"Життя у військовому таборі, схоже, анітрохи не змінилося (Толкін воював у Першій Світовій — А.К.); а що дратує вище міри, так це той факт, що всі його найгірші риси абсолютно нікому не потрібні і є лише наслідком людської дурості, яку до нескінченності множить «організація» <...>. Як би там не було, люди такі, які вони є, нікуди від цього не дінешся, а єдиний вихід (крім загального Навернення) — це відмовитися від воєн, і від планування, і від організації, і від створення нових військових частин. Твій рід військ (Крістофер вчився на пілота — А.К. ), зрозуміло, один із найгірших — про це знають усі, що здатні бачити, чути та думати; він тільки й тримається, що на славі кількох сміливців, а ти ще, мабуть, потрапив у особливо мерзенну діру. Але всі Великі Звершення, сплановані з розмахом, з погляду жаби під колесом саме так і сприймаються, при тому, що загалом і в цілому вони начебто й функціонують добре, і свою роботу виконують. Роботу, що зрештою веде до зла. Бо ми намагаємося перемогти Саурона за допомогою Кільця. І навіть досягнемо успіху (принаймні, на те схоже). Але як розплата, як ти і без мене знаєш, ми наплодимо нових Сауронів, а люди та ельфи поступово перетворяться на орків. Не те щоб у реальному житті все це настільки очевидно, як у вигаданій історії; та й із самого початку на нашому боці орків було чимало… Ну, от тобі, будь ласка: ти — гобіт серед урукхаїв. Так підтримуй у серці невгасимий гоббітський дух і думай, що всі історії такі, якщо подивитися зсередини. А ти потрапив у легенду і справді велику!"
Лист №66 до Крістофера Толкіна, 6 травня 1944 р.
