Вільний дух Тома Бомбадила

Том Бомбадил

Є багато спроб розгадати загадку, Тома Бомбадила. Хто він? Майар як Ґандалф, сам Еру Ілуватар, чи може, Толкін вписав самого себе у книгу? Одна з версій навіть називає його уособленням музики Айнур, яка створила весь світ.

Проте мене цікавить інше: який він насправді, що він робить у сюжеті?

Толкін писав, що вставив у книгу Бомбадила, бо йому треба було створити пригоди для гобітів. Власне, ситуації, в які вони потрапляють, взяті з вірша "Пригоди Тома Бомбадила": там Золотинка затягує його у річку, Стара Верба затискає його у своїй тріщині, а Могильний Дух погрожує затягнути у могилу. Оминула гобітів лише пригода з борсуком, що не випускав Бомбадила зі своєї нори. Та всі пригоди Тома завершаються однаково: він наказує його відпустити — і ніхто не може йому заперечити.

У листах Толкін писав, що герой "Пригод Бомбадила" — дух природи Оксфордширу. З вірша зрозуміло що цей дух всепроникний і невловимий. Том вільний від будь-яких обмежень у своєму зеленому лісі, і цю саму свободу він проявляє також у "Володарі Перснів".

Тут пригоди вже випадають на долю гобітів, але Бомбадил отримує здатність повертати свободу не тільки собі, але й іншим. До пасток, згаданих у вірші, додалася ще одна — пастка Персня, який підкорює волю власника так, що той не може навіть помислити про те, щоб віддати його.

Але щодо Бомбадила Перстень безсилий. Він не здатен полонити Тома, так само, як це не змогли цього зробити ані річка, ані верба, ані борсук чи могильний дух. Бомбадил легко скидає його владу над собою, і так само легко звільняє іншого: Фродо, не задумуючись, віддає Перстень Бомбадилові, щойно той його попросив. І одразу, без жодних вагань, Том повертає Перстень у руки Фродо. 

У темряві лігва Шелоби Сем жалкує, що Бомбадила нема поруч, щоб визволити їх з підземелля. Але не менш корисним Том міг би бути у фіналі квесту: якби Бомбадил був поруч із Фродо біля Розщелини Фатуму, він би просто попросив у гобіта Перстень і не вагаючись, викинув би його у вогонь.

Це звичайно жарт на рівні із сумнівною ідеєю використати Орлів для швидкої доставки Персня до Ородруїну. Але саме у цій здатності суть персонажа. Як каже його дружина Золотинка, Бомбадил — Господар. Він не визнає панування над собою. Він — господар самому собі, втілення вільного духу, духу абсолютної свободи.

Дрім-тім: швидкість орла, свобода Бомбадила,
стійкість Фродо

Вшанування на Кормалленському Полі

Третя Неділя після Великодня

Середзем'я, 8 квітня. Вшанування Фродо і Сема на Кормалленському полі

Сем прокидається і бачить перед собою Ґандалфа; востаннє він бачив, як той падає у безодню Морії.

"Перед ним стояв Ґандалф, одягнутий у біле, і його білосніжна борода виблискувала в миготливому сонці. — Ну, пане Правоноже, як ти себе почуваєш? — запитав він.
Але Сем відкинувся на спину, роззявивши рота, і якусь мить — від подиву та радості — не міг нічого сказати. Нарешті він виговорив:
— Ґандалф! А я думав, ти помер! А потім вирішив, що і я мертвий. [Отже, все сумне виявиться неправдою?] Що діється на світі?"

Повернення Ґандалфа перегукується з Євангельським читанням цього дня (Ів. 16:16–22): «Незабаром ви вже не бачитимете Мене, і знову незабаром — побачите Мене, бо Я йду до Отця». Толкін писав, що Ґандалф повернувся до життя завдяки втручанню сили, вищої за Валар (з контексту зрозуміло, що мається на увазі Творець).

Знищення Перстня. Спогади про Потоп

День 40, Велика Субота Страсного тижня

Середзем'я, 25 березня. Військо оточене на Шлакових Пагорбах. Фродо та Семвайз досягають Саммат-Наура. Ґолум відбирає Перстень і падає у Провалля Фатуму. Падіння Барад-дура та кінець Саурона.

