Сюжетні лінії Фродо, Араґорна та Ґандалфа

Прочитав, що Фродо, Араґорн та Ґандалф — це три христологічні фігури, які представляють різні сторони служіння Христа: Фродо — священницьку, Араґорн — царську, Ґандалф — пророчу. Не знаю, яким чином Пітер Кріфт дійшов до цього висновку: з ученими та підручниками таке часто буває — отримуєш готовий факт, і маєш тепер жити із цим 😄 Але, маючи цю думку на увазі, я помітив, що дійсно, ці три персонажі у сюжеті послідовно проходять схожі етапи, і вирішив звести їх у табличку. Тут і став помітним сюжетний "дисбаланс": наприклад, у графі "пророцтво" Ґандалф має лише один слабенький пункт, а в Араґорна набереться на сторінку (тому в кожній графі лише один приклад).

Тож які це етапи?

Пророцтво говорить про майбутню долю чи роль героя: наприклад, сон Фарамира віщує появу "дрібнолюдика" та відновлення "Зламаного Меча".

"Епіфанія" — проявлення цієї ролі для інших: так, на Грозовій, Чорні вершники вперше стикаються з Носієм Персня та іншим могутнім "кимось" (Араґорном), але Фродо ще не взяв на себе свідомо місію Носія.

Близькість до загибелі — свідомому прийняттю своєї долі передує смертельна небезпека: Фродо поранений Морґульським клинком і ледь не помирає, Араґорн бореться за Палантир з Сауроном, Ґандалф вперше стикається з невідомим супротивником біля могили Баліна (у фільмі цього нема).

Відкрите служіння — свідоме прийняття своєї місії (Фродо) або перехід від переховування до активних дій (Ґандалф, Араґорн).

Символічна смерть — втрата свідомості, "Стежина Мертвих", реальна смерть Ґандалфа.

Зникнення з сюжету — наслідок символічної смерті, якщо їх декілька — відзначає найважливішу з них.

Тріумф — епічне повернення ("евкатастрофа"): вшанування на Кормалленському полі, повернення у Пеленнорській битві, повернення Ґандалфа Білого.

В принципі, кожному етапу можна знайти відповідність у житті Христа. Єдиний момент, який викликає питання, — це "близькість до загибелі": можливо, тут паралель із 40-денним постом Христа у пустелі, який закінчується спробами диявол його спокусити.

Гельмів Яр у розрізі / Адам Мідлтон

План Горнбурґа у розрізі від концепт-дизайнера Wētā Workshop:

Агларонд, пізніше більш відомий як Гельмів Яр, є найбільшою фортецею, що захищає королівство Роган. Заснована Гондором для захисту Ізенського броду, твердиня має дві основні частини: Горнбург і Глибокий мур.

До головних воріт Горнбурґа веде довгий насип. Коли ви піднімаєтеся брукованим шляхом, над вами нависає велична вежа, в якій знаходиться Ріг Гельма Молоторукого. Усередині Горнбурґа знаходяться зброярня та стайні, вмуровані в гірський схил. Стратегічний центр фортеці, велика зала, є останньою лінією оборони перед Блискучими печерами.

Долина поруч із фортецею перегороджена муром, збудованим із суцільної скальної породи, товщиною двадцять футів. Єдиним слабким місцем муру, який здатен стримати навіть найзапекліших ворогів, є невеликий сток, що пропускає воду струмка. На жаль, ця маленька вада виявиться причиною руйнування муру.

Художник розповідає, що з дитинства захоплювався подібними зображеннями реальних і вигаданих об'єктів (зокрема зі всесвіту Зоряних Війн) і вирішив зробити подібну ілюстрацію самостійно. У процесі створення цього перерізу він консультувався з Аланом Лі, який розробляв концепцію Горнбурга для фільму "Володар Перснів", і намагався перенести навіть ті його ідеї, які не увійшли у фільм. На його сторінці є варіант фортеці без людей, а також робочі ескізи (там, зокрема, підписані виходи до печер).

Не кидайте Аркенстон свиням

Торін та Аркенстон / Norloth

Назва Аркенстону, великого білого самоцвіту, що за цінністю перевищує будь-що у скарбах Смоґа, — це одне з багатьох зниклих староанглійських слів, відроджених Толкіном. У написання цих слів професор вніс зміни, які накопичилися в англійській мові за минулі століття, і слова виглядають так, наче вони не виходили з ужитку.

Давньоанглійське слово, з якого утворений Аркенстон, — eorcnanstan, "дорогоцінний камінь" (eorcnan = "дорогоцінний", stan = "камінь"). У Рашвортському Євангелії 10 століття Христос каже: "Ne geweorpaþ ercnanstanas eowre beforan swinum" — "Не кидайте перли (ercnanstanas) перед свинями".

Приблизно у той самий час, коли був написаний "Гобіт" (початок-середина 1930-х), Толкін працював над давньоанглійською версією "Анналів Валінору" і використав давньоанглійське слово eorclanstanas на позначення Сильмариллів. Тож хоча Аркенстон не має очевидного зв'язку із ширшою історією чи міфологією Середзем'я, його назва має прихований зв'язок із оповідями Давніх Днів.

За книгою Ring of Words

Преображення у "Володарі Перстнів"

Навесні я розбирав 40 днів подорожі Фродо від Лорієну до Ородруїну. Сьогодні — свято Преображення Господнього — події, опис якої надихнув Толкіна на опис проходу човнів Братства через Арґонат.

