Гаґґардівська "Вона" та Ґаладріель

В інтерв’ю Генрі Резніку 1966 року Толкін зізнається:

«Гадаю, у дитинстві "Вона" цікавила мене понад усе — як той грецький черепок Аменартас, що став своєрідним механізмом, який привів усе в рух».

Йдеться про книгу Г. Райдера Гаґґарда "Вона", типовий вікторианський пригодницький роман, де бравий англійський полковник у відставці веде експедицію у далекій екзотичній країні. Джон Рейтліф, автор "Історії Гобіта" у своїй статті (за посиланням переклад) пише про те, як гаґґадрівський цикл про Аєшу вплинув на творчість Толкіна. Я наведу тут лише частину співпадінь.

Зовнішня сторона уламку із історією Аменартас

Стародавній артфакт

"Грецький черепок" — це уламок амфори, який отримує у спадок головний герой книги — Лео. На ньому його прародителька, єгипетська принцеса Аменартас записала свою трагічну історію. Вона закохалася у жерця Ізиди, і через це "заборонене кохання" мусила втекти з Єгипту. Їхній човен розбився і вони потрапили у руки "диких людей", що відвели їх у глибину континенту, до руїн печерного міста Кор. Там втікачі зустріли таємничу, білошкіру, невимовно прекрасну і безсмертну королеву Аєшу. Вона зажадала кохання чоловіка Аменартас, а почувши відмову — вбила його. Принцеса просить своїх нащадків помститися цій жінці. Тексти на амфорі, що залишені Аменартас та її нащадками, написані грецькою, латиною, середньоанглійською, тощо.

Зворотня сторона уламку із написами нащадків

Всі ці мови Толкін і його однолітки вивчали у школі, тому можливість розшифрувати ці написи самостійно зачаровувала читачів. Недарма Толкін, у своїх найвідоміших творах — "Гобіті" та у "Володарі Перстнів" — також використовує мотив стародавнього артефакту із написами: уламок амфори має історію у 2000 років, карта Трора "лише" 170, а Перстень влади — більше 4000 років. Всі написи відсилають до стародавніх подій, і саме головний герой має завершити історію, що почалася у давні часи.

Відтворенний "у глині" уламок амфори,
створений самим Гаґґардом.

Вимушено короткий текст на Перстні Саурона мали компенсувати порізані та обпалені сторінки "книги Мазарбул" з Морії, які свого часу не були опубліковані. Якби не виробничі обмеження повоєнної Британії, ілюстрації до "Володаря Перстнів" мали б більшу подібність до черепка Аменартас.

Усиновлення сироти

Але вплив Ґаггарда є і у самому тексті "ВП". Так, головним героєм книги Гаґґарда є Лео — сирота, який у п'ятирічному віці став прийомним сином Людвига, оповідача історії. Сам Гаґґард виступає у ролі редактора, який публікує рукопис Людвига. Фродо — також сирота, усиновлений своїм дядьком Більбо, а Толкін говорить про себе як про перекладача рукописа Фродо. 

Між моментом, коли Лео у п'ятирічному віці отримує спадок і початком дії книги проходить 20 років, а у "Володарі Перстнів" між моментом успадкування Перстня і початком квесту — 17 років.

Аєша. Іллюстрація 1904 р.

(2/2) Володарка і Дзеркало

Втім, найцікавішою є паралель між Лорієном та потаємним африканським королівством з роману "Вона". В обох випадках потрапити туди можна лише із дозволу королеви, вона знає про прибуття чужинців заздалегідь, і в обох випадках мандрівників ведуть туди із зав'язаними очима.

