Реліквії, релікварії, монстранції

Кельн, Німеччина, приблизно 1200 рік

Шукав ілюстрації для обговорення реліквій, пов'язаних із Ґаладріеллю у "Володарі Перснів" з точки зору християнської традиції. Знайшов декілька цікавих картинок, вирішив, що не варто пропадати цій красі.

Реліквії у християнстві — це предмети, пов'язані з життям святих (наприклад особисті речі), їх тіла, або частки їх тіл, тощо. Вважається що оскільки під час Другого пришестя люди будуть відроджені в їх тілах, між душею святого і залишками його тіла зберігається певний зв'язок, завдяки чому реліквії мають особливі якості.

Невже шотландські гобіти?

Скара-Брей, загальний вигляд

Принесло стрічкою: "У 1850 році фермер знайшов таємне село. Пізніше було встановлено, що воно старше за Великі єгипетські піраміди. Археологи підрахували, що в цьому селі, яке назвали Скара-Брей, «шотландськими Помпеями», жило 100 осіб. Будинки були з'єднані між собою тунелями, і кожен будинок можна було закрити кам'яними дверима".

Толкін і високе фентезі

Цікавий пост принесло стрічкою: 

...Чим більше я думаю про це, тим більше переконуюся, що фентезійні кліше, які нібито створив Толкін насправді деконструюються у творах самого Толкіна:

• Довгоочікуванний спадкоємець трону — не головний герой, а персонаж другого плану, який навмисно використовує себе як приманку.
• Справжній герой фактично зазнає невдачі у своєму квесті, його доброта, рішучість і сила волі зазнають повної поразки перед обличчям зла, і світ рятується серією, здавалося б, ніяк не пов'язаних між собою добрих вчинків.
• Основний конфлікт полягає не в тому, щоб знищити світ чи зберегти його. Епоха світу добігає кінця, і багато великого і прекрасного загине, незалежно від того, переможуть герої чи зазнають поразки. Минуле могло бути славним, але зберегти його неможливо, і повернутися до нього неможливо, час минув і світ пішов далі. Король повертається, але ельфів більше немає, і магія зникає з самої суті Середзем'я. Мета — не зберегти статус-кво, мета — шанс відбудувати щось на руїнах. 
• Вбивство головного лиходія, здавалося б, миттєво вирішує проблему, знищує всіх ворогів і виправляє світ — але ні, не зовсім, адже все ще має відбутись очищення Ширу.
• Крім того, герой не отримує справжню винагороду, а тим, що отримує, він не може по-справжньому втішитися. Він травмований своїм важким випробуванням і ніколи повністю не оговтається.
• Є команда героїв, класична пригодницька партія. За винятком того, що Братство перебуває разом менше однієї шостої всієї книги. Братство подорожує в повному складі від Ради Елронда до смерті Ґандалфа, тобто чотири розділи. Решта вісім учасників — до смерті Боромира, тобто ще шість розділів. Це ніщо в порівнянні з довжиною "Володаря Перснів" у шістдесят один розділ, якщо я правильно порахував.
• Толкін не є класичним високим фентезі. Якщо вдуматися, то там дуже мало магії. Здатність гобітів рухатись непоміченими не є магічною, більшість ельфійських чудес не є однозначно магічними, чарівники зустрічаються вкрай рідко, і навіть Ґандалф майже не використовує магію, якщо порівнювати його з середньостатистичним чарівником Dungeons & Dragons. 
• Більшість магії не відрізняється від майстерності, немає чіткої різниці між магічними обладунками і дуже хорошими обладунками, між магічним хлібом і дуже хорошим хлібом, між магічним зціленням і грамотною першою медичною допомогою і кількома добрими словами.

Одним словом — досить хвалити сучасне фентезі за деконструкцію Толкіна, якщо воно «деконструює» те, чого Толкін насправді ніколи не створював.

Знайдено в Тумблр. Хто взагалі читає Тумблр? І тим не менш...

22 вересня — День Гобіта!

22 вересня — День Гобіта! В цей день Більбо і Фродо святкували свій день народження. Тож сьогодні всі любителі гобітського стилю життя влаштовують тематичні вечірки, ходять босими ногами по траві, їдять домашню гобітську їжу і роблять інші речі, пов'язані з гобітами.

Наприклад три роки тому італійський кондитер Нікола Джентіле, щоправда в кінці серпня — на початку вересня влаштував 200-кілометровий похід до гори Везувій для того щоб скинути у нього Перстень. Проте заради екологічності квесту замість персня у жерло скинули шматочок застиглої лави.

А Американське Толкінівське товариство святкує ще й Гобітський Тиждень (тиждень, на який припадає 22 вересня), а першим днем тижня в США вважається неділя, а це значить що у них свято тільки починається.

Тож всіх гобітів — зі святом!

