Thomas Barège: Туманний відгомін Данте у «Володарі перснів» Толкіна

Стаття цікава в першу чергу бібліографією робіт на тему зв'язків між творами Толкіна і Данте,  маловідомих для англомовних читачів, зокрема високо оцінює дисертацію Caland Fabienne Claire "Seuils, passages, parole : les lieux initiatiques dans The Lord of the Rings (Tolkien), Paradise Lost (Milton) et Inferno (Dante)" (1999), нажаль відсутню в онлайн доступі. Наведені цитати з її робіт підтверджують висновок про цінність її знахідок. Нажаль, спроба самого автора розвинути паралель між Мертвими Болотами та дантівським Стіксом не виглядають успішними. Вочевидь, відштовхуючись від кількості персонажів у сцені, він зіставляє Фродо із Данте, Голума із Вергілієм, а Сема із демонічним човнарем Флегієм (?). У зрадливих вогниках над болотами він бачить сигнальні вогні, які у Данте викликають човнаря, при тому що у "Володарі Перснів" ніякої сигнальної функції болотні вогні не несуть.

Джерело: https://journals.openedition.org/prismi/590

Людина, яка розуміє гобітів (інтерв'ю 1966 року)

Це інтерв’ю було вперше опубліковано в журналі The Telegraph 22 березня 1968 року. Воно згадується у листі № 294 від 8 лютого 1967 до інтерв'юєрів — Шарлотти та Деніса Пліммерів.

«Павуки, — зауважив професор Дж. Р. Р. Толкін, плекаючи це слово з тією ж ніжністю, з якою тримав у руці люльку, — це особливий жах північної уяви». Професору, якому зараз 76 років, належить авторство «Гобіта» та тритомної епічної казки «Володар перснів» — бестселера, що найповільніше здобував популярність у сучасній історії книговидання. Він розмірковував на тему драконів та інших потвор, які є його звичним науковим інструментарієм.

Обговорюючи одного зі своїх власних монстрів, павукоподібну самку-людожера, він сказав: «Монстр жіночої статі, безумовно, не більш смертоносний за чоловічого, але вона інша. Вона — істота, що висмоктує, душить і заманює в пастку».

Для професора Толкіна, колишнього оксфордського філолога та людини, яка звикла доказово працювати зі своїм матеріалом, усе, навіть у фантазії, має бути конкретним. У своєму світі дивовижних речей він рухається з упевненістю білого мисливця в мисливському заповіднику. Його гноми мають детальні генеалогічні дерева. Його ельфи мають власні ретельно сконструйовані мови. Його чарівники працюють за правилами профспілок. А його гобіти, найвідоміші з усіх його персонажів, — це раса, абсолютно позбавлена химерності: вони люблять попоїсти, дарувати подарунки, пишаються своїми оселями, мають черевце і є настільки ж реалістичними, як ваш місцевий продавець газет.

Фермер Чудар та дух Ширу

Чударі збирають врожай / Henning Janssen

Я вже писав, що подумки часто повертаюсь до таємничої постаті Бомбадила. Ось і цього разу дві цитати з листів Толкіна раптом відкрилися для мене з нової сторони.

У листі присвяченому збірці "Пригоди Тома Бомбадила" Толкін називає його "духом (зникаючої) сільської місцевості Оксфорда та Беркшира”. В іншому місці він додає: "Якщо вважати (як і було задумано), що Гобітон та Рівенділ розташовані приблизно на широті Оксфорда…".

Отже і Шир, і Том Бомбадил пов'язані з Оксфордом. Причому якщо раніше я вважав Тома "духом природи Оксфорда", то тепер я бачу, що слова "природа" у Толкіна тут немає. Є "сільська місцевість", невіддільною частиною якої є люди, що живуть і працюють на цій землі. По суті, Шир — це ідеалізована сільська місцевість з дитинства Толкіна, час, про який він зберіг свої найтепліші спогади.

Гобітський дух

Тому варто придивитися до спільних рис цього «духу» та гобітів, які населяють Шир. Здається, Бомбадил — це втілення гобітських рис, зведених в абсолют.

