Третя Неділя після Великодня
Середзем'я, 8 квітня. Вшанування Фродо і Сема на Кормалленському полі
Сем прокидається і бачить перед собою Ґандалфа; востаннє він бачив, як той падає у безодню Морії.
"Перед ним стояв Ґандалф, одягнутий у біле, і його білосніжна борода виблискувала в миготливому сонці. — Ну, пане Правоноже, як ти себе почуваєш? — запитав він.
Але Сем відкинувся на спину, роззявивши рота, і якусь мить — від подиву та радості — не міг нічого сказати. Нарешті він виговорив:
— Ґандалф! А я думав, ти помер! А потім вирішив, що і я мертвий. [Отже, все сумне виявиться неправдою?] Що діється на світі?"
Повернення Ґандалфа перегукується з Євангельським читанням цього дня (Ів. 16:16–22): «Незабаром ви вже не бачитимете Мене, і знову незабаром — побачите Мене, бо Я йду до Отця». Толкін писав, що Ґандалф повернувся до життя завдяки втручанню сили, вищої за Валар (з контексту зрозуміло, що мається на увазі Творець).
Тему воскресіння продовжує мотив невпізнання. Толкін вже використовував його, коли Араґорн, Леґолас і Ґімлі вперше зустрічали воскреслого Ґандалфа Білого — вони не одразу впізнали його, подібно до того, як учні не впізнали воскреслого Ісуса, бо «очі їхні були стримані, так що вони не впізнали Його» (Лк. 24:16). Тепер цей мотив повторюється: Ґандалф каже гобітам, що їх чекає зустріч із королем, але не називає його. Навіть підійшовши близько, вони не одразу впізнають Араґорна:
"На троні сидів чоловік у кольчузі, великий меч лежав у нього на колінах, але шолома він не мав. Вони підійшли, й він підвівся. І тоді вони впізнали його, хоч він і змінився..."
Радісний Сем називає Араґорна Бурлакою, і той згадує їхню першу зустріч:
"— Так, Семе, Бурлака, — посміхнувся Араґорн. — Далекою була дорога від Брі, де я тобі не сподобався, правда? Далекою для всіх нас, а для вас — найважчою."
Власне й самі гобіти для незнайомців виглядали б зараз навіть більш підозріло, ніж колись Араґорн. На зустріч із королем за порадою Ґандалфа вони вдягнули "той одяг, у якому ви ходили в Мордор. ... Ні шовк і полотно, ні обладунки з гербами не принесуть вам більшої пошани". Їхній зовнішній вигляд перегукується з сьогоднішнім Посланням апостола Петра:
"Любі, благаю вас, бути як приходьки та вигнанці, стримуватися від тих тілесних пожадань, що воюють проти душі. Ваше життя ... має бути бездоганним; щоб у тому, за що вас обмовляють як лиходіїв, вони, бачачи вашу чесну поведінку, могли пізнати, ким ви є..."
Так тема мандрівників і паломників завершує сорокаденний шлях, який пройшли герої книги від Лорієну до Ородруїну і до вшанування їхніх подвигів на Кормалленському Полі, полі "Золотого кільця". Саме тут менестрель співає пісню "Про Фродо Дев'ятипалого та про Перстень Влади", і Толкін так описує її вплив на слухачів:
"...милозвучні слова вражали серця слухачів і переповнювали їх радістю, гострою, як меч, і думки їхні летіли у край, де біль сплітається з насолодою, а сльози приносять блаженство, як вино".
Це поєднання болю і блаженства перегукується з євангельською цитатою цього дня: «смуток ваш обернеться на радість». Воно ж звучить у питанні Сема після пробудження: "Чи все сумне виявиться неправдою?"
Про це писав і Толкін, описуючи евкатастрофу Воскресіння у листі до свого сина Крістофера:
«Воскресіння стало найвеличнішою «евкатастрофою», можливою у найвеличнішій Чарівній Історії, і воно породжує це ключове почуття: християнську радість, від якої на очі навертаються сльози, бо за своєю суттю вона так схожа на страждання і приходить із тих меж, де Радість і Страждання нероздільні й примирені, так само як себелюбство та альтруїзм губляться в Любові».
Але попереду ще довгий час святкування, за яким слідує повернення до Ширу — зі світу епічних пригод у світ повсякденності, з її викликами і турботами, де всі проблеми доведеться вирішувати самотужки. Як скаже їм Ґандалф на прощання:
"Я з вами зараз, але дуже швидко мене не буде. Я не їду з вами до Ширу. Ви самі маєте вирішити всі справи, — саме для цього вас і готували. Невже ви ще не зрозуміли? Мій час минув, і це вже не моє завдання — наводити всюди лад чи навіть допомагати. А вам, друзі мої дорогі, й не буде потрібна нічия допомога. Ви підросли. Справді, дуже підросли, — ви тепер серед великих, і я за вас усіх анітрохи не боюся. І щоби ви знали, невдовзі я вас покину. ... До побачення, любі друзі! Ще не прощаємося назавжди, ще ні. До побачення!"
І знову — «Незабаром ви вже не бачитимете Мене, і знову незабаром — побачите Мене». У цьому, здається, й є вся суть Ґандалфа.
* * *
Деякі літургійні тексти Третьої Неділі після Великодня
Інтроїт, Пс. 65, 1–2: Нехай уся земля торжествує перед лицем Божим, алилуя; співайте хвалу імені Його, алилуя; віддайте шану славі Його, алилуя, алилуя, алилуя. Пс. (там само, 3). Виголошуйте до Бога: «Які грізні діла Твої, Господи! Через велику Твою могутність вороги Твої плазуватимуть перед Тобою»
Немає коментарів:
Дописати коментар