Як змінювалась з часом монограма Толкіна

Монограма Толкіна складається з його ініціалів: J. R. R. T.

1906. Перша монограма Толкіна

Гавань Лайм-Реґіс

Толкіну було 14 років, коли він намалював цей ескіз гавані Лайм-Реґіс. Монограма являє собою просту літеру J без крапки, R і T.

1910. Підпис іменем Рональд Толкін

Толкіну 18 років, і він має величезну пристрасть до малювання пейзажів. Ось його підпис без монограми — просто Рональд Толкін!

Чому король ельфів Келеборн виглядає менш значущим за Ґаладріель

Акторка Кейт Бланшетт в образі Ґаладріелі

Коли читаєш про прибуття Братства Персня до Лотлоріену кидається у вічі що хоча Келеборн названий королем і він першим вітає прибульців, його дружина, Ґаладріель виглядає більш вражаюче. Вона чи то краще поінформована, чи то здогадується що трапилось із Ґандалфом, вона читає в їх сердцях, мовчки пропонуючи кожному вибір — отримати щось важливе одразу але відмовитись від квесту, або продовжити свій шлях до кінця.

Ґаладріель володіє особливою магією — вона має "дзеркало" що показує минуле, теперішнє і майбутнє, вона — Хранителька одного з ельфійських перстнів, вона набагато більш врівноважена і мудра за свого чоловіка. У порівнянні з цими здатностями Ґаладріелі Келеборн виглядає досить слабко.

Причина такої незбалансованості персонажів полягає в тому, що постать Ґаладріелі виникла у "Володарі Перснів" несподівано для Толкіна. У чернетках був лише король ельфів ("король Ґалдаран"), який, в тому числі показував Фродо та Семові минуле, теперішнє та майбутнє за допомогою того дзеркала що тепер ми знаємо як "дзеркало Ґаладріелі".

Фродо цитує Кюневульфа

Фродо у лігві Шелоби (кадр з фільму)

Як відомо, рядки з поеми Кюневульфа "Христос" стали натхненням для першої поеми Толкіна про мореплавця Еаренділа, що став небесною зорею:

Eálá Earendel engla beorhtast
ofer middangeard monnum sended.

Радуйся, Еаренделе, найяскравіший з ангелів,
світити над середзем'ям до людей посланий!

...Але це не єдиний твір Толкіна, який пов'язаний з цими рядками. У "Володарі Перснів" є два моменти, коли Фродо користується фіалом Ґаладріелі, що містить світло Еаренділа:

• Вперше, у логові Шелоби, коли Фродо і Сем розуміють що Ґолум завів їх у пастку, Фродо дістає фіал і вигукує "Аія Еаренділ Еленіон Анкаліма!".

• Вдруге, коли Сем і Фродо втікають з башти орків, вони проходять повз кам'яну сторожу, яка їх не випускає поки Фродо не дістав фіал і не вигукнув "Аія Еленіон Анкаліма!".

У книзі переклад цієї фрази не дається, лише сказано що це "давній ельфійський клич". У листі №297 Толкін каже що фраза означає "hail Earandil, brightest of stars!" — "Радуйся, Еарендиле, найяскравіша з зірок", по суті це та сама фраза з вірша Кюневульфа, лише "ангел" замінений на "зорю".

Рядок з "Христа" Кюневульфа (ІХ ст.) став ельфійським кличем — словами, які відлякують сили темряви у "Володарі Перснів".

Дорога ця вперед веде — труднощі перекладу

Дорога до Самотньої гори, художник Matěj Čadil

Перед тим, як піти дорогою у Рівендел, залишивши Перстень для Фродо Більбо співає одну зі своїх пісеньок:

Дорога ця вперед веде,
Все далі від моїх дверей.
Де зупинюся я, і де
Моя снага на ній умре?
Затято я карбую крок,
Попереду все ширший шлях,
Все більше пасток і стежок.
А потім що? Не знаю я.*

Ось так збирається йти Більбо в Рівендел — не впевнений що дійде, з пастками на шляху а може і смерть може трапитись? При цьому розділу де Ґендальф лякає Фродо своїми відкриттями про Перстень ще не було, особливих підстав переживати за своє життя Більбо начебто не має. Тож чому він співає таку сумну пісню?

Явлення Ґаладріелі Фродо у лігві Шелоби. Чи Сему?