…Чорні води ревли й відлунювали, і вітер вив над ними. […] Сем спереду бурмотів і стогнав: "Що за місце! Що за жахливе місце! […]". "Не бійся!" — пролунав дивний голос позад нього. Фродо обернувся і побачив Бурлаку і водночас не Бурлаку, бо пошарпаного негодою Слідопита там більше не було. На кормі сидів Араґорн, син Араторна, гордий і стрункий, скеровуючи човен вправними рухами; його капюшон був відкинутий назад, а темне волосся майоріло на вітрі, в очах світився вогонь: король, що повертається з вигнання до своєї землі. "Не бійтеся! — сказав він. — Довго я бажав поглянути на подоби Ісілдура та Анаріона, моїх пращурів. Під їхньою тінню Елессар, […] спадкоємець Еленділа, не має чого лякатися!" Потім світло в його очах згасло, і він промовив сам до себе: "От якби Ґандалф був тут! Як моє серце тужить за Мінас Анором і мурами мого власного міста! Але куди ж тепер мені йти?"

Супутники Араґорна вперше бачать його як короля, поруч із величними постатями його предків. Вони налякані ущелиною і стрімкою течією, але Араґорн каже їм не боятися. У кінці епізоду звучить тема смерті і важкого вибору попереду.

Преображення Господнє

А ось опис Преображення у Новому Заповіті:

"Шість днів по тому Ісус узяв Петра, Якова та його брата Іоана й вирушив з ними трьома на високу гору, щоб побути там з ними на самоті. І там Ісус преобразився в них на очах: Його обличчя засяяло, мов сонце, а вбрання стало сліпучо білим. Тоді раптом Мойсей та Ілля явилися їм і почали розмовляти з Ісусом. [...] ясна хмара огорнула їх тінню, і з неї почувся голос: «Це Мій Улюблений Син. Слухайтеся Його!» Почувши це, учні Ісуса так злякалися, що впали долілиць. Тоді Він підійшов і торкнувся їх, сказавши: «Вставайте і не бійтеся!» Та підвівши очі, учні не побачили там нікого, крім Ісуса. Коли вони сходили з гори, Ісус наказав їм: «Не кажіть нікому про те, що бачили, аж доки Син Людський не воскресне з мертвих» (Мт. 17:1–9).

Учні бачать відблиск майбутньої слави Спасителя. Мойсей та Ілля символізують Закон і Пророків, які визнають і поклоняються Йому як Месії. Учні лякаються голосу з неба, але Ісус каже їм: "Не бійтеся", завершується оповідь згадкою про смерть та воскресіння.

Дружини ентів та влада над природою

Прощання з Фанґорном / Luca Bonatti

Одна з сумних історій Середзем'я — зникнення дружин ентів. Кожної зустрічі Древлен питає, чи не бачив хто дружин ентів, а під час прощання просить повідомити, якщо хтось про них дізнається.

Дружини ентів здаються досить дружніми створіннями, які вирощували фруктові сади і ділилися своїми знаннями з людьми. Але у розповіді Древлена про ентів і про їхніх дружин, під час уважного прочитання, відчувається неоднозначний підтекст, де Толкін зачіпає важливу для себе тему — свободи чи контролю над іншими.

Все, про що розповідає Древлен про дерева, здається нам дивиною. Енти — пастирі дерев, вони вміють з ними розмовляти. Деякі дерева можуть "прокинутись" і стати "ентуватими". Окрім ентів та дерев, є проміжний стан: гуорни. Це чи то енти, що здерев'яніли (версія Меррі), чи то дерева, які "прокинулись", але мають "погану серцевину". Гуорни, як і енти, здатні ходити і стають основною силою, що знищує військову міць Сарумана.

Тож дерева, зі слів Древлена, — це розумні істоти, у яких є власні бажання, власні думки і слова, власні друзі і вороги. Енти опікуються ними безкорисливо, споживаючи лише "плоди, які самі падали під ноги".

Папа Г.

Урсула Ле Гуїн

Я ДУМАЛА про Гомера, і мені спало на думку, що його дві книги — це дві основні фентезійні історії: «Війна» та «Подорож». 

Я впевнена, що це спадало на думку й іншим. У цьому й полягає особливість Гомера. Люди продовжують звертатися до нього й відкривати для себе щось нове, або старе, або те, що бачать уперше, або те, що бачать знову, і розповідають про це. Це триває вже два чи три тисячоліття. Це надзвичайно довгий час, щоб щось мало значення для когось. 

У будь-якому разі, «Іліада» — це «Війна» (насправді лише її частина, близька до кінця, але не включає його), а «Одіссея» — це «Подорож» («Туди й назад», як висловився Білбо). 

Я вважаю, що Гомер перевершує більшість письменників, які писали про війну, тим, що не стає на чийсь бік. 

Ле Гуїн про Толкіна та Одисею

Урсула Ле Гуїн

Урсула Ле Гуїн порівнює повернення героїв у "Володарі Перснів" та "Одисеї":

Я думала про Гомера, і мені спало на думку, що дві його книги — це дві основні фентезійні історії: Війна та Подорож. Я впевнена, що це спадало на думку й іншим. У цьому весь Гомер. [...] Хай там як, «Іліада» — це Війна (насправді лише її частина, ближче до кінця, але не включаючи сам кінець), а «Одіссея» — це Подорож (Туди і назад, як висловився Більбо). [...] 

