.png) |
| Золота монета із зображенням Теодоріха Великого (491-501 рр. н.е.) |
У 1969 році видавництво Аллен та Анвін звернулося до художниці Полін Бейнз щоб зробити красиву кольорову карту Середзем'я, в дусі середньовічних карт: із зображенням місцевих тварин, рослин, кораблів і морських чудовиськ.
На своїєму примірнику карти Толкін зробив багато приміток для художниці, щоб уточнити географічне положення міст і поселень Середзем'я відносно нашого світу. З них можна дізнатися, що Гобітон знаходиться на широті Оксфорду, Умбар і Місто Піратів десь біля Кіпру, а Мінас-Тіріт знаходиться на широті Равенни, але (що досить дивно) «у 900 милях на схід від Гобітону, скоріш біля Белграду».
Читати коментарі Толкін завжди цікаво, адже такі прив'язки можуть відкрити джерела натхнення автора. Це не просто вказівки на клімат і середньорічну температуру, вони також вказують на можливі історичні та культурні паралелі. Те що Гобітон знаходиться на широті Оксфорду не дивно, адже суспільство гобітів нагадує ідеалізоване англійське село 18-19 сторіччя.
Але що може поєднувати італійську Равенну і сербський Белград? Виявляється у цих міст був спільний правитель — остготський король Теодоріх Великий, або, як його називають "Імператор Західної Римської Імперії в усьому, крім титулу". За свої подвиги він отримав визнання у Візантії: він був патріцієм, консулом і полководцем Східної Римської Імперії.
 |
| Можливий портрет Теодоріха, помилково приписаний Юстініану у 19 ст. |
Якщо порівняти факти біографії Теодоріха із біографією Араґорна ми знайдемо багато спільного.
Нуменор, Арнор, Ґондор і Роган
Але, спочатку подивимося на те, як влаштована політична географія Середзем'я і Середземномор'я 5-го століття.Мінас-Тіріт — це столиця Ґондору, Південного королівства, утвореного вихідцями з Нуменору, затонулого королівства людей, яке втілювало вершину культурного і технологічного розвитку людства. Багато з того, що колись зробили нуменорці виглядає для їх нащадків чимось неймовірним: це і велетенські статуї Арґонату, і міцні стіни фортець, і Трони Зору та Слуху на Амон-Ген та Амон-Ло, і палантири.
Ще одним королівством вихідців з Нуменору було Північне королівство Арнор. На час подій "Володаря Перснів" воно вже фактично не існувало.
На північ від Ґондору лежали землі вершників Рогану, варварів у порівнянні із гондорцями. Ці землі належали колись ґондорцям, але потім прийшли у запустіння. Ґондорці дозволили поселитися тут роганцям і вони тепер захищають північні кордони Ґондору від орків та дунландців — ворожих племен.
У цій конфігурації Нуменор із його культурними і технічними здобутками відповідає Римській імперії часів її розквіту, а Арнор і Ґондор — Західній та Східній Римській імперії в часи її занепаду. В 4-5 століттях обидві частини колишньої Римської імперії для оборони своїх земель активно залучали варварські племена (аналог "роганців"), і це, зрештою призвело до остаточного зникнення Західної Римської Імперії, коли владу у Равенні в 476 році захопив вождь германських найманців Одоакр.
Біографія Арагорна Елессара
Через два роки після народження Араґорна гине його батько Араторн. Мати із сином поселяються в Імладрісі у Елронда, що приймає його як рідного сина. Там Араґорн отримує ельфійську освіту та виховання. З 26 років Арагорн здійснює великі подорожі. Під іменем Торонґіл він служить спочатку у короля Тенґела Роганського, а потім стає капітаном у Естеліона ІІ Ґондорського. Він був великим полководцем і Естеліон дуже йому довіряв. Це викликало неприязнь до нього наступника Естеліона — Денетора ІІ. Щоб захистити південь Ґондору Араґорн здійснив рейд на піратську гавань міста Умбар, де спалив багато піратських кораблів і вбив капітана гавані. Здійснивши цей подвиг, Араґорн не повернувся у Ґондор, а відправився на терени Арнору, де став вождем Дунаданів. Після Війни Персня він стає королем Ґондору і об'єднує землі північного та південного королівств вихідців із Нуменору і привів країну до нового розквіту.