Це кульмінація усієї розповіді, і Толкін зосереджує на цьому дні найбільше паралелей зі Страстями.

Найбільш очевидна з них — це підйом на Ородруїн (своєрідну Ґолгофу), де Сем частину шляху несе Фродо на собі, уподібнюючись Симону Киринейському, що ніс Ісусів хрест. Те, що Фродо не зміг вкинути Перстень, і знадобився Ґолум, який випадково впав у розщелину, теж має християнський підтекст: для спасіння недостатньо самих лише зусиль людини, воно не можливе без втручання Провидіння.

Окрім перспективи двох гобітів, Толкін показує ці події з двох інших точок зору: Араґорна і його війська та Фарамира і Еовін, що тривожно дивляться на схід в очікуванні звісток.

Військо спостерігає падіння королівства Саурона зблизька: тут ми бачимо і землетрус, і "неосяжну темряву", яка злітає до неба — явища, подібні до землетрусу й незвичайної темряви під час смерті Христа. Вогонь пронизує темряву, і Фродо з Семом також опиняються в оточенні полум'я — лави, що вивергається з жерла Ородруїну. Цей "вогняний Апокаліпсис" нагадав читачам опис вибуху новітньої на той час зброї — ядерної бомби.

Остання подорож до підніжжя Фатум-гори

День 39, Велика П'ятниця Страсного тижня

Середзем'я, 24 березня. Фродо та Семвайз здійснюють останню подорож до підніжжя Фатум-гори.

У своїй робочій "Хронології" Толкін назвав цей епізод просто "Остання подорож" — назва, яка в контексті Великої П'ятниці природно асоціюється з підйомом Христа на Голгофу. Втім, Фродо і Сем підіймаються на свою гору лише наступного дня — тут прихований символізм днів Великого Посту поступається більш явному символізму 25 березня, що за середньовічними уявленнями було істинною датою смерті Христа.

Опис подій цього дня досить короткий. Продовжується тема темряви:

Було і далі темно, й не лише тому, що диміла Гора: здається, насувалася гроза... Перш ніж денні сутінки перейшли в чорну ніч, вони доповзли до самого підніжжя. ... Ніч здавалася нескінченною, час неначе зупинився ... Сем уже подумав, що запанувала ще одна темрява і день уже ніколи не прийде.

Окрім темряви, гобітам дошкуляють отруйні випари:

Все тіло боліло, а в горлі так пересохло, що він не міг проковтнути ні шматочка хліба. ... Повітря було насичене випарами; дихати було боляче та важко, гобітів нудило, вони заточувались і часто падали.

Позбавлення від обтяжень і вогняне коло

День 38, Чистий Четвер Страсного тижня

Середзем'я, 23 березня. Араґорн відпускає слабкодухих. Фродо та Семвайз викидають зброю і майно.

Толкін цим записом у "Хронології" фактично проводить паралель між двома сюжетними лініями: Араґорн залишає у своєму війську лише тих воїнів, що готові зустрітися з військом Мордору, а Фродо і Сем позбуваються всього зайвого, залишаючи лише найнеобхідніше, що дозволить їм дійти до Ородруїну.

Фродо знову подивився на Гору.
— Так, — сказав він, — у дорозі нам мало що знадобиться. А на її кінці — взагалі нічого.
Піднявши орківський щит, він відкинув його подалі, а за ним — і шолом. Потім зняв сірий плащ, відщепнув важкий пояс із ножем і опустив їх на землю, а зі себе поздирав лахміття чорного плаща.

— Отак, я вже не орк, — крикнув він. — І не візьму ніякої зброї, чистої чи нечистої. Нехай мене вбивають, якщо захочуть!

Це позбавлення від майна перегукується з обрядом Чистого Четверга — Denudatio Altaris (Оголення вівтарів), коли священники знімають з алтаря усі покривала та прикраси, що символізує оголеного Христа, з якого зняли одяг перед Розп'яттям.