Дерево, повне птахів: "Листок Пана Дрібнички" і "Володар Перснів"

Many Birds One Tree / Dana Simson

Останнім часом згадував "Листок пана Дрібнички", зокрема про подібність краю, де він зустрів своє Дерево, яке малював усе життя, із Земним Раєм і те, як теми цієї короткої оповіді проявляються у "Володарі Перснів".

У другій частині "Листка" Дрібничка раптом відправляється у подорож, яку у "тій країні" має здійснити кожен (не надто прихована відсилка до смерті). При цьому праця усього його життя — картина із деревом — залишається недомальованою. Після довгих випробувань у цій "іншій країні" він отримує дозвіл відправитись далі. Ось там він і бачить своє Дерево — справжнє і живе. 

Але була і ще одна деталь, якої він не малював: 

На дереві гніздилися птахи. Дивовижні птахи: як же вони співали! А ще вони парувалися, виводили пташенят, у тих виростали крила, й вони відлітали співаючи до Лісу — й усе це відбувалося, поки він дивився на них.

Цей опис, де видно увесь цикл пташиного життя, нагадує те, як звичайний час сприймається з точки зору вічності: минуле теперішнє і майбутнє існують одночасно. Себастіан Ноулз у своїй книзі* проводить паралель між описом цього зеленого краю із Земним Раєм у Данте. Він бачить тут паралель до дантівських пташок у Земному Раю:

Тож щебетухи в вітті чарівнім
В мистецтві дивовижному вправлялись
І радісним цвіріньканням своїм
Виспівували величання сходу,
А лист одлунював повтором рим. (Чистилище 28.14-18)

Тобто співоча зграя пташок у дереві — "райський" мотив. І мабуть я був у потрібному настрої, коли побачив цю цитату англійською, що описує другий сон Фродо в гостях у Тома Бомбадила:

Тієї ночі вони нічого не чули. Проте чи то у снах, чи крізь них — того Фродо не міг розібрати — він чув, що в його думках звучить якийсь лагідний спів: пісня, неначе тьмаве проміння, пробивалася крізь сіру дощову завісу та, наростаючи, перетворювала її на суцільне скло і срібло, доки, врешті, та завіса відхилилась і перед ним у світлі сонця, що швидко викочувалося на небосхил, постала далека зелена країна.

Це видиво розтануло з пробудженням: і був Том, який насвистував так, як ціле дерево птахів, і було сонце, що вже скоса світило на пагорб і у відчинене вікно. Надворі все було зелене та блідо-золоте.

У цьому віщому сні Фродо бачить як він наближається до берегу За Морем, до справжнього Земного Раю. Том співає "як ціле дерево птахів" (a tree-full of birds), що відсилає до того ж образу що і у Дрібнички: щойно Фродо бачив берег Земного Раю, і, прокидаючись, все ще чує це райське щебетання "дерева, повного пташок".

Як ви думаєте, це натяжка, чи так і задумано автором?

___________

* Knowles, Sebastian D. G., "A Purgatorial Flame: Seven British Writers in the Second World War", 1990.

Піпін і Колодязь Фатуму

Морія у розрізі. Низом йде шлях Братства.
Вертикальна спіраль — «нескінченні сходи» на вершину гори,
прямо під ними вертикальна риска колодязя (Well),
де ночував загін.

Розібрана на меми сцена, де Піпін кидає камінь у бездонний колодязь (а у фільмі туди летить цілий скелет в обладунках), може бути не стільки демонстрацією вміння гобіта встрягати в неприємності, скільки «репетицією» подій на верхівці Ородруїну.

У «Володарі Перснів» деякі фрази неочікувано стають пророчими: Елронд каже про малі руки, які обертають колеса історії, пророкуючи роль гобітів у спасінні світу; Араґорн попереджає Ґандалфа про небезпеку для життя мага у Морії; а Фродо недоречно жартує про те що може похудати так що перетвориться на привида ще до того як буде поранений морґульським кинджалом.

Проте існують і складніші паралелі, що включають не тільки слова, а і дії. І якщо придивитись до епізоду із колодязем, то можна знайти багато паралелей із фіналом квесту.

