Збірка пісень "Дорога все вперед іде"

The Road Goes Ever On: A Song Cycle — це книга нот для пісень на вірші Дж. Р. Р. Толкіна, музику для яких написав англійський композитор Дональд Свон.

Перше видання вийшло друком у 1967 році і містило шість віршів з «Володаря перснів» та один з «Пригод Тома Бомбаділа». До книги включені власні примітки Толкіна та переклади двох ельфійських текстів: «Namárië» та «A Elbereth Gilthoniel», таким чином, це також важливий документ глосарія та історії ельфійської мови.

У передмові Дональд Свон, відомий англійський композитор та музикант, розповідає про свій досвід роботи із Толкіном: 

«...Перші шість пісень були написані на прекрасному роялі Steinway у Рамаллі, неподалік Єрусалима. Пагорби довкола Єрусалима надзвичайно мальовничі, і якщо печери біля Мертвого моря є ідеальним місцем для старовинних сувоїв, то вони могли б слугувати й схованкою для гобітів: багато з них круглі, сухі та просторі.

Збентежений Король-Чаклун і Фродо

Фродо протистоїть Королю-Чаклуну.
Лука Мікелуччі

У багатьох читачів виникало питання чому назґули, такі потужні супротивники у кінці книги, на початку діють так незграбно і майже безсило. У рукописі, що зберігається в Університеті Маркетта Толкін дає такий психологічний опис дій Короля-Чаклуна:

6 жовтня. Фродо досягає Грозової, за якою стежать Назґули. Араґорн бачить, як [троє вершників] повертаються з патрулювання Дороги на захід від Грозової. Уночі табір атакують [п’ятеро вершників], але їх відкидає Араґорн; вони відступають після того, як ранять Фродо. [Король-Чаклун] тепер знає, хто є Носієм, і його надзвичайно дивує, що це маленька істота, а не Араґорн, який, здається, має велику силу, хоча й виглядає лише як «всього лиш слідопит». Але Носій позначений Морґульським Лезом і (як він вважає) не протримається більше одного-двох днів.

Дивно, що за табором не слідкували протягом темряви у ніч з 6 на 7 жовтня, і перетин [загоном] Дороги в південні землі, здається, не був помічений, тож [Король-Чаклун] знову втратив слід Персня. Для цього, ймовірно, було кілька причин, і найважливішою, хоч і найменш очікуваною, було те, що [Король-Чаклун], великий полководець, насправді був спантеличений.

Ініціали Ґандалфа на вершині Ґрозової (6 жовтня / 6 січня)

Камінь з вершини Грозової

Араґорн та гобіти підіймаються на Грозову:

«На верхівці [пагорба] вони... знайшли широке коло давньої кам'яної кладки, зараз розкришеної та порослої одвічною травою. Але посередині була викладена пірамідка з почорнілого від вогню каменю. Дерн довкола вигорів до коренів, а по всьому колу трава висохла і скрутилася, наче всю верхівку охопило полум'я; та ніде не видно було ні душі.

— Ну, ось ми й на місці! — сказав Мері. — ...Ґандалфа не видно. Але я його розумію, якщо він пішов, нас не дочекавшись.

— Сумніваюся, — сказав Бурлака, уважно озираючись довкола... Раптом він нахилився і глянув на камінь на вершині пірамідки; він був ширший за інших і біліший, мовби його не зачепив вогонь. Бурлака підняв камінь і роздивився, обертаючи в руці. — Це поклали сюди пізніше, — сказав він. — Що ви думаєте про ці позначки?

На пласкому дні Фродо побачив кілька подряпин: ᚠIII

28 вересня — Могильний дух захоплює гобітів / 28 грудня — День святих невинних немовлят Вифлеємських

Продовжуємо тему католицького календаря у «Володарі Перснів».

Після двох ночей у домі Тома Бомбадила гобіти вирушають у подальшу путь, але проїжджаючи повз Кургани потрапляють у полон Могильного духа і опиняються у підземеллі, де ледь не гинуть. У календарі Ширу це 28 вересня, а у літургійному календарі це 28 грудня — День святих невинних немовлят Вифлеємських. В цей день церква згадує немовлят, яких наказав убити цар Ірод, намагаючись знищити новонародженого "Царя Юдейського".

Цей біблійний сюжет перегукується із загрозою, що нависла над життями гобітів. Але цікаво, що тут також можна побачити ще одну паралель — історію про Трьох Царів (волхвів, або магів — μάγοι), яких Ірод просив повідомити місцезнаходження Месії. Проте уві сні ангел попередив їх щоб вони поверталися іншим шляхом: «А вві сні остережені, щоб не вертатись до Ірода, відійшли вони іншим шляхом до своєї землі» (Мф 2:12)

