Лев, страус і червоні цибулини

Перше авторизоване видання “Гобіта” в США. На обкладинці зображені лев і страуси ему. Толкін написав гнівного листа у видавництво: «Ну і до чого тут все це? Що це за місце? Звідки страуси? А що це за штука з рожевими цибулинами на передньому плані?» Коли надійшла відповідь, що художниця просто не встигла прочитати книгу, а штука з рожевими цибулинами «імовірно зображує ялинку», Толкін тільки й міг сказати: «Починаєш почуватися так, ніби потрапив до божевільні». В наступному виданні лева з обкладинки прибрали (але тільки лева). Всього того року Баллентайн Букс зробило п'ять видань "Гобіта", лише одне з левом, тому тепер це - бібліографічна рідкість.

(Ця переписка описана у листі №277 до Рейнера Анвіна від 12 вересня 1965 р.)

Вчитель Толкіна Джо Райт

Вчитель Толкіна Джо Райт (1855-1930) був екстраординарною людиною.

Він був йоркширець, який всього досяг своєю працею в прямому сенсі цих слів. Незважаючи на дуже скромне походження, йому вдалося стати професором порівняльного мовознавства. З шести років він працював на шерстобитній фабриці, і через це спочатку не міг навчитися читати та писати. Але до п'ятнадцяти років він став заздрити своїм товаришам по роботі, які читали газети, і сам навчився грамоти. Багато часу йому на це не знадобилося, а бажання вчитися тільки розгорілося. Райт пішов у вечірню школу і почав вивчати французьку та німецьку. Латину та математику він вивчив сам. Він просиджував за книгами до другої години ночі, а о п'ятій вставав на роботу. У вісімнадцять він вважав за свій обов'язок поділитися з ближніми отриманими знаннями і організував вечірню школу в кімнаті будиночка своєї овдовілої матері. За навчання він брав із товаришів по роботі по два пенси на тиждень. Коли Райту виповнився двадцять один рік, він вирішив використати накопичені заощадження на те, щоб оплатити триместр навчання в німецькому університеті. Він сів на пароплав до Антверпена, а звідти пішки дійшов Гейдельберга. Там він зацікавився філологією. І ось колишній фабричний підручний вивчив санскрит, готську, старослов'янську, литовську, російську, давньоісландську, давньосаконську, давньо- і середньоверхньонімецьку та давньоанглійську. Зрештою він отримав докторський ступінь. Повернувшись до Англії, він влаштувався Оксфорді, де його невдовзі призначили професором порівняльного мовознавства. Він зміг дозволити собі зняти невеликий будиночок на Норем-Роуд та найняти економку.

Господарство він вів із ощадливістю справжнього йоркширця. Приміром, вдома він пив пиво, яке купував у маленькому барильці, але згодом вирішив, що так воно надто швидко закінчується, і домовився зі своєю економкою Сарою, що барильце буде купувати вона, а він стане їй платити за кожну кружку. Райт продовжував безперервно працювати, взявся писати серію самовчителів з мов, серед яких був і підручник готського, за допомогою якого Толкін самостійно вивчив готську ще у школі. А головне, він почав складати словник англійських діалектів, який, зрештою, був опублікований у шести величезних томах. Сам він так і не позбувся йоркширського акценту і, як і раніше, вільно говорив на діалекті свого рідного села. Ночами він до ранку засиджувався за роботою. Жив він у котеджі на дві сім'ї, і в другій половині будинку мешкав доктор Нойбауер, викладач талмудистської літератури. Нойбауер мав поганий зір, і не міг працювати при штучному освітленні. Тому, коли Джо Райт лягав спати на світанку, він стукав у стінку, щоб розбудити сусіда, і кричав: "Доброго ранку!" - На що Нойбауер відповідав: "Добраніч!"

Потім Райт одружився зі своєю колишньою ученицею. У них народилося двоє дітей, але обидва померли в дитинстві. Тим не менш Райти поставилися до свого нещастя мужньо і продовжували весело жити в просторому будинку на Бенбері-Роуд, побудованому за кресленнями Джо. 1912-го Рональд Толкін став бувати у Райта як учень і назавжди запам'ятав «величезний стіл у їдальні, на одному кінці якого сидів я, а на іншому виблискували в напівтемряві окуляри, власник яких наставляв мене в тонкощах грецької філології». Не міг він забути й чаювання на йоркширський манер, які Райти влаштовували в неділю. Джо нарізав здоровенними скибками, гідними Гаргантюа, великий кекс із коринками (тобто коринфськими родзинками), а скотчтер'єр Джек виконував свій коронний номер: шумно облизувався при слові smakka-bagms (смоковниця по-готськи).

Як наставник Райт передав Толкіну свою пристрасть до філології, науки, яка допомогла йому вибитися в люди зі злиднів. Райт завжди був вимогливим учителем — а саме цього і потребував Толкін. Він уже почав поглядати зверхньо на колег-класиків (тобто студентів греко-латинської філології в Оксфорді), пишаючись своїми великими лінгвістичними знаннями. Джо Райт вчасно нагадав Толкіну, що йому ще вчитися та вчитися. Водночас Райт заохочував ініціативу. Дізнавшись, що Толкін цікавиться валлійською, наставник порадив йому зайнятися цією мовою — хоча порада була дана в типово йоркширській манері: «Берись за кельтські мови, хлопче, тут можна заробити грошенят».

(з книги Хамфрі Карпентера "Джон Р.Р. Толкін. Біографія")