Кубок-попільничка

Хто не вважає напис на Персні красивим? Це, беззаперечно, шедевр каліграфії Толкіна. Він подобається усім, зокрема дизайнерам — це готова рамка для аватарки, монети, медалі, будь-чого.

Однак у самого Толкіна ставлення до цього напису було, мабуть, неоднозначним. Днями британське інтелектуальне шоу QI, ведучим якого колись був сер Стівен Фрай, опублікувало цікавий факт з біографії письменника:

Шанувальник подарував Дж.Р.Р. Толкіну кубок з вигравіюваним написом з Персня Влади, що починається з "Ash nazg…". Толкін ніколи не пив з нього і використовував його як попільничку (ashtray).

Один з коментаторів розтлумачив суть проблеми:

Він використовував його як попільничку, оскільки особисто вважав напис на Персні Влади проклятим віршем "жахливою", злою мовою і тому не придатним до їжі чи пиття. Те, що вірш починається зі слова "Ash" (попіл), — лише кумедний збіг.

Ну що ж, у почутті гумору професору не відмовиш 😄

53 роки з дня смерті Дж.Р.Р. Толкіна

2 вересня 1973 року у віці 81 року помер Дж. Р. Р. Толкін.

На могилі подружжя Толкінів поруч із їхніми іменами викарбувані імена Берена та Лутіен. Ім'я Лутіен поряд з іменем дружини з'явилося на прохання самого Толкіна, а ім'я Берен діти додали самі, на свій розсуд.

Ось як описує останню шану Толкіну Гамфрі Карпентер:

Відспівування Толкіна відбулося в Оксфорді, через чотири дні після його смерті, в скромній сучасній церкві в Гедінгтоні, де він так часто бував на месі. Молитви і читання були спеціально відібрані його сином Джоном, який і служив месу за допомогою старого друга Толкіна, отця Роберта Маррі, і парафіяльного священника Дорана. Проповіді не було, і цитати з його творів не звучали. Однак коли через декілька тижнів кілька його американських шанувальників служили в Каліфорнії поминальний молебень, перед присутніми зачитали коротку казку Толкіна «Листок пана Дрібнички». Можливо, він і сам вважав би це доречним.

«Перед ним стояло Дерево, його Дерево, завершене! Те Дерево, якщо можна так сказати, було живим: на ньому розпускалися листки, росло гілля, гойдаючись на вітрі, що його Дрібничка колись дуже часто відчував чи вгадував і найчастіше не міг упіймати. Він пильно придивився до Дерева, а тоді повільно підняв руки й широко розвів їх.
— Це ж дар! — промовив він».