Сон Трьох Царів
Гіслебертус, капітель собору в Аутуні, 1125-1135

Коваль з Великого Вутона

Обкладинка видання 2015 року

«Ця казка виникла дивним чином. Американський видавець попросив Толкіна дати передмову до нового видання казки Джорджа Макдональда «Золотий ключ». Толкін у таких випадках зазвичай відмовлявся, але цього разу, без жодної видимої причини, погодився. Він взявся до роботи наприкінці січня 1965 року. У той період Толкін перебував у особливо похмурому настрої. Він виявив, що ця книга подобається йому менше, ніж раніше. Однак, незважаючи на всю свою нелюбов до цієї казки, він (знов-таки всупереч своєму звичаю) старанно взявся до роботи, наче бажав довести собі, що він ще здатний працювати й усе-таки може закінчити хоч що-небудь. Він взявся пояснювати юним читачам, для яких призначалося видання, сенс слова «чари». І почав так: 

«Чари мають чималу силу. Навіть поганому автору не дано їх уникнути. Мабуть, він створює свою казку з уривків інших казок, давніших, або з того, що сам пам'ятає лише невиразно, і ці напівзабуті речі можуть виявитися надто могутніми, щоб він зумів їх зіпсувати або позбавити чарівності. І можливо, хто-небудь уперше зустрінеться з ними в його дурній казці, і побачить у них відблиск Чарівної країни, і захоче відшукати щось краще. 

Щоб це стало зрозуміліше, можна розповісти таку невеличку історію. Був собі кухар, який задумав спекти пиріг для дитячого свята. Він вважав, що для такого пирога головне — бути дуже солодким...»

27 вересня — Друга ніч у Бомбадила / 27 грудня — День св. Іоанна Богослова

Св. Джон Євангеліст на Патмосі (фрагмент). Педро де Орренте, 1960

Продовжуємо тему католицького календаря у «Володарі Перснів». Гобіти заночували у Бомбадила, а зранку почалася злива тож їм довелося залишитися в гостях ще на один день. «Нині у Золотинки день прання» — пояснив їм господар.

У Ширі це 27 вересня, а в нашому календарі — 27 грудня, День св. Іоанна Апостола і Євангеліста, автора «Одкровення». Слово «одкровення», «revelation» означає «зняття покровів», «відкриття глибоких істин», виявлення потаємного. Саме це і відбувається у домі Бомбадила: з ранку до вечора він розповідає гостям різні історії, знімаючи покрови давнини та відкриваючи глибокі істини про природу свого краю. А після розповідей відбувається декілька важливих подій і один пророчий сон.

Але спочатку про його оповідь. Том розповідає про таємниці Пралісу, про таємні думки дерев, про Стару Вербу, що підкорила собі «майже всі дерева Пралісу від Живоплоту до Курганів». Потім він переходить до подій давнини і протягом дня поступово заглиблюється у глибини далекого минулого, у найдавніші часи, коли «під одвічним зоряним небом пробудилися до життя ельфійські предки». 

І раптом він замовкає.

Світла стає дедалі більше

Чумацький шлях над Оксфордським університетом

«...Вдома новин небагато. В Оксфорді світла стає дедалі більше. З вікон поступово знімають затемнення; на Банбері-Роуд — ліхтарі у два ряди; а подекуди в провулках — звичайні ліхтарі. У четвер увечері вирушив до «Інклінґів» і, уявляєш, уперше за п'ять років їхав при світлі, прямо як у мирний час, аж до Модліна. Були обидва Льюїси і Ч. Вільямс; на додачу до приємної бесіди — ось уже багато місяців був позбавлений такого задоволення, — послухали останню главу з книжки Ворні, статтю К. С. Л. і довгий зразок його перекладу з Вергілія...».

Лист №81 до Крістофера Толкіна, 23-25 вересня 1944 року

Радаґаст Карий та св. Франциск

Радаґаст Карий. Малюнок Фабіо Леоне

У своїй книзі* Стратфорд Кальдекотт цікаво інтерпретує образ Радаґаста Карого.

Цей персонаж з’являється у творі лише в розповіді Ґандалфа про те, як він потрапив у полон до Сарумана. Складається враження, що Радаґаст узагалі був доданий до історії тому, що магів мало бути троє — хоча б тому, що три є особливим числом. В оригіналі Толкін називає його Radagast the Brown — Радаґаст Коричневий. Але перекладачі часто змінюють цю назву: у різних перекладах він постає як Радаґаст Карий, Бурий чи Брунатний. Про нього відомо небагато — лише те, що він “майстер міняти форми та кольори; й він обізнаний у травах і тваринах, а птахи — його близькі друзі.”

Кальдекотт зауважує, що цей персонаж нагадує йому святого Франциска Ассізького (1182–1226), засновника Францисканського ордену. Франциск носив просту коричневу рясу, підперезану мотузкою, і вважав природу відображенням Бога, називаючи всіх істот своїми “братами” і “сестрами”.

Одна з найвідоміших легенд про нього розповідає, як під час подорожі він разом із супутниками натрапив на дерева, густо вкриті птахами. Франциск сказав: “Зачекайте мене, поки я піду проповідувати моїм пташиним сестрам”. Птахи оточили його, зачаровані його голосом, і жодна з них не відлетіла. У збірці Fioretti, написаній через століття після його смерті, міститься безліч історій про взаємини святого з тваринами.