Одна з речей, які я люблю у «Володарі перснів», — це розуміння Толкіном важливості того, що відбувається вдома на фермі, поки Герой приміряє свою Тисячу Облич по всьому світу. Але поки ви не повернетеся додому з Фродо та іншими, Толкін ніколи не переносить вас туди. Гомер — переносить. Упродовж усієї десятирічної подорожі читач почергово стає то Одіссеєм, який відчайдушно намагається дістатися Пенелопи, то Пенелопою, яка відчайдушно чекає на Одіссея, — і мандрівником, і метою — створюючи приголомшливе сюжетне переплетіння часу та місця.

Гомер і Толкін також відверті щодо того, як важко бути героєм-мандрівником, який повертається додому. Ані Одіссей, ані Фродо не можуть залишатися там надовго.

"Папа Г.", 2019

Додам від себе, що обох героїв вдома чекають нові випробування. Деякі дослідники називають повернення Фродо окремим квестом. Таким чином, його шлях "туди" — це "про війну", а шлях "назад" — про відносно довге повернення.

Вестрон і «Загублений Чосер Толкіна»

Чосер / гравюра Генрі Шоу, 1402

Дізнався про книгу «Загублений Чосер Толкіна» і, у спробах дізнатися більше про неї, провалився у "кроличу нору": 

"З 1922 по 1928 рік Толкін працював над «Вибраними творами з поезії та прози Чосера». Хоча проєкт не був завершений, 160 сторінок коментарів проливають світло на його роздуми про мову й оповідання. ...Книга показує, що Чосер мав глибокий вплив на літературну уяву Толкіна".

Чосер — знакова фігура для англійської літератури. Він — творець літературної англійської мови, що першим почав писати не латиною, а сучасною йому середньоанглійською мовою. Карпентер пише, що в Оксфорді факультети мовознавства і літературознавства розділялися "по Чосеру". Мовознавці вважали що література після Чосера не варта уваги, а літературознавці вважали, що все, що "до Чосера", — порожній педантизм. Власне, для Толкіна, який належав до "мовознавців", література протягом навчання в Оксфорді закінчувалась Чосером, тобто 1400 — роком його смерті. Лише у 1914 році він вперше був захоплений сучасною літературою — купив декілька книжок Вільяма Морріса і був вражений його книгою «Повість про Дім Вовкінгів».

У англійській статті про Чосера сказано, що він був першим автором який вживав на письмі багато розмовних англійських слів: "Ці слова, ймовірно, вже широко вживалися у мові того часу, але саме Чосер став найбільш раннім автором, який зафіксував їх у письмовій формі завдяки своєму чуттю до розмовної мови". Оце "чуття розмовної мови" англійською звучить як "ear for common speech". 😯

Common Speech ("загальна мова") у Толкіна — це інша назва мови Вестрон (аналог англійської), якою розмовляють усі персонажі "Володаря Перснів". Водночас у гобітів аналогом греки та латини є ельфійські мови:

"Імена класичного походження вживали мало; найближчими відповідниками латини та греки для гобітів були ельфійські мови, і з них гобіти імена брали рідко. Мало хто з них знав ці, як вони їх називали, «мови королів»."

Виходить, що поділ між мовою знань, богослов'я і літератури з одного боку, та розмовною мовою з іншого, у англійських 1400-х роках (латина / common speech) відповідає поділу у Ширі в його 1400-х (ельфійська / Common Speech). А лінгвістичний термін для розмовної мови у Толкіна стає назвою мови, якою користуються усі — від ельфів до орків.

Валарський косплей

Dragon*Con parade in Atlanta / Dave Nelson, nytimes.com

Толкін називає Еру "Оповідачем", а про валарів пише, що вони приймають вигляд дітей Еру через любов до них. 🧝🏻‍♀️🧝🏼‍♂️ Тобто вони створюють собі зовнішність щоб бути схожими на персонажів Оповіді. Це — валарський косплей на основі "(кіно)всесвіту Еру" 😆 (адже Творець показав айнурам "відео", зримий образ Арди, перш ніж вони захотіли там оселитися).

Взагалі, якщо проводити паралелі між Еру та Толкіном, то у обох населення їх "світів" з'являється не одразу. В описі того як творилася Арда сказано, що спочатку Еру дав айнурам першу тему для музики:

Ілуватар сидів і дослухався, і тривалий час музика здавалася йому гарною, бо не було в ній фальшу.

Потім Мелькор створює дисонанс і Еру для гармонізації починає другу тему. Мелькор додає гучності — Еру створює третю тему. Його мелодія стала

...глибока, об’ємна та прекрасна, проте повільна і змішана з безмежним смутком, який головно й породжував її красу.

І саме у цій третій темі з'являються "діти Ілуватара" — ельфи і люди:

Бо Дітей Ілуватара лише він єдиний замислив, і народилися вони разом із третьою темою.

Тобто в початковому замислі ані ельфів, ані людей не було.

Цікаво порівняти це із творчим підходом Толкіна, який спочатку творив мови, а потім міфи та легенди, щоб мовам було де розвиватися:

Реліквія дому мого: Ґімлі і волосся Ґаладріелі

"Сонячна" монстранція,
Відень, 1780 р.