Морія як міні-Мордор

Загалом, похід через копальні постає як мініатюрний прообраз майбутнього шляху через Мордор: вхід в обидві локації охороняє жахливий страж, а всередині, окрім довгих миль шляху через безжиттєву індустріальну зону, на героїв чекає своє втілення «темного володаря» — Балроґ або Саурон.

Водночас Морія є дзеркальним «оберненням» Мордору через геометрію простору. Якщо «сердцем» Мордору є печера на верхівці Ородруїну, то «сердцем» Морії є її найглибші надра. Саме там, у найнижчій точці на шляху біля бездонного колодязя у кімнаті вартових Загін зупиняється на нічліг. При цьому, в обох місцях важливі точки — і колодязь, і жерло —знаходяться у окремій печері, а паралель між жерлом Ородруїну і колодязем Толкін проводить ще на початку оповіді: коли Фродо, вдивляється у камін і чує історію Персня, жарини перетворюються в його уяві на «глибочезний колодязь вогню».

Знайдені дати смерті Більбо та Фродо?

Чернетка генеалогії Беггінсів
з роками смерті Більбо та Фродо

Побачив цікавий документ — генеалогію Беггінсів із виправленнями автора. Від Додатку C він відрізняється тим що тут вказано рік смерті Фродо і Більбо — 1421. Автор допису робить висновок, що за задумом Толкіна, гобіти померли у той самий рік, коли відплили за Море.

Нажаль автор закрив коментарі, бо у мене є декілька зауважень 😀

Як у Ширі могли дізнатися про момент смерті Фродо і Більбо? Інформація з-за Моря у Середзем'я не приходить. Тому цю дату міг проставити лише "хроніст" з Ширу. Єдине на що він міг орієнтуватися — на дату відплиття, адже вихід за межі Ширу — справа небезпечна: у "Гобіті" Більбо оголосили мертвим і почали розпродавати його майно.

Але, як пише Толкін в одному з листів "Відплиття за Море не є смертю", а у листі 214 він спеціально зупиняється на цьому питанні:

💬 "Коли майстер Семвайз повідомив про «відплиття за Море» Більбо (і Фродо) у 1421 р., визнати їх покійними все ще не видавалося можливим; коли ж майстер Семвайз став мером у 1427 р., було прийнято закон: «Якщо будь-хто з мешканців Ширу піде за Море в присутності надійного свідка, висловивши намір не повертатися, або за обставин, що з усією очевидністю передбачають такий намір, він або вона вважаються такими, що відмовилися від усіх своїх титулів, прав та власності, якими володіли чи розпоряджалися раніше, і спадкоємець (спадкоємці) таких віднині й надалі вступають у володіння згаданими титулами, правами чи власністю, як приписано встановленим звичаєм, або згідно із заповітом та розпорядженням того, хто пішов, стосовно конкретного випадку».

Я думаю що тут 1421 можна трактувати лише як дату смерті "з юридичної точки зору". Гобіти не могли її дізнатися жодним чином. Фродо (як і Арагорн) за словами Толкіна мав вибрати момент смерті самостійно:

💬 Що ж до Фродо чи інших смертних, їм було дано прожити в Амані лише обмежений термін — чи то короткий, чи то довгий. ... Їхнє перебування там було свого роду «чистилищем», але «чистилищем», що дарує мир і зцілення, і з часом вони б відійшли (померли за власним бажанням і своєю волею) до призначення, про яке ельфи нічого не знали. (Лист 325)

Я сумніваюся що Фродо зробив би цей вибір так швидко. Хіба що життя за Морем дуже нудне, а ельфи правди нікому не розповідали 😉 Тому документ чудовий, але поспішати із висновками не варто.

P.S. Ще в в одному місці Толкін пише, що кожному гобіту потрібен для щастя такий самий гобіт — навіть за Морем. Тому Більбо і Фродо відпливають удвох. І саме за Море він відправляє Сема через 51 рік. Навряд чи автор приготував для Сема самотність в Земному Раю. 🤔