Вічний календар Ширу

Календар Ширу. Жовтим відмічений четвер, 22 вересня

У ці дні — між Різдвом і Новим Роком саме час поговорити про незвичайний календар Ширу.

Кожен місяць у ньому має по 30 днів (навіть лютий), а один день посеред року — Середрічний День, — не відноситься до жодного дня тижня. Завдяки цьому одні й ті ж дати завжди припадають на один і той самий день тижня, адже 364 дні це рівно 52 тижні. Через це день народження Більбо та Фродо (22 вересня) завжди припадає на четвер. На ілюстрації видно, що сітка днів тижня у календарі зміщена, верхній рядок відповідає суботі, а два нижніх — четвер і п'ятниця. Тому в дев'ятому місяці 22 число опиняється там, де ми звикли бачити суботу.

Ця особливість робить цей календар "вічним", придатним до використання в будь-якому році. Колись такі календарі були досить популярні — можна було покрутити диск і отримати календарну сітку на потрібний місяць та рік.

Вічний календар: треба сумістити номер року
і місяць у верхній частині, тоді у віконечку
внизу з'являться назви днів

На фото — механічний "вічний" календар у вигляді двох дисків. Щоб отримати сітку дат для певного місяця, потрібно сумістити номер року і місяць у верхній частині. Після цього над таблицею дат у віконечку знизу з'являються перші літери днів тижня. На зображенні видно що над першою колонкою знаходиться літера "T" — Thursday (четвер).

Легенда про Засохле дерево II

Карта світу з Псалтиря (Лондон, 1262–1300)

English version (extended)

Рік тому писав про середньовічні прототипи дерев у толкінівських книжках, зокрема що Біле Дерево Ґондору дуже схоже на Засохле Дерево, яке стоїть посеред пустелі в Персії і яке розквітне коли "князь із заходу" проспіває під ним месу. Але у Толкіна дерево знаходиться у місті, ледь не у єдиній його "зеленій" частині і зовсім не у якійсь віддаленій пустелі.

А вчора я випадково натрапив на середньовічну карту із тими самими трьома деревами. Під фігурою Христа зображено чорний кружечок з двома обличчами — це Едемський сад, і Адам і Єва у ньому. Їх розділяє Дерево пізнання добра і зла. З правої сторони саду стоять два дерева — ті самі Дерево Сонця та Дерево Місяця. З Едему витікають п'ять річок, зокрема Ганг, Тигр та Єфрат. В лівій частині карти теж видно огорожу і ворота, але це не сад, а землі, де ув'язнені народи Ґоґ і Маґоґ. Їх буде звільнено перед другим приходом Месії.

У статті із детальним описом цієї карти сказано, що Дерево Пізнання може також ототожнюватися із Сухим Деревом і наводиться "одна з багатьох подібних" легенд про Сухе Дерево:

Дерево Сонця, Дерево Місяця

Сухе дерево між Деревом Місяця і Деревом Сонця,
Руанський манускрипт 1444-1445

English version (extended)

На мініатюрі з манускрипту, що зберігається у Британській бібліотеці зображено цілий сад легендарних дерев: Дерево Місяця, Сухе Дерево із гніздом фенікса, та Дерево Сонця. Аналоги цих дерев можна зустріти у творах Толкіна: Сухе Дерево схоже на засохле Біле Дерево Ґондору у Мінас Тіріті, а Дерево Місяця і Дерево Сонця нагадують валінорські дерева Телперіон та Лаурелін.

Телперіон та Лаурелін

Cріблястий Телперіон, з плоду якого зробили Місяць, був деревом чоловічої статі. Золотава Лаурелін була жінкою, і її вогняний плід став Сонцем. У вигаданому листі Олександра Македонського до Аристотеля, де описуються Дерево Сонця і Дерево Місяця стать дерев зворотня: Дерево Сонця має чоловічу стать, а Дерево Місяця — жіночу.