Біографія Теодоріха Великого
1. Народження та освіта на чужині: "поселяються в Імладрісі у Елронда"
Теодоріх, син короля Теодіміра, народився в Панонії (зараз це захід Угорщини) у 454 році. У восьмирічному віці, його відправляють до двору візантійського імператора Лева І. Тут він отримує східноримську освіту "у найкращіх вчителів того часу", а імператор Лев І ставиться до нього з приязністю. (Теодоріх був заручником для забезпечення мирного договору між остготами і Візантією).
2. Подвиги на кордонах Імперії: "служить у короля Тенґела Роганського"
У 18 років він повертається на батьківщину. Помирає верховний король остготів Валамір, і наступником стає батько Теодоріха Теодімір. Сам Теодоріх стає правителем регіонів, підвладних до цього Валаміру. Невдовзі після цього, у 470 році, на готів нападають сармати під проводом свого короля Бабая. Теодоріх із своїми воїнами перетинає Дунай, перемагає сарматів, вбиває Бабая, а Сінгідун (Белград) робить своєю столицею. Протягом цього десятиріччя він проводить багато походів проти ворогів Східної Імперії, а також готів-суперників і стає визначною політичною і військовою фігурою.
3. Служба у військах правителя Імперії: "стає капітаном у Естеліона ІІ Ґондорського"
Наступником імператора Лева І став Зенон*, у якого були складні стосунки із Теодоріхом, бо Зенон боявся що той стане надто авторитетним**. Проте сам Теодоріх не зазіхав на імператорську владу. Коли у 475 році Зенона скидає узурпатор Василиск, Теодоріх стає на бік Зенона. Згодом, за вірність він отримує титул патрікія і Зенон ставить його на чолі свого війська. В цей же час Теодоріх стає верховним королем остготів.
Через сім років він уже має найвищий ранг полководця magistrum militum, Зенон призначає його консулом і фактично сенатором, Теодоріх отримує римське громадянство та римське ім'я Flavius Theodoricus (тут можна згадати що Араґорн служив королям під іншим іменем).
 |
| Одоакр та Теодоріх |
4. Похід на ворожу гавань: "рейд на піратську гавань міста Умбар"
У 488 році імператор Зенон домовляється із Теодоріхом про похід у Равенну. Равенна на той час була укріпленим портовим містом, столицею Італійського королівства, де владу захопив найманець Одоакр. За договором "після перемоги над Одоакром [Теодоріх] буде правити замість імператора, поки той не прибуде туди". Теодоріх зібрав 20000 воїнів, взяв місто в облогу, але лише в кінці серпня 492 року Теодоріху вдалося встановити повну блокаду міста за допомогою кораблів. Одоакра Теодоріх вбив власноруч, проте доволі підступно — на бенкеті з приводу того що вони ставали співправителями Італії.
5. Правління і об'єднання Заходу і Сходу: "південних і північних королівств"
Хоча об'єднати Захід і Схід Римської імперії вже нікому не вдалося, Теодоріх об'єднав під своїм правлінням землі остготів та вестготів.
У 507 році у бою з франками загинув король вестготів Аларіх ІІ. Вестготи довго не могли домовитись між собою про нового короля, і у 511 році королем вестготів стає Теодоріх, таким чином ставши володарем обох готських королівств. Об'єднані землі цих королівств складали більшу частину земель Західної Римської імперії.
 |
| Імперія Теодоріха на вершині її сили, 523 р. Темно-синім позначені території під безспосередньою владою Теодоріха, світло-синім — під його контролем. |
6. Розквіт королівства
Імператор Анастасій І, наступник імператора Зенона, що помер недочекавшись перемоги Теодоріха, визнав його спочатку королем, а потім і своїм намісником лише у 516 році. Проте правління Теодоріха Великого відзначалося як час "остготського відродження". Він зберіг римську бюрократію, сприяв розвитку культури, відновлював театри, акведуки, оновлював вулиці італійських міст. Хоча сам він називав себе королем (rex), деякі вчені називають його імператором Західної Римської імперії в усьому, окрім титулу, оскільки він правив більшою її частиною і отримав колишні імператорські регалії з Константинополя. Італійська аристократія іменувала його імператорським титулом princeps, він здійснював імператорські повноваження, що визнавались Константинополем, зокрема призначав консулів.