(Цитата по виданню 2006 р., у 2020 році вже виправлено)

Одним з моментів, що схоже на явлення Марії-заступниці називають видіння Ґаладріелі, яка з'явилася коли Фродо і Сем опинилися в темряві лігва Шелоби. Проте відповідний фрагмент тексту в українському перекладі чомусь згадує що це побачив Фродо:

— Це пастка! — мовив Фродо й узявся за руків'я меча; і при тому він згадав про темряву кургану, звідки походив меч. «Шкода, що немає з нами старого Тома!» — подумав він. Тоді, поки він отак стояв — темрява довкола та чорнота відчаю і люті в його серці, — йому здалося, що він побачив світло: світло в уяві, майже нестерпно яскраве спочатку, ніби сонячний промінь для очей того, хто довго сидів у темній ямі. Потім світло розбилося на кольори: зелений, золотий, срібний, білий. Удалині, мовби на невеликій картинці, намальованій ельфійською рукою, він побачив Володарку Ґаладріель, яка стояла на лорієнському лузі, тримаючи в руках подарунки. «А тепер ти, Персненосцю, — почув він її голос, далекий, але виразний, — для тебе я приготувала оце».

Булькіт і шипіння наближались, і чути було скрип, наче щось велике і членистоноге поволі рухалося кудись у темряві. Сморід сунув перед ним.

— Пане, пане! — крикнув Сем, і життя повернулося до його голосу. — Подарунок Володарки! Зоряна склянка! Світло для вас у темряві, таке вона сказала. Зоряна склянка!

Ельфи у легендаріумі Толкіна

Переклад фрагмента поеми Кюневульфа "Христос"

Венера, вранішня зоря, "eorendel"

З цієї поеми народився вірш Толкіна про Еаренділа-мореплавця — перший текст його майбутнього Легендаріуму.

Алилуя, Еаренділе,     найясніший янголе,
На землі середні     людству зісланий,
І сонця світлого     світлом правдивим,
Ген за зірками,     ти всі сезони
Самим собою     завжди сіяєш!
Сам, бог від бога     єдинонароджений,
Син свого батька,     був єси присно
Несотворенний     у славі небесній,
Тепер твоє творіння     тебе потребує
Чекає у вічності,     що зішлеш на нас
Сяюче сонце,     і своїм пришестям
Освітиш усіх,     що дуже довго,
Димом повиті     та в темряві тут,
Нидіють в ночі;     в гріхах погребенні
Темну тінь смерти     терпіти повинні.
Тепер ми віруємо     в святе спасіння
Що словом господнім     людям явилось,
Що було від початку     з Отцем всемогутнім
Односутнім із богом,     і сталося знову
Без гріха тілом,     від діви рожденним
Зі страждань у безпеку.     З нами був Бог
Поміж гріхами зримий;     тепер пробувають
Могутній син Господа     і людські сини
Разом між людей.     Тож дяку складаймо
Богу звитяги     вчинками власними,
Бо він сам захотів себе     нам зіслати.

 Переклад Остапа Українця.

Юнг, думки як природні події або Чому творець не володіє своїм творінням

Феанор та Сільмарилли

Юнг пише у "Червоній Книзі": "Мої думки — це не я, так само, як і речі світу, живі й мертві. Як я не зазнаю шкоди, живучи в частково хаотичному світі, так само я не зазнаю шкоди, якщо живу в частково хаотичному світі думок. Думки — це природні події, якими ти не володієш і значення яких ти лиш недосконало усвідомлюєш. ... Мені загрожує небезпека повірити, що я сам значущий, оскільки бачу значуще".

У цих словах Юнга я бачу можливу відповідь на питання, чому Толкін вважає гріхом, чи неправильним діянням бажання митця (або суб-творця, бо єдиним справжнім Творцем є Бог), отже бажання суб-творця володіти своїм творенням.

Хоча результат роботи майстра може бути прекрасним, що дає йому право сказати "це — моє, бо я його створив"? Саме такий конфлікт є основною темою Сильмарилліона — Феанор, що створив три сильмарилли та клятва його самого та його синів, що тільки вони мають право ними володіти.

Адже Феанор не може повторити своє творіння, і матеріали, з яких він зробив свій витвір він взяв з оточуючого світу (те ж світло дерев, які створені Валарами). Навіть думка, як створити шедевр, за словами Юнга, може прийти, а може і не прийти. Яким чином творець може сказати що саме він повністю відповідає за те що творіння вийшло таким прекрасним?

Мечі, що світяться червоним і незримий світ

Коли я вперше побачив «Володар Перснів» у кіно, я був вражений сірою імлою, яку бачить Фродо, коли вдягає Перстень, бо ані у «Гобіті», а ні на початку «Володаря Перснів» про це взагалі не згадувалось*. Цим і цікаві гарні ілюстрації та кіно — увагою до візуальної складової, до деталей, які можуть загубитися під час читання.

Але у книзі можуть бути візуальні деталі, які не потрапили у кіно. І не тільки тому що творці їх не помітили. Тож перечитаємо деякі місця «Володаря Перснів», де описано незримий світ, який можна побачити лише за певних умов.