Читаю про подібність Ґаладріелі до образу Діви Марії і знайшов цікаве спостереження щодо пасма волосся, яке просив Ґімлі у Ґаладріелі. Я вже писав про те, що ставлення Ґімлі до Ґаладріелі нагадує ставлення середньовічного лицаря до прекрасної дами. Але це не єдина трактовка.

У середньовіччі культ Прекрасної дами і культ вшанування Діви Марії розвивалися паралельно, і дослідники вказують що ставлення трубадура до його дами до найменших деталей співпадає із ставленням католика до Діви Марії та до святих*.

Більше того, деякі лицарі обирали своєю дамою саму Діву Марію, або інших святих, наприклад св. Катерину або св. Маргариту.

Тож ставлення Ґімлі до Ґаладріелі можна розглядати як вшановування не просто дами сердця, а як вшановування святої покровительки.

Пасмо волосся, за словами Ґімлі, він збирався зберігати як реліквію: "коли я колись повернуся до кузні мого дому, то воно буде оправлене у нетлінний кришталь, і стане реліквією дому мого". Стаття**, на яку я натрапив, звертає увагу на те, що волосся буде зберігатися саме у кришталі. Це нагадує церковну традицію зберігати предмети, які стосуються святих (а краще — частки їх тіла) у релікваріях — різноманітних контейнерах для реліквій. 

У контейнерах робили віконечка, через які віряни могли подивитися на саму реліквію*** і хоча б завдяки своєму зору вступити у взаємодію із святим. А віконечка робили з гірського кришталя або скла.

Релікварій у вигляді руки (12 ст.) / rp-online.de

Тобто, якщо проводити паралель із християнською традицією, Ґімлі збирається створити релікварій, який матиме не просто віконечко, а буде цілком зроблений з гірського кришталя, і цей релікварій буде зберігатися у його домі для наступних поколінь.

Далі я вирішив знайти для поста картинку з прикладом релікварія-монстранції, очікуючи що це буде якась скринька з віконечком, яка лише завдяки багатій уяві може відповідати витвору мистецтва гномів.

Але виявилася цікава річ: у 13-14 столітті такі релікварії були посудинами з Єгипетського горного кришталя, виготовлені арабськими майстрами 10 ст. Їх називали "фатімідськими посудинами", бо робили їх в час правління у Єгипті династії арабських халіфів Фатимідів. Такі релікварії використовувалися у Візантії, а візантійські купці возили їх у Європу. 

Виявилося що зразок такого релікварія з 1897 року є у Британському музеї.

Релікварій, 14 ст. Основа — флакон 10-11 ст.

Сам релікварій має висоту майже 9 см, він зроблений у 14-му столітті з фатимідської пляшки 10-11 століття додаванням срібних кришечок зверху і знизу. Ось інша пляшечка з ідентичним орнементом, яка не стала релікварієм. Початково вона призначалася для масел і парфумів:

Фатимідська пляшка, 10-11 ст.

На релікварії є два написи. Перший — арабською: "Благословіння власнику". А другий — латиною: "+CPL:BAT:MRE", що розшифровується як "Capillus Beate Marie", і в перекладі "Волосся Пресвятої Діви Марії".

Тобто це — повний аналог того, що збирався зробити Ґімлі! Кришталева оправа до пасма волосся його покровительки!

Версія на Телеграм

_____

* Eduard Wechssler "Das Kulturproblem des Minnesanges", 1909

** https://www.academia.edu/47758270/Saint_Galadriel_J_R_R_Tolkien_as_the_Hagiographer_of_Middle_earth

*** Невеличкі релікварії, призначені для використання у процесіях називалися "монстранції", від латинського "monstrare" — показувати. https://en.wikipedia.org/wiki/Monstrance

Релікварій — https://islamicworld.britishmuseum.org/collection/MCM3403

Фатимідська пляшка — http://elogedelart.canalblog.com/archives/2009/10/11/15390592.html

Фатимідське мистецтво — https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D1%82%D1%96%D0%BC%D1%96%D0%B4%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5_%D0%BC%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B5%D1%86%D1%82%D0%B2%D0%BE

Лицар і культ прекрасної дами у Середньовіччі https://11ecu.livejournal.com/43477.html

Уривок з інтерв'ю з ісландської няні дітей Толкіна

Арндіс Торб'ярнардоттір, 1999 р.

У 1999 ісландська газета опублікувала інтерв'ю з Арндіс Торб'ярнардоттір, однією з п'яти ісландських дівчат, що жили у родині Толкіна і допомагали доглядати за дітьми. На Реддіт є переклад англійською. Ось декілька цитат з нього:

Як ви стали доглядати за дітьми Толкіна?

До мене вже були дві дівчини: Аслауг [згадується у Листах Різдвяного Діда 1927 р.], а потім Руна з Фленсбурга. Аслауг була моєю однокласницею в Жіночій гімназії, і вона пробула в них півтора року. Це було близько до того, що називається "au pair", але не те саме. У нас не було жодних відпусток — ми були просто як члени родини, як ще одна дитина. Я весь час була з дітьми. Було четверо дітей, наймолодшій [Прісциллі] було два роки. Професор був дуже легким у спілкуванні джентльменом. Він любив природу, дерева та рослини. Наприклад, на подвір'ї біля будинку, який вони щойно купили [Толкіни переїхали в січні 1930 року], був асфальтовий тенісний корт, і він почав його розбирати та замінювати травою. Подружжя було старомодним щодо технічних новинок. Вони вважали безглуздим, що ті, хто купив їх старий будинок, почали встановлювати в ньому центральне опалення. Пані дуже любила квіти і мала велику клумбу від будинку через середину саду з усіма можливими рослинами. А навесні вона все ще ходила до свого старого будинку, який вони продали минулої зими, щоб викопувати цілі рослини. Я вважала це надзвичайно дивним. Справа в тому, що такий вищий клас існує для того, щоб любити квіти та рослини і писати листи. Вони писали їх дуже яскраво...