Про це відчуття оголеності говорить і Фродо, коли Сем питає, чи пам'ятає він рагу з кролика:

— Ні, Семе, не пам'ятаю. Тобто я знаю, що це було, та уявити собі нічого не можу. Я не пам'ятаю смаку їжі та води, ні шелесту вітру, ні образу дерева, трави чи квітки, місяця чи зірки. Семе, я голий у темряві, нічим не прикритий від вогняного кола. Я вже бачу його перед собою, а все інше тьмяніє.

Пам'ять Фродо тьмяніє, як згасають свічки в обряді Tenebrae, поки храм не поринає повністю у пітьму. "Вогняне коло", яке бачить Фродо, — це образ Персня, знаряддя тортур, що причиняє йому муки. Варто згадати, що Хрест, який близько двох тижнів був прихований (загорнутий у фіолетову тканину), виноситься до вірян у Страсну П'ятницю під час обряду Вшанування Хреста. Тож слова Фродо перегукуються зі станом храму ввечері наступного дня: темного через погашені вогні, з оголеним алтарем і виставленим для вшанування символом мук Христа.

Хрест, виставлений для вшанування.
Ватикан, 2026

Про обряд Tenebrae, що завершується шумом "землетрусу" в пітьмі, нагадує і закінчення дня:

Сем відчув, як під ним задрижала земля, і почув низький віддалений гуркіт, ніби загриміло під землею. Червоний язик полум'я спалахнув під хмарами і згас. Гора також спала тривожно.

Втім, Фродо оголений лише у своїх відчуттях: він загортається у сірий лорієнський плащ, а Сем пов'язує йому замість пояса ельфійську мотузку. Цей одяг нагадує сірий габітус монаха-францисканця, підперезаного мотузкою, або вретище (волосяницю) — одяг з грубої нефарбованої вовни, що символізує смирення.

Тим часом Сем викидає своє майно у розщелину:

Брязкіт його дорогих каструльок, які летіли в роззявлену темряву, відлунили в його серці поховальним дзвоном.

Поховальний дзвін тут не лише красива метафора: дзвони у Чистий Четвер звучать востаннє перед святкуванням Великодня — образи святих, прикраси, світло, звук — все поступово зникає зі священного простору.

Закінчується день сумнівами Сема:

— Ще одного такого дня він (Фродо) не пройде, якщо взагалі підведеться на ноги. І ти сам не зайдеш далеко, віддаючи йому всю воду та майже всю їжу.

Але він їх долає:

— Дійду, навіть якби від мене лишилися самі кістки, — сказав Сем. — І пана Фродо донесу, хоч би і надірвався. Тож досить балачок!

Тема сумнівів теж належить цій ночі: події Чистого Четверга включають "Моління про Чашу" у Гетсиманському саду ("нехай обмине Мене ця чаша страждань"), а перед світанком П'ятниці Петро тричі зрікається свого Вчителя.

Попереду залишається ще один день мандрів пустелею.

* * *

Деякі літургійні тексти Чистого Четверга Страсного тижня

Читання: Апостол: 1 Кор. 11:20–32 (про встановлення таїнства Євхаристії)

Євангеліє: Івана 13:1–15 (про омовіння ніг)

Жахливе настання ночі

День 37, Велика Середа Страсного тижня

Середзем'я, 22 березня. Фродо та Семвайз звертають із дороги й ідуть на південь, до Фатум-гори.

Запис у "Хронології" переносить увагу на Фродо та Сема: "Жахливе настання ночі". Тут йдеться не про напад ворогів і не про стихійні лиха — йдеться про виснаження двох гобітів. Сем бачить, що Фродо знаходиться на межі своїх тілесних та духовних сил:

"...для двох мандрівників почалася година чорного розпачу. Минули чотири дні, відколи вони врятувалися від орків, але цей проміжок часу чим далі, то більше здавався кошмарним сном. Увесь останній день Фродо не розмовляв, а йшов з похиленою головою, часто спотикаючись, немовби вже не бачив дороги під ногами. Сем здогадувався, що йому було найважче, бо невпинне зростання тягаря Персня пригинало тіло та мордувало душу. З тривогою Сем помічав, що ліва рука господаря піднімається, ніби прикриває від удару чи затуляє очі, осліплені жахливим Оком, яке його шукало. Інколи ж права рука тягнулася до грудей і стискалася, а тоді повільно, коли воля брала гору, опускалася.