Висновки
Тож якщо знову повернутись до біографії Араґорна, можна впевнитись що біографія Теодоріха Великого у багатьох пунктах співпадає:
- Нащадок королівського роду;
- Дитинство провів при дворі іншого короля;
- Отримав освіту від найкращих вчителів;
- Захищав кордони імперії у війську воїнів-кіннотників;
- Очолював імператорське військо;
- Вів успішні війни на суші та на морі;
- Став королем і об'єднав західне і східне королівства;
- Його держава переживає нове відродження.
Як можна впевнитись, співпадінь досить багато, починаючи від того що Мінас-Тіріт "на широті Равенни, але ближче до Белграду", і до елементів біографії двох королів.
Цікаво, що зв'язок роганців і готів прослідковується у іменах колишніх роганських королів. У книзі "Дорога в Середзем'я" Том Шиппі відзначає любов Толкіна до готів та готської мови: "Сказати, що готська мова і готи «переслідували» Толкіна все його життя, не було б особливим перебільшенням. Як зазначив Крістофер Толкін, імена вождів, які правили Рогіррімами до того, як до влади прийшла династія Еорла, — не давньоанглійські, як зазвичай у Вершників Рохана, а готські — Відугавія, Відумаві, Мархвіні тощо".
Схоже, що назва оркської фортеці Гундабад, також дотична до історії Теодоріха. Ставши правителем Італії він віддав свою доньку Острогото заміж за бургундського королевича Сіґізмунда. В цей час бургундами правив його батько, король бургундів Гундобад. Толкін, звичайно, дає свою етимологію цій назві: вона нібито походить з мови гномів. Спеціалісти з гномської впізнають у цій назві елемент gundu — "підземний зал", хоча не можуть сказати напевно, чи дійсно ці слова пов'язані.
Нажаль, невдовзі після смерті Теодоріха Великого його королівство перестає існувати. Спочатку розпадається союз остготів та вестготів, а потім Равенну, де правив онук захоплює візантієць Велізарій Флавій, полководець Юстиніана І Великого. До всього додається ще й те що сам Теодоріх був хоч і християнином, але належав до аріанської течії, яку визнали єрессю, тому навіть мозаїки із зображеннями Теодоріха були перероблені так, щоб не залишити його зображення.
На відміну від долі королівства Теодоріха, фінал основного сюжету "Володаря Перснів" Толкін описує як "фактичне відновлення Священної Римської Імперії з престолом у Римі" (лист 294), а правління Араґорна стає початком нової династії королів Ґондору і Арнору, і початком Четвертої Епохи — епохи людей.
 |
| Палац Теодоріха в Равенні. Мозаїка, 525 р. н.е. На мозаїці були зображені придворні Теодоріха разом із самим імператором. Пізніше зображення людей прибрали, це можна помітити по руках, часткові зображення яких залишилися на колоннах. |
__________
*) Спочатку Зенон ділив трон із своїм семирічним сином Левом II, але той помер через десять місяців після смерті Лева І.
**) Зенон робив багато спроб послабити вплив Теодоріха. Він то намагався зіткнути його із іншим остготським вождем — Теодоріхом Страбоном (наприклад призначаючи його на посаду полководця), то виплачував обіцяне винагородження. У таких випадках Теодоріх Великий починав плюндрувати землі Візантії і за якийсь час це переконувало Зенона повернутись до мирних стосунків. У 486 році це протистояння дійшло до того, що Зенон наслав на Теодоріха булгар, яких Теодоріх переміг, потім взяв Константинополь у облогу і перекрив постачання води. Зенону довелося відправити Теодоріху багаті дари і той відвів війська.
Теодоріх на Вікіпедії: англійською, українською, російською
Немає коментарів:
Дописати коментар