Пікнік із сімейством Толкінів, Арндіс в центрі.
Фото Толкіна, 1930 р.

Арндіс витягла свій старий фотоальбом зі знімками з Оксфорда, і між сторінками були маленькі саморобні різдвяні листівки від синів Толкіна.

Чому вони запрошували ісландських дівчат?

Толкін досліджував скандинавістику і трохи розмовляв ісландською і хотів, щоб ісландські дівчата розмовляли з дітьми, поки ті вивчали англійську. Але я швидко зрозуміла, що зовсім не варто, щоб ми розмовляли з дітьми ісландською. Пані ревнувала, якщо ми говорили про щось, чого вона не розуміла. Вона не була злою до мене чи щось таке, але не стала моєю подругою. Вона завжди бачила в мені підлітка, за яким треба було наглядати. Вона навчила мене багатьом речам. Покоївка завжди полірувала латунний поріг і добре прибирала вхідні двері, але потім вона пішла, і ми залишилися без покоївки на півмісяця, і вхідні двері почали бруднитися. Я побачила це і пішла мити поріг. Тоді пані Едіт прийшла і сказала: "Аддо, ти не повинна цього робити. Ти не повинна дозволяти людям бачити, що ти, яка живеш з нами, робиш роботу покоївки". Був жахливий класовий поділ, і не в останню чергу в Оксфорді, але в ті роки це було нормально.

Вона тепло згадує дітей:

Я купала їх на ніч і вкладала спати. Вони так багато розпитували мене про Ісландію, про тролів і чудовиськ. І тепер я розумію, що професор весь час прислухався до цього і чув, про що ми обговорювали. Він ніколи не був далеко і переймав різні ідеї з ісландського фольклору та добре на ньому знався. Він відчував, що вся природа була живою.
Він жив у напівказковому світі. Коли я була там, Толкін починав писати "Гобіта" і фактично писав історію для Крістофера та читав йому. "Гобіт"... це, звісно ж, світ пригод. Я досі дуже люблю читати "Гобіта".

Адда сміється.

Так вигадати цих маленьких людей, у яких на пальцях ніг волосся, як у куріпок!!! Професор завжди носив твідовий піджак і світло-сірі штани, але любив одягати вишуканий жилет. Він завжди хотів поїхати до Ісландії, але не думав, що може собі це дозволити, і його ніколи не запрошували, тоді це не було модно.

Адда прожила у сім'ї Толкінів півроку, а потім повернулася в Ісландію. Однією з причин було те, що з часом вона стала нудьгувати: Едіт ставилася до неї як до підлітка (а їй було 28 років) і майже ніколи не відпускала з дому саму.

Нолдори у Середзем'ї, Туата-де-Дананн в Ірландії

На основі статті Дімітри Фімі про кельтські джерела міфології Толкіна

Прибуття Туата-де-Дананн / Джим Фітцпатрік

У розповіді Толкіна "Втеча Нолдор", що ввійшла до "Сильмариліону", ми бачимо, як найталановитіші з ельфів покидають священний острів Валінор. Туди їх привели Боги, і саме там ельфи збагатили свій розум та вміння. Вони крадуть кораблі у телері, вчинивши страшний гріх — братовбивство, і пливуть на них до Середзем'я. Після прибуття вони спалюють свої кораблі, щоб інші ельфи не змогли поплисти за ними. Потім вони б'ються у Битві-під-Зорями проти сил зла. Ця битва відбувається у світлі зірок, оскільки боги ще не створили Сонце і Місяць. Зрештою, один з їхніх вождів потрапляє в полон. Його катують, підвісивши за руку, якою йому врешті-решт доводиться пожертвувати, щоб звільнитися.

Завоювання Ірландії
Туата-де-Дананн були нащадками Немеда — попередньої раси, яка захопила Ірландію, але потім втекла звідти. Вони прийшли з північних островів світу (або з Греції). Саме там вони навчилися "друїдизму, пророцтвам та магії", і ніхто не знав, ким вони були насправді: демонами чи людьми. Вони прибули до Ірландії під проводом свого короля Нуади.

В одній оповіді сказано, що вони прилетіли в темних хмарах по повітрю "завдяки силі друїдів". В іншій Туата-де-Дананн прибули на кораблях, які потім спалили, а дим цього вогнища, напевно, і породив думку про те, що вони прибули у хмарах. Кораблі було спалено, щоб не мати можливості втекти з Ірландії, якщо вони програють битву проти Фір Болг (попередньої раси, що захопила Ірландію).

Після висадки в Ірландії вони викликали сонячне затемнення, що тривало три дні та три ночі. Маючи право спадку на Ірландію як нащадки Немеда, вони почали "битви за владу" з Фір Болг. Відбулася Перша битва при Майтюрі, в якій багато Фір Болг загинуло, а король Нуада втратив руку.

