2 вересня 1973 року у віці 81 років помер Дж. Р. Р. Толкін

На могилі подружжя Толкінів поруч із їх іменами написані імена Берена та Лутіен. Ім'я Лутіен поряд з іменем дружини з'явилося на прохання самого Толкіна, а ім'я Берен діти додали самі, на свій розсуд.

Могильний камінь над похованням подружжя Толкінів

"Нарешті зайнявся маминою могилою..... Мені б хотілося такий напис:

ЕДІТ МЕРІ ТОЛКІН
1889-1971
Лутіен

коротко і сухо, за винятком Лутіен, а це ім'я значить для мене більше, ніж незліченна безліч слів; бо вона була моєю Лутіен (і знала про це) {Вона знала найраніший варіант легенди (написаний у госпіталі), а також і вірш-твір, згодом опублікований як пісня Арагорна у ВП. - Прим. авт.}.
Скажи, що думаєш, не приховуючи, про це доповнення. Я почав цього листа в глибокому приголомшенні, під владою сильного переживання й горя, - і в будь-якому разі час від часу на мене накочує (зі зростаючою силою) всепоглинаюче почуття втрати. Мені необхідна порада. Однак, я сподіваюся, що ніхто з моїх дітей не вважатиме використання цього імені сентиментальною примхою. Як би там не було, із цитуванням пестливих прізвиськ у некрологах воно й у порівняння не йде. Я в житті не називав Едіт «Лутіен» - проте саме вона дала початок легенді, що згодом стала центральною частиною «Сильмариліону». Уперше ця легенда зародилася на невеличкій лісовій галявині, що заросла болиголовами, під Русом, що в Йоркширі (де я недовгий час командував аванпостом гамберського гарнізону 1917 р., й вона мала змогу якийсь час жити там зі мною). У ті дні волосся її було як вороняче крило, шкіра - атласна, очі сяяли яскравіше, ніж будь-коли на твоїй пам'яті, і вона вміла співати - і танцювати. Але легенда спотворилася, я - залишений, і мені не дано просити перед невблаганним Мандосом".

Лист №340 до Крістофера Толкіна, 11 липня 1972 р.