Тепер, у чорноті ночі, Фродо сів, поклавши голову на коліна, його руки безсило опустилися до землі, пальці посмикувалися. Сем дивився на нього, поки ніч не вкрила та не заховала їх один від одного."

Опис стану Фродо перегукується із описом Месії: "Він був мучимий, але страждав добро­вільно і не відкривав уст Своїх" — Фродо мовчить увесь день, "Він відірваний від землі живих" — гобіти йдуть через мертву землю Мордору, що асоціюється із царством смерті.

Але оскільки протягом Страсного тижня Страсті читаються майже щодня, Толкін звертається не тільки до тексту, а і до обрядової сторони літургії. І головну паралель цього дня створює саме обряд.

Фарамир та Еовін гуляють мурами Міста

День 36, Великий Вівторок Страсного тижня

Середзем'я, 21 березня. Фродо і Сем йдуть до гори, а військо людей — до Чорної Брами.

Тим часом, Фарамир та Еовін проводять час разом:

"...І ввечері Фарамир і Мері гуляли в саду, та вона не прийшла. ... Але вранці, коли Фарамир вийшов із Дому Цілителів, він побачив її на міській стіні; й вона стояла там, і її біле вбрання сяяло на сонці. І він покликав її, вона зійшла, і вони гуляли по траві та сиділи разом під зеленим деревом, то мовчки, то розмовляючи. І так вони стали гуляти щодня. А цілитель дивився зі свого вікна і радів, бо його лікарський обов'язок було полегшено; страх і погані передчуття останніх днів гнітили людей, але ці двоє під його наглядом одужували й міцнішали на силах із кожним днем."

Це сцена тихої надії посеред тривоги — і саме ця надія на повернення до нового життя звучить в Інтроїті цього дня:

"Це для нас — слава у Хресті, у якому наше спасіння, життя і воскресіння. Через нього ми спасені і вільні. Нехай Бог ... прихильно усміхнеться нам і явить нам Своє милосердя. Це — для нас."

Слова "через нього ми спасені і вільні" співзвучні почуттям Фарамира та Еовін, які усвідомлюють: їхнє спасіння і новий шанс на життя, який вони отримали, можливі лише завдяки жертовності Араґорна і його війська, а також місії Фродо та Сема.

Фарамир та Еовін зустрічаються у Домі Цілителів

День 35, Великий Понеділок Страсного тижня

Середзем'я, 20 березня. Поки Фродо і Сем йдуть до Ородруїна, а військо людей рухається до Чорних Воріт, розгортається сюжетна лінія Еовін та Фарамира, які знаходяться під наглядом цілителів.

Еовін, лиш тільки змогла встати із ліжка, бажає повернутися в бій. Вона добивається, щоб старший цілитель відвів її до намісника. Зустрівши Фарамира, вона каже: "Я прагну смерті у бою. Та я не загинула, а битва ще триває". Фарамир бачить, що вона поранена, і каже, що військо вже не наздоженеш, а їй треба скористатися часом, щоб одужати: 

"А смерть у бою нас іще може знайти, хочемо ми цього чи ні. Ти краще будеш готова зустріти її — якщо вже так хочеш, — коли, поки ще є час, робитимеш усе, як наказує цілитель."

Тема відновлення сил звучить і в молитві цього дня: «…щоб ми, що знемагаємо через слабкість у стількох труднощах, могли відновити сили».

У Євангельському читанні — історія про візит Ісуса до воскреслого Лазаря, де його сестра Марія помазала дорогоцінним миром ноги Спасителя і обтерла їх своїм волоссям: "і дім наповнився пахощами мира". Ця деталь — аромат, що наповнює простір, — дає ключ до паралелі з Толкіном.

День народження Сема Ґемджі

6 квітня — день народження Сема Ґемджі. І цю дату Толкін обрав не випадково.