Прекрасні і талановиті
Схожість між описами завоювання Ірландії Туата-де-Дананн та прибуттям нолдор до Середзем'я вражає. Не зовсім зрозуміло, хто такі Туата-де-Дананн — "демони" чи люди; вони виглядають як напівбожественні істоти. Це можна порівняти з природою ельфів, які стоять нижче за валар ("богів"), але вище за людей.

Як і ельфів Толкіна, Туата-Де-Дананн описують як "великих, сильних і красивих істот, які спілкувалися зі смертними, але залишалися вищими за них". Вони — майстри, воїни, поети та маги, які здобули ці вміння на північних островах світу. Це дуже схоже на Високих ельфів Толкіна, які вчаться мистецтву та ремеслам у валар на острові "богів" Валінорі, що на заході. Як уже згадувалося, у "Книзі завоювань" визнається, що повернення до Ірландії було спадковим правом Туата-де-Дананн. Те саме стосується й втечі нолдор до Середзем'я, адже, за словами Феанора, вони мали "повернутися до нашого дому".

Верховний король Нуада / Джим Фітцпатрік

Спалення кораблів і битва у пітьмі
Але, мабуть, найбільш вражаюча схожість — це спалення кораблів народами Туата-де-Дананн та нолдор після їхнього прибуття до Ірландії та Середзем'я відповідно. Причини цього кроку трохи відрізняються. Нолдор спалили кораблі за наказом Феанора, щоб не дати решті нолдор переправитися до Середзем'я, і щоб рід Феанора міг правити цими землями. Однак рішучість Туата-де-Данан не залишати Ірландію навіть у разі поразки від Фір Болг перегукується з рішучістю решти нолдор дістатися Середзем'я, навіть перетнувши через смертоносні льоди Гелкараксе.

Першу битву при Майтюрі можна порівняти з Битвою-під-Зорями ("Дагор-нуїн-Гіліат"), де військо Феанора перемогло орків Моргота. А сонячне затемнення відповідає відсутності Сонця і Місяця в Середзем'ї до приходу решти нолдор через льоди. Нарешті, втрата руки короля Нуади у першій битві при Майтюрі схожа на втрату кисті Маедроса, законного наступника Феанора: Фінгону довелося відрубати йому руку вище зап'ястя, щоб звільнити з полону Моргота.

Відхід за Море
Проте не лише завоювання та перша битва Туата-де-Данан в Ірландії схожі на прибуття нолдор до Середзем'я. Важливе значення має також остаточна поразка Туата-де-Данан від Синів Міля та їхня подальша згода піти у вигнання у чудові заморські краї, такі як Маг Мелл («Чарівна рівнина») чи Емайн Аблах («Край Яблук»). Це перегукується з тим, що ельфи врешті-решт повертаються за море до Валінору.

У народній уяві Туата-де-Данан з часом перетворилися на ірландських фей. Ідея про те, як старі кельтські боги стали "маленьким народом" з казок, також відображена в ельфах Толкіна. У "Книзі втрачених сказань" панування людей призводить до того, що ельфи "згасають", стають маленькими й прозорими. Ця ідея зберігається у "Володарі перснів", коли Галадріель роздумує про долю ельфів після знищення Єдиного Персня. Вона каже Фродо, що якщо його місія буде успішною, то "наша сила зменшиться, і Лотлоріен згасне, і хвилі Часу змиють його. Ми мусимо відплисти на Захід або ж перетворитися на простий народ лісів та печер, повільно все забути й бути забутими".

Лист Дороті Сеєрз до Чарльза Вільямса про "Пекло" Данте

Дороті Сейерз / Sir William Hutchison, бл. 1950

Ньюленд Стріт, 24
Вітам, Ессекс
Чарльзу Вільямсу
16-17 серпня 1944 року

Друже Чарльзе,

Ти кажеш, що любиш отримувати листи, тому я пишу тобі цей, щоб сказати, що я розпочала важку справу, за яку ти несеш повну відповідальність.

Прочитавши "Постать Беатріче" (The Figure of Beatrice) і впоравшись із "Льюїсом про Мільтона" ["Передмова до Втраченого раю"], та фактично перечитавши більшу частину "Втраченого раю" як наслідок, я радісно зауважила подрузі, що Мільтон був приголомшливо великим письменником релігійного епосу, за умови, що вам не спаде на думку порівнювати його з Данте.

Моя подруга, з лагідним виразом обличчя і роззброюючою чесністю, відповіла, що ніколи не читала Данте. Тоді я усвідомила, що теж ніколи не читала Данте, а лише цитувала уривки з нього і розглядала ілюстрації Доре до "Пекла" (і я досі вважаю, що б там не було модно говорити про Доре, він був великим ілюстратором). Тоді мені спало на думку, що, мабуть, мені краще прочитати Данте, інакше я можу виявитися приреченою вічно шкандибати серед Лицемірів.

Невідомий лист про ентів

На аукціоні "Крістіс" продають раніше невідомий лист Толкіна від 28 лютого 1966 р., де він розповідає про "ходячий в'яз", якого бачив кузен Сема Гал:

— Гаразд, — сказав Сем ... — А що скажеш про тих людей-дерев, велетів, як їх називають? Подейкують, нещодавно бачили одного з них, вищого за дерево, ген за Північними Вересовищами. ... Цей був високий, як в'яз, і переступав через сім ярдів, ніби то був якийсь дюйм.