Вдягни Перстень і побач інший світ

Вперше ми стикаємося із незримим світом саме коли Фродо надягає Перстень. В цей момент він стає невидимим для звичайних створінь (людей, гобітів, орків), але видимим для Примар Персня, для яких невидимий світ — рідна стихія. Ґандалф пояснює: 

«Ти був у найбільшій небезпеці, коли надягав Перстень, бо тоді наполовину опинявся у світі примар, і вони могли тебе знищити. Ти бачив їх, а вони — тебе».

Чи справді "метоми" — непотрібні подарунки?

Більбо віддає Фродо мітрилову кольчугу

Колись давно я прочитав що "Толкін вигадав слово для непотрібних речей, які жаль викинути — «метом»", або як сказано у "Володарі Перснів": "Усе, що гобітам не було потрібне, але шкода було викинути, вони називали «метомами»".

Вражений такою новиною, я розповів про це своїй матері, на що вона сказала: "таке слово і раніше було, це називається "непотріб". "Дійсно", — подумав я, — "навіщо вигадувати нове слово, коли є слово "непотріб"?"

Пройшли роки, і нарешті я отримав відповідь на питання, звідки Толкін взяв слово "метом" і навіщо Толкін його згадує.

Виявляється, що саме слово — не вигадане, Толкін взяв його з давньоанглійської мови, де "māþum" або "madm"* означає "скарб, цінний предмет, коштовність, прикраса, подарунок". Книга "Ring of Words" з цього приводу каже, що римський історик Тацит описував звичаї германських племен: їх воєначальники постійно дарували коней чи списи, щоб забезпечити лояльність своїх підлеглих, а також згадує що, сусідні громади обмінювалися подарунками: «добірні коні, чудова зброя, металеві диски та нашийники». "Дарування подарунків було соціальним цементом того періоду" — підводить підсумок "Ring of Words".**

Чому у "Володарі Перснів" такий довгий фінал

Очищення Ширу. Гобіти виганяють Сарумана

"Але це [«Кормалленське поле», розділ 4 з 9] не кінець «Шостої книги» або «Володаря перснів» в цілому. З різних причин. Головна мистецька — музика не може бути обірвана на своєму апогеї. Також історія залишається незавершеною висіти в повітрі. А ще я люблю підчищати хвости, і ненавиджу їх в чужих книжках; люблю розкривати загадки, що властиво не тільки дітям, але й більшості людей з чудовим апетитом. Знову ж таки, історія почалася в звичайному гобітському Ширі, і там же вона має закінчитися, повернувшись знову до звичайного життя і землі (основи основ). І, нарешті, довга кода покликана показати ціну перемоги (як завжди) і продемонструвати, що жодна перемога, навіть світового масштабу, не є остаточною. Війна триватиме, але вже в інших формах".

Лист №131 до Мілтона Волдмана, 1951 р.

2 вересня 1973 року у віці 81 років помер Дж. Р. Р. Толкін

На могилі подружжя Толкінів поруч із їх іменами написані імена Берена та Лутіен. Ім'я Лутіен поряд з іменем дружини з'явилося на прохання самого Толкіна, а ім'я Берен діти додали самі, на свій розсуд.

Могильний камінь над похованням подружжя Толкінів

"Нарешті зайнявся маминою могилою..... Мені б хотілося такий напис:

ЕДІТ МЕРІ ТОЛКІН
1889-1971
Лутіен

коротко і сухо, за винятком Лутіен, а це ім'я значить для мене більше, ніж незліченна безліч слів; бо вона була моєю Лутіен (і знала про це) {Вона знала найраніший варіант легенди (написаний у госпіталі), а також і вірш-твір, згодом опублікований як пісня Арагорна у ВП. - Прим. авт.}.
Скажи, що думаєш, не приховуючи, про це доповнення. Я почав цього листа в глибокому приголомшенні, під владою сильного переживання й горя, - і в будь-якому разі час від часу на мене накочує (зі зростаючою силою) всепоглинаюче почуття втрати. Мені необхідна порада. Однак, я сподіваюся, що ніхто з моїх дітей не вважатиме використання цього імені сентиментальною примхою. Як би там не було, із цитуванням пестливих прізвиськ у некрологах воно й у порівняння не йде. Я в житті не називав Едіт «Лутіен» - проте саме вона дала початок легенді, що згодом стала центральною частиною «Сильмариліону». Уперше ця легенда зародилася на невеличкій лісовій галявині, що заросла болиголовами, під Русом, що в Йоркширі (де я недовгий час командував аванпостом гамберського гарнізону 1917 р., й вона мала змогу якийсь час жити там зі мною). У ті дні волосся її було як вороняче крило, шкіра - атласна, очі сяяли яскравіше, ніж будь-коли на твоїй пам'яті, і вона вміла співати - і танцювати. Але легенда спотворилася, я - залишений, і мені не дано просити перед невблаганним Мандосом".

Лист №340 до Крістофера Толкіна, 11 липня 1972 р.