Радаґаст Карий та св. Франциск

Радаґаст Карий. Малюнок Фабіо Леоне

У своїй книзі* Стратфорд Кальдекотт цікаво інтерпретує образ Радаґаста Карого.

Цей персонаж з’являється у творі лише в розповіді Ґандалфа про те, як він потрапив у полон до Сарумана. Складається враження, що Радаґаст узагалі був доданий до історії тому, що магів мало бути троє — хоча б тому, що три є особливим числом. В оригіналі Толкін називає його Radagast the Brown — Радаґаст Коричневий. Але перекладачі часто змінюють цю назву: у різних перекладах він постає як Радаґаст Карий, Бурий чи Брунатний. Про нього відомо небагато — лише те, що він “майстер міняти форми та кольори; й він обізнаний у травах і тваринах, а птахи — його близькі друзі.”

Кальдекотт зауважує, що цей персонаж нагадує йому святого Франциска Ассізького (1182–1226), засновника Францисканського ордену. Франциск носив просту коричневу рясу, підперезану мотузкою, і вважав природу відображенням Бога, називаючи всіх істот своїми “братами” і “сестрами”.

Одна з найвідоміших легенд про нього розповідає, як під час подорожі він разом із супутниками натрапив на дерева, густо вкриті птахами. Франциск сказав: “Зачекайте мене, поки я піду проповідувати моїм пташиним сестрам”. Птахи оточили його, зачаровані його голосом, і жодна з них не відлетіла. У збірці Fioretti, написаній через століття після його смерті, міститься безліч історій про взаємини святого з тваринами.

Серед них згадується що Франциска щоранку пробуджував сокіл, а інша розповідає, як святий врятував людей від вовка. За легендою, в місті Ґуббіо, де Франциск певний час жив, мешкав вовк — «страшний і лютущий, який пожирав як людей, так і тварин». Франциск піднявся в гори, і коли знайшов вовка, осінив його знаком хреста й наказав підійти до нього та більше нікого не кривдити. Потім Франциск привів вовка до міста і, в оточенні здивованих мешканців, уклав між ними угоду. Оскільки вовк «коїв зло від голоду», городяни мали регулярно його годувати. Натомість вовк більше не нападав би на них чи їхні стада. Так Ґуббіо позбулося загрози хижака.

Звісно, Радаґаст — це не Франциск. У Толкіна Радаґаст Коричневий повністю присвячує себе світу тварин, майже не спілкуючись із людьми, гномами чи ельфами. Франциск же був не лише другом природи, а й містиком, поетом, проповідником, засновником чернечого ордену та місіонером, який більшу частину життя проводив серед людей.

Св. Франциск Ассізький. Філіп Фрьойтірс, 17 ст.

Мене дуже вразив гімн, написаний св. Франциском, який перегукується із ставленням Толкіна до природи і тим, як він зображує її у своїх творах:

Вихваляємий Ти, мій Господь,
і за сестру місяць і зірки,
які на небі ти створив яскравими,
коштовними і прекрасними.

Вихваляємий Ти, мій Господь,
за брата вітра і за повітря, і хмари,
і ясність, і всяку погоду...

Вихваляємий Ти, мій Господь, за сестру воду,
яка корисна вельми і доступна, і цінна, і чиста.

Вихваляємий Ти, мій Господь,
за сестру нашу матір землю,
яка нас підтримує і спрямовує,
і виробляє різні плоди
з яскравими квітами і травою...

Кальдекотт, посилаючись на Честертона пише: “хоча спочатку поклоніння природі вважалося язичництвом, вже у часи Франциска “квіти й зорі віднаходять свою первозданну невинність, а вода й вогонь уже гідні стати братом і сестрою святого”. Саме цей францисканський дух пронизує твори Толкіна. Святий Франциск і його учні, подібно до багатьох кельтських святих, за нагоди розмовляли з тваринами так, ніби ті їх розуміють”.

Це гарний приклад того, що персонажі у Толкіна можуть нагадувати якихось християнських святих, чи скандинавських богів, чи героїв інших міфів та легенд, але вони ніколи не бувають їм повністю тотожними. На відміну від Клайва Льюіса у якого в “Нарнії” з лісу на санчатах запросто виїжджає Санта-Клаус і дарує героям обладунки і зброю для битви із відьмою, Толкін завжди переосмислює персонажів і вписує їх у простір свого твору так, щоб у читача не виникало відчуття неприродності і фальшивості такого поєднання.

__________

* С. Кальдекотт. Влада Персня: духовне бачення, що стоїть за «Володарем Перснів»