Довгий час з приводу цього "в'яза" точились дискусії — чи був це ент, чи може дружина ентів, а хтось казав що це залишкова згадка про велетнів, яку Толкін забув прибрати в остаточному варіанті книги. І ось знайшовся лист, де автор сам розставляє крапки над "і":

«Я бував у більшості куточків Уельсу, але топоніми, які я використовую, створені за англійськими зразками або запозичені з книг, хоча Крікголлоу насправді мав нагадувати Крікговелл. 

Ходячі в'язи мали бути ентами (але не дружинами ентів). Ґандалф попросив одного чи двох із них наглядати за Широм, але нікому про це не сказав.*

* Як можна зрозуміти з розмов Древлена з М[еррі] та П[іпіном], він знав про події набагато більше, ніж вони здогадувалися, і більше про "гобітів", ніж вдавав».

Минуло вже більше 50 років після смерті Толкіна, а його листи з невідомими деталями  його всесвіту все ще продовжують з'являтися. Можливо що і відповідь на ваше питання, на яке досі ніхто не відповів існує "десь там", у якомусь сімейному архіві?

Як би Толкін сприйняв аналіз своїх творів?

Мене завжди цікавило, як поставився б Толкін до спроб аналізувати його власні твори. І ось нещодавно на сторінці WELA у Facebook опублікували псевдо-толкінівський текст — цілком у дусі середньовічних літературних прийомів — де про це дискутують двоє його героїв: мандрівник з нашого світу Ельфвіне та ельфійський мудрець, автор «Сильмарилліона» Пенґолод. Звісно, це не відповідь самого Толкіна, але хоч якась індульгенція на подібні дослідження. 

Ельфвіне сказав: «Скажи мені, Пенґолоде, чому так багато шанувальників оповідей переймаються подібними питаннями: Хто такий Бомбадил? Чи мали балроґи крила? Чому Великих Орлів одразу не відправили знищити Перстень? Чи варті такі питання дослідження, чи це лише прості запитання, що створюють видимість мудрості?»

Пенґолод усміхнувся і відповів: «Ти ставиш гарне запитання, Ельфвіне. Давай спершу поміркуємо, що спільного мають усі ці питання. Чи не шукають вони прихованої відповіді, факту, схованого десь усередині оповіді?»

Толкін не писав детективів...

Детектив Дороті Сеєрс, 1927 р.

...і це дивно, бо на початку ХХ століття в Англії їх писали всі — від домогосподарок до священників. У Лондоні створили "Детективний клуб" де письменники ділилися своїми знахідками. Його очолив Ґілберт Кіт Честертон — богослов, поет, прозаїк, публіцист і автор відомої детективної серії про патера Брауна. "Королевою детективу" була Агата Крісті. Їй довелося обирати між кар'єрою в медицині та письменництвом: у часи Першої світової війни вона пройшла підготовку медсестри. З двох можливостей вона обрала письменництво, але й медичні знання не пропали марно: в її творах сюжет нерідко будується навколо того, що за "природними причинами смерті" ховається майстерне використання побічних дій звичайних ліків. Професійні медики відзначали достовірність, із якою вона описувала симптоми отруєння персонажів своїх книжок.

За легендою її ледь не вигнали з "Детективного клубу", бо в одній з книжок, яка шокувала читачів, вбивцею виявився герой, від імені якого йде оповідь, а це суперечило "десятьом заповідям детективів", які були ухвалені Клубом. Насправді все було навпаки: "декалог" створили як реакцію на цю книгу. Його автором був знайомий Толкіна, оксфордський католицький священник Рональд Нокс. Він здійснив відомий переклад Біблії англійською, і, не повірите, також писав детективи. Толкін дуже поважав його як священника, але "ноксівський" переклад Біблії йому не подобався.

Thomas Barège: Туманний відгомін Данте у «Володарі перснів» Толкіна

Стаття цікава в першу чергу бібліографією робіт на тему зв'язків між творами Толкіна і Данте,  маловідомих для англомовних читачів, зокрема високо оцінює дисертацію Caland Fabienne Claire "Seuils, passages, parole : les lieux initiatiques dans The Lord of the Rings (Tolkien), Paradise Lost (Milton) et Inferno (Dante)" (1999), нажаль відсутню в онлайн доступі. Наведені цитати з її робіт підтверджують висновок про цінність її знахідок. Нажаль, спроба самого автора розвинути паралель між Мертвими Болотами та дантівським Стіксом не виглядають успішними. Вочевидь, відштовхуючись від кількості персонажів у сцені, він зіставляє Фродо із Данте, Голума із Вергілієм, а Сема із демонічним човнарем Флегієм (?). У зрадливих вогниках над болотами він бачить сигнальні вогні, які у Данте викликають човнаря, при тому що у "Володарі Перснів" ніякої сигнальної функції болотні вогні не несуть.

Джерело: https://journals.openedition.org/prismi/590

Людина, яка розуміє гобітів (інтерв'ю 1966 року)

Це інтерв’ю було вперше опубліковано в журналі The Telegraph 22 березня 1968 року. Воно згадується у листі № 294 від 8 лютого 1967 до інтерв'юєрів — Шарлотти та Деніса Пліммерів.

«Павуки, — зауважив професор Дж. Р. Р. Толкін, плекаючи це слово з тією ж ніжністю, з якою тримав у руці люльку, — це особливий жах північної уяви». Професору, якому зараз 76 років, належить авторство «Гобіта» та тритомної епічної казки «Володар перснів» — бестселера, що найповільніше здобував популярність у сучасній історії книговидання. Він розмірковував на тему драконів та інших потвор, які є його звичним науковим інструментарієм.