Річ у тім, що 6 квітня — це англійський "Старий Новий рік"*. До 1752 року Британія жила за Юліанським календарем і рік тоді починався 25 березня. Коли країна перейшла на "новий календар", офіційний початок року змістили на 1 січня.

Проте з фінансових міркувань, початок податкового року залишили на старій даті. За новим стилем він спершу припадав на 5 квітня, а у 1800-му році переїхав на 6 квітня, де і залишається донині.

Тож день народження Сема — це символічне 25 березня («за старим стилем»), день знищення Персня та перемоги над Сауроном. Мабуть для того щоб зберегти ідею відродження, Професор зробив цю дату ще й ельфійським Новим роком та днем, коли у Ширі розквітнув золотий Маллорн.

__________

*Про зв'язок 6 квітня із 25 березня пише Том Шиппі

«Золота легенда» Вільяма Кекстона як джерело для «Володаря Перснів» Толкіна

Джуді Енн Форд

Центральним елементом сюжету «Володаря Перснів» Дж. Р. Р. Толкіна є Єдиний Перстень, викований Темним Володарем Сауроном. Протягом більшої частини роману Фродо носить перстень, прикріплений до нього ланцюжком (FR, 51). Єдиний Перстень є джерелом влади, віроломної та злої влади, оскільки він по-справжньому не служитиме волі нікого, окрім Саурона. Гендальф відмовляється від персня, коли той йому пропонують, усвідомлюючи, що піддасться спокусі використати його в прагненні творити добро, тим самим даючи персню можливість змінити його і зробити подібним до Темного Володаря (67–8). Щобільше, Єдиний Перстень може покинути власника з власної волі, як Гендальф пояснює Фродо: «Перстень Влади сам дбає про себе, Фродо. Він може зрадливо зісковзнути…» (60).

У «Золотій легенді» Вільяма Кекстона, виданні XV століття середньовічних історій про святих із «Legenda Aurea» XIII століття, також можна знайти розповідь про надзвичайний перстень. Історія з’являється в легенді про святого Стефана і розгортається після смерті святого. Там сказано:

…одна пані, названа Петронією, була вельми тяжко хворою і шукала багатьох ліків, аби зцілитися від своєї недуги, але не відчувала полегшення. Та зрештою отримала вона пораду від одного іудея, який дав їй перстень із каменем, і [звелів], аби прив’язала вона цей перстень шнурком до свого оголеного тіла, і силою того каменя вона мала б одужати. І коли побачила вона, що це їй не допомагає, пішла вона до церкви першомученика і молилася блаженному св. Стефану про своє здоров’я, і вмить, без розриву шнурка чи персня, перстень упав на землю, і вона вмить відчула себе цілком здоровою [Ellis, II:159].

У цій розповіді персонаж сподівається використати перстень чудовим чином, щоб зробити добро, і не може цього зробити. Перстень, який у контексті цієї ситуації здається протиставленим силам добра, згодом іде з власної волі. Було написано багато наукових праць про літературні моделі магічних перснів, які Толкін міг адаптувати для своєї художньої літератури. Наприклад, досить нова книга Девіда Дея «Перстень Толкіна» досліджує низку давніх і середньовічних міфологічних і літературних джерел, які могли допомогти сформувати ідеї Толкіна. Однак перстень Саурона зазвичай не асоціюється з християнськими джерелами, такими як легенда Кекстона про святого Стефана.

Гаґґардівська "Вона" та Ґаладріель

В інтерв’ю Генрі Резніку 1966 року Толкін зізнається:

«Гадаю, у дитинстві "Вона" цікавила мене понад усе — як той грецький черепок Аменартас, що став своєрідним механізмом, який привів усе в рух».

Йдеться про книгу Г. Райдера Гаґґарда "Вона", типовий вікторианський пригодницький роман, де бравий англійський полковник у відставці веде експедицію у далекій екзотичній країні. Джон Рейтліф, автор "Історії Гобіта" у своїй статті (за посиланням переклад) пише про те, як гаґґадрівський цикл про Аєшу вплинув на творчість Толкіна. Я наведу тут лише частину співпадінь.

Зовнішня сторона уламку із історією Аменартас