Обидві володарки невимовно прекрасні і безсмертні: їхнє безсмертя обмежене існуванням природи Землі. Вони обидві у певний момент проявляють бажання панувати над усім світом, а їх надзвичайна сутність проявляється через надприродне сяйво:

«Вона (Аєша) почала повільно гладити своє густе волосся, потім груди й тіло. Всюди, де проходили її пальці, народжувалося містичне світло, аж поки в цій темній кімнаті — бо вже спускалися сутінки — вона засяяла з голови до ніг, мов вода фосфоресцентного моря, істота славетна, проте жахлива на вигляд. Тоді вона змахнула рукою і, окрім ніжного сяйва на чолі, знову стала такою, як раніше». («Аєша»)

«Вона (Галадріель) піднесла руку, і перстень на її руці випромінив яскраве світло, що осяяло тільки її обличчя в пітьмі. Тепер вона стояла перед Фродо незмірно висока та нестерпно прекрасна, жахлива й гідна поклоніння. Потім вона опустила руку, світло згасло, вона раптом знову засміялася, й — о диво! — вона зменшилася: струнка ельфиня, у простому білому вбранні, чий голос був ніжний і сумний». (ВП, Кн. II).

У обох володарок є містичне дзеркало у вигляді чаші, заповненої водою, обидві кажуть що це "не магія". Втім, дзеркало Аєші обмежується знаннями присутніх і не може зазирати у майбутнє:

«...Це не магія... Не існує такої речі, як магія, хоча існує знання таємниць Природи. Ця вода — моє скло; у ній я бачу те, що відбувається, якщо забажаю викликати образи, що буває нечасто. У ній я можу показати тобі все, що забажаєш, із минулого, якщо це стосується цієї країни та того, що я знала, або того, що знав ти, споглядачу. Подумай про обличчя, якщо хочеш, і воно відобразиться з твого розуму на воді. Я ще не знаю всіх таємниць — я не можу читати майбутнє. Але це давній секрет; не я його відкрила».

Дзеркало Ґаладріель може показувати і те, про що глядач не знає, і навіть "можливе майбутнє":

«З моєї волі Дзеркало може показати багато чого, — відповіла вона, — і декому я можу показати те, що вони хочуть побачити. Але Дзеркало може також показати непрохані речі, й часто вони несподіваніші та корисніші зате, що ми бажали споглядати. Що ви побачите, коли дасте Дзеркалу свободу, сказати не можу. Бо воно показує те, що було, і що є, і що може збутися. Та що саме — іноді навіть наймудріший не скаже. Чи бажаєш подивитися?»

Спокуса владою і смерть

Попри схожість Ґаладріелі та Аєші, остання радше втілює "темну" Ґаладріель, якою б вона стала, якби спокусилася владою Персня:

«[Я] буду прекрасна та страхітлива, немов Ранок і Ніч! Гарна, як Море, і Сонце, і Сніг на Горах! І жахлива, як Буря та Блискавка. Міцніша за підвалини землі. Усі любитимуть мене і боятимуться!»

Саме такою є Аєша: прекрасною, але тиранічною лиходійкою, що тримає своїх підданих у страху. Опис її неочікуваної смерті подібний до опису іншого безсмертного персонажу Толкіна, чарівника Сарумана, який піддався спокусі влади. Раптом Аєшу наздоганяє старість, що була відкладена на 2000 років:

Айша ніби зсихалася... змінився навіть колір шкіри: ще зовсім недавно сліпучо-біла, вона стала брудно-коричневою та жовтою і нагадувала шматок старого пергаменту. ... Її шкіра зібралася в незліченні складки, а на безформне обличчя лягла печать неймовірної старості.

А ось так описано тіло мертвого Сарумана:

Фродо дивився на мертве тіло зі жалем і жахом, бо здавалося, що в ньому раптом проступили довгі роки смерті, воно зсохлось, а зморщене обличчя стало клаптями шкіри на огидному черепі.

Втім, попри всі збіги, не можна стверджувати, що Толкін просто "запозичив" чужих персонажів. Створений ним світ та глибинна мотивація його героїв є незмірно складнішими. "Гаґґардівські" мотиви — це радше одна з яскравих ниток, вплетених у величне полотно "Володаря Перснів", що гармонійно переплітається із візерунками Європейського епосу.