Остання подорож до підніжжя Фатум-гори

День 39, Велика П'ятниця Страсного тижня

Середзем'я, 24 березня. Фродо та Семвайз здійснюють останню подорож до підніжжя Фатум-гори.

У своїй робочій "Хронології" Толкін назвав цей епізод просто "Остання подорож" — назва, яка в контексті Великої П'ятниці природно асоціюється з підйомом Христа на Голгофу. Втім, Фродо і Сем підіймаються на свою гору лише наступного дня — тут прихований символізм днів Великого Посту поступається більш явному символізму 25 березня, що за середньовічними уявленнями було істинною датою смерті Христа.

Опис подій цього дня досить короткий. Продовжується тема темряви:

Було і далі темно, й не лише тому, що диміла Гора: здається, насувалася гроза... Перш ніж денні сутінки перейшли в чорну ніч, вони доповзли до самого підніжжя. ... Ніч здавалася нескінченною, час неначе зупинився ... Сем уже подумав, що запанувала ще одна темрява і день уже ніколи не прийде.

Окрім темряви, гобітам дошкуляють отруйні випари:

Все тіло боліло, а в горлі так пересохло, що він не міг проковтнути ні шматочка хліба. ... Повітря було насичене випарами; дихати було боляче та важко, гобітів нудило, вони заточувались і часто падали.

До підніжжя гори гобіти "доповзають", і Фродо зі стогоном падає на землю. Тема постійного падання та повзання здається невипадковою. Літургія Великої П'ятниці особлива: немає ані музики, ані співу, ані дзвонів. На початку священники, вдягнені в чорне, підходять до вівтаря, лягають перед ним долілиць і моляться в тиші.

Ця молитовна поза називається "prostratio" і символізує глибоке смирення, покаяння, поклоніння та цілковиту посвяту себе Богу, відображаючи "самоприниження" (кенозис) Христа, який йде на хресні муки та смерть. У популярних проповідях кажуть, що священник таким чином уподібнюється грішнику, нездатному нести тягар своїх гріхів. Цей же символізм непідйомного тягаря гріхів людства вбачають і у падінні Ісуса під вагою хреста дорогою на Ґолгофу. Все це природно пов'язується з образом Персня, який стає дедалі важчим, чим ближче Фродо до Ородруїну.

Є й інша деталь: Сем не міг проковтнути "ні шматочка хліба" (на додачу до нудоти від отруйних випарів). З тексту можна зробити висновок, що Фродо і Сем цього дня не їли. З одного боку, Велика П'ятниця — час найбільш строгого посту. З іншого — під хлібом тут мається на увазі лембас, єдина їжа, яка у них лишилася (як раніше було сказано: "Без лембаса вони обоє вже давно повмирали би від голоду"). Лембас символізує гостію, євхаристійний хліб, а у Велику П'ятницю не освячують євхаристійні дари і не причащають вірян. Тож тут можна побачити натяк і на строгий піст, і на відсутність євхаристії.

Решту подій Страсної П'ятниці Толкін переніс на наступний день, 25 березня, який у Середзем'ї припадає на неділю.

* * *

Деякі літургійні тексти Страсної П'ятниці

Літургія починається з пророцтва Осії 6.1–6 У скорботі своїй вони з раннього ранку будуть шукати Мене і говорити: «ходімо і повернемося до Господа! бо Він уразив — і Він зцілить нас, поразив — і перев’яже наші рани; оживить нас через два дні, на третій день підніме нас, і ми будемо жити перед лицем Його. Отже, пізнаємо, будемо прагнути пізнати Господа; як ранкова зоря — явлення Його, і Він прийде до нас, як дощ, як пізній дощ зросить землю». Що зроблю тобі, Єфреме? що зроблю тобі, Іудо? благочестя ваше, як ранковий туман і як роса, яка швидко зникає. Тому Я уражав через пророків і бив їх словами вуст Моїх, і суд Мій, як світло, що сходить. Бо Я милости хочу, а не жертви, і Боговідання більше, ніж всепалення.

Євангеліє: Страсті, Івана 18:1–19:42 (від арешту Христа, до поховання у могилі)