Обговорюючи одного зі своїх власних монстрів, павукоподібну самку-людожера, він сказав: «Монстр жіночої статі, безумовно, не більш смертоносний за чоловічого, але вона інша. Вона — істота, що висмоктує, душить і заманює в пастку».

Для професора Толкіна, колишнього оксфордського філолога та людини, яка звикла доказово працювати зі своїм матеріалом, усе, навіть у фантазії, має бути конкретним. У своєму світі дивовижних речей він рухається з упевненістю білого мисливця в мисливському заповіднику. Його гноми мають детальні генеалогічні дерева. Його ельфи мають власні ретельно сконструйовані мови. Його чарівники працюють за правилами профспілок. А його гобіти, найвідоміші з усіх його персонажів, — це раса, абсолютно позбавлена химерності: вони люблять попоїсти, дарувати подарунки, пишаються своїми оселями, мають черевце і є настільки ж реалістичними, як ваш місцевий продавець газет.

Фермер Чудар та дух Ширу

Чударі збирають врожай / Henning Janssen

Я вже писав, що подумки часто повертаюсь до таємничої постаті Бомбадила. Ось і цього разу дві цитати з листів Толкіна раптом відкрилися для мене з нової сторони.

У листі присвяченому збірці "Пригоди Тома Бомбадила" Толкін називає його "духом (зникаючої) сільської місцевості Оксфорда та Беркшира”. В іншому місці він додає: "Якщо вважати (як і було задумано), що Гобітон та Рівенділ розташовані приблизно на широті Оксфорда…".

Отже і Шир, і Том Бомбадил пов'язані з Оксфордом. Причому якщо раніше я вважав Тома "духом природи Оксфорда", то тепер я бачу, що слова "природа" у Толкіна тут немає. Є "сільська місцевість", невіддільною частиною якої є люди, що живуть і працюють на цій землі. По суті, Шир — це ідеалізована сільська місцевість з дитинства Толкіна, час, про який він зберіг свої найтепліші спогади.

Гобітський дух

Тому варто придивитися до спільних рис цього «духу» та гобітів, які населяють Шир. Здається, Бомбадил — це втілення гобітських рис, зведених в абсолют.

Дерево, повне птахів: "Листок Пана Дрібнички" і "Володар Перснів"

Many Birds One Tree / Dana Simson

Останнім часом згадував "Листок пана Дрібнички", зокрема про подібність краю, де він зустрів своє Дерево, яке малював усе життя, із Земним Раєм і те, як теми цієї короткої оповіді проявляються у "Володарі Перснів".

У другій частині "Листка" Дрібничка раптом відправляється у подорож, яку у "тій країні" має здійснити кожен (не надто прихована відсилка до смерті). При цьому праця усього його життя — картина із деревом — залишається недомальованою. Після довгих випробувань у цій "іншій країні" він отримує дозвіл відправитись далі. Ось там він і бачить своє Дерево — справжнє і живе. 

Але була і ще одна деталь, якої він не малював: 

На дереві гніздилися птахи. Дивовижні птахи: як же вони співали! А ще вони парувалися, виводили пташенят, у тих виростали крила, й вони відлітали співаючи до Лісу — й усе це відбувалося, поки він дивився на них.

Цей опис, де видно увесь цикл пташиного життя, нагадує те, як звичайний час сприймається з точки зору вічності: минуле теперішнє і майбутнє існують одночасно. Себастіан Ноулз у своїй книзі* проводить паралель між описом цього зеленого краю із Земним Раєм у Данте. Він бачить тут паралель до дантівських пташок у Земному Раю:

Тож щебетухи в вітті чарівнім
В мистецтві дивовижному вправлялись
І радісним цвіріньканням своїм
Виспівували величання сходу,
А лист одлунював повтором рим. (Чистилище 28.14-18)

Тобто співоча зграя пташок у дереві — "райський" мотив. І мабуть я був у потрібному настрої, коли побачив цю цитату англійською, що описує другий сон Фродо в гостях у Тома Бомбадила:

Тієї ночі вони нічого не чули. Проте чи то у снах, чи крізь них — того Фродо не міг розібрати — він чув, що в його думках звучить якийсь лагідний спів: пісня, неначе тьмаве проміння, пробивалася крізь сіру дощову завісу та, наростаючи, перетворювала її на суцільне скло і срібло, доки, врешті, та завіса відхилилась і перед ним у світлі сонця, що швидко викочувалося на небосхил, постала далека зелена країна.

Це видиво розтануло з пробудженням: і був Том, який насвистував так, як ціле дерево птахів, і було сонце, що вже скоса світило на пагорб і у відчинене вікно. Надворі все було зелене та блідо-золоте.

У цьому віщому сні Фродо бачить як він наближається до берегу За Морем, до справжнього Земного Раю. Том співає "як ціле дерево птахів" (a tree-full of birds), що відсилає до того ж образу що і у Дрібнички: щойно Фродо бачив берег Земного Раю, і, прокидаючись, все ще чує це райське щебетання "дерева, повного пташок".

Як ви думаєте, це натяжка, чи так і задумано автором?

___________

* Knowles, Sebastian D. G., "A Purgatorial Flame: Seven British Writers in the Second World War", 1990.