Первородні ельфи та восьмий день творіння

Архангел Гавріїл, Tina Lavoie

У "Сильмарилліоні" перші ельфи прокидаються на багато тисячолітть раніше за перших людей. Тому ельфів називають Первородними (Firstborn), а людей — По­слідовниками або Другородними (Secondborn).

Що ж хотів цим сказати Толкін? Саме слово "Первородний" має біблійний відтінок. Можливо, автор прагнув підкреслити певну невідповідність: ельфи, досконаліші й витонченіші за людей, зрештою залишають світ і відпливають у Безсмертні землі, тоді як Другородні — люди — успадковують Арду?

Це здавалося мені єдиним поясненням, доки я не натрапив на рядки з «Чистилища» Данте:

Нарешті я уздрів, мов крізь сильце,
Що перестали первістки творіння
Змикать круг воза квіткове кільце.
(Чистилище, Пісня 31, 76-78)

Ці рядки супроводжує примітка: «Первістки творіння — ангели».

Сем Ґемджі і таємниця шостого квітня

Сем Ґемджі, малюнок Nia Kovalevski

Не знаю, чи доводилось вам нетерпляче заглядати у кінець книги, щоб дізнатися чим усе закінчилося: чи досяг герой своєї мрії, хто ж був таємничим злочинцем, а чи жили всі потім довго і щасливо. Але якщо ви, не дочитавши до перемоги над Сауроном, заглянули б у кінець книги «Повернення Короля», то побачили б такі рядки:

«Сем глибоко зітхнув.
— Ось я і повернувся, — сказав він».

З одного боку досить кумедно уявити любителя спойлерів, який вирішить що король, що повернувся це Сем :) Проте, як відомо, у кожному у жарті є доля істини.

Багато чарівних казкок закінчуються тим що головний герой стає королем, одружується на прекрасній принцесі і живуть вони потім довго і щасливо. Сам Фродо такого завершення історії не отримав, проте так закінчується історія Араґорна, і, як не дивно, — Сема*.

Араґорн: Бурлака, Strider, Gradivus?

Віґґо Мортенсен у ролі Араґорна

У "Володарі Перснів" дуже мало згадок про дні народження. На початку книги ми потрапляємо у вир підготовки до 22 вересня — дня народження Більбо і Фродо. Про дві інші дати можна дізнатися лише із Хронології в кінці книги. Це 1 березня — день народження Араґорна (він же Бурлака, англійською Strider, це важливо), і 6 квітня — день народження Сема Ґемджі.

На свій день народження Арагорн, Ґімлі і Леголас в пошуках Мері і Піпіна заходять у ліс і зустрічають там воскреслого Ґандалфа. Я думаю що для Араґорна це був це найкращий подарунок на день народження у світі :)

Цікаво що 1 березня є також днем смерті Араґорна. Таке співпадіння наводить на думку що Араґорн в цій історії має риси міфічного героя, пов'язаного із річним циклом. Але якого саме?

Старий чоловік-Верба

Старий чоловік-Верба, малюнок Толкіна

Вирушаючи з Ширу гобіти вирішують іти не дорогою, а через Праліс і потрапляють у полон до Старої Верби, яка зробила так, що всі стежинки в лісі ведуть до неї.

Саме це дерево зобразив Толкін на своєму малюнку. Як бачите він був не тільки гарним письменником, але і дуже добре малював пейзажі.

Цікаво, що в оригіналі це старе дерево зветься Old Man Willow: це дерево чоловічої статі, так би мовити "Старий Верба". Цікаво, як краще передати це українською?

Теодоріх Великий: остготський Араґорн

Золота монета із зображенням
Теодоріха Великого (491-501 рр. н.е.)

У 1969 році видавництво Аллен та Анвін звернулося до художниці Полін Бейнз щоб зробити красиву кольорову карту Середзем'я, в дусі середньовічних карт: із зображенням місцевих тварин, рослин, кораблів і морських чудовиськ.

На своїєму примірнику карти Толкін зробив багато приміток для художниці, щоб уточнити географічне положення міст і поселень Середзем'я відносно нашого світу. З них можна дізнатися, що Гобітон знаходиться на широті Оксфорду, Умбар і Місто Піратів десь біля Кіпру, а Мінас-Тіріт знаходиться на широті Равенни, але (що досить дивно) «у 900 милях на схід від Гобітону, скоріш біля Белграду».

Читати коментарі Толкін завжди цікаво, адже такі прив'язки можуть відкрити джерела натхнення автора. Це не просто вказівки на клімат і середньорічну температуру, вони також вказують на можливі історичні та культурні паралелі. Те що Гобітон знаходиться на широті Оксфорду не дивно, адже суспільство гобітів нагадує ідеалізоване англійське село 18-19 сторіччя.

Але що може поєднувати італійську Равенну і сербський Белград? Виявляється у цих міст був спільний правитель — остготський король Теодоріх Великий, або, як його називають "Імператор Західної Римської Імперії в усьому, крім титулу". За свої подвиги він отримав визнання у Візантії: він був патріцієм, консулом і полководцем Східної Римської Імперії.