У листі Олександр розповідає, під час своєї експедиції в Індію відвідав гай де росло два священних дерева. Там він зустрів жерця, висотою більше трьох метрів, який розповів йому що одне з дерев — чоловічої статі, розмовляє індійською мовою і пророкує майбутнє зі сходом сонця. Друге дерево — жіночої статі, говорить грецькою і пророкує зі сходом Місяця. Імена цих дерев його мовою звучали як Muthu та Emaūsae.* Від дерев Олександр отримав пророцтво, що він завоює світ, але помре від отруєння у Вавилоні, не повернувшись додому.

Мої враження від повної версії інтерв'ю 1964 року

Зробив повний переклад 40-хвилинного інтерв’ю Дж. Р. Р. Толкіна українською. Раніше мені траплялася лише його 10-хвилинна версія — теж надзвичайно цікава, але повний запис містить чимало додаткових сюжетів і деталей, які варті уваги.

Одразу слід зауважити: навіть англомовні слухачі визнають, що окремі фрази Толкіна важко розібрати (у другій половині інтерв’ю він ще й запалює люльку, що ускладнює сприйняття). Тому хоча розпізнавання тексту і переклад робили автоматичні засоби, довелося порозбиратися із "темними" місцями. І, звичайно, переклад міг би бути набагато літературнішим, якби його робив професійний перекладач.

Що особливо привернуло увагу порівняно з коротшою версією?

Перш за все — паралель, яку Толкін проводить між валінорськими Деревами й Деревами Сонця та Місяця з легендарного циклу про Олександра Македонського. Ці сюжети відомі далеко не всім, і про них планую написати окремо.

Те, що не видно в тексті — великі паузи, коли Геро ставить питання про християнський символізм: про те, чи є Фродо христологічною фігурою, чи про те, вірить Толкін у існування в нашому світі керівних духів, подібних Валарам. Лише після уточнення "ви католик?" Толкін додає: "так, у цьому сенсі — певною мірою". Загалом складається враження, що будь-які спроби говорити про символізм у “Володарі Перснів” для нього майже так само небажані, як і слово “алегорія”.

Цікавою є й тема героїв. Якщо в "Листах" Толкін називає Сема головним героєм, то в цьому інтерв’ю він раптом говорить про Ґолума: "Він подобався мені більше за всіх, і мені значно більше його шкода".

Щодо того, чи є "Володар Перстнів" щасливою історією — Толкін каже, що один з його друзів читає книгу лише у Великий Піст, "бо вона така важка і гірка".

Досить неочікуваний образ плавання За Море ("Прямим Шляхом"). У "Листах" Толкін описував що ельфійський корабель, що пливе За Море, не слідує кривизні земної кулі, а продовжує рух по прямій. Тут він додає: "Ти рухаєшся лінією, що веде до того, що було..., що є… або ж ніколи не мало існування... Насправді вони пливуть назад у світ пам’яті". У цьому місці справді хочеться опинитися на місці Геро й поставити ще десяток уточнювальних питань.

Щодо любові до феодалізму Толкін каже: "це дуже сильний сюжетотворчий і мотиваційний чинник, але… Чи сказали б ви, що така система працювала насправді краще, ніж будь-яка інша система? Якщо поглянути на історію світу, це викликає великі сумніви".

Це лише частина вражень від інтерв’ю. Цікавинок у ньому значно більше, тож щиро рекомендую ознайомитися з повним текстом.

Переклад інтерв'ю з Дж. Р. Р. Толкіном щодо "Володаря Перстнів" (1964)

Інтерв'ю продюсера БіБіСі Деніса Геро (Denys Geroult) з Дж. Р. Р. Толкіном. У різних джерелах його датують 1964 або 1965 роком. Існує думка, що запис 1964 року був “пробним”, але, на мою думку, обидві версії походять з одного й того самого оригіналу, лише з різною послідовністю фрагментів: у спільних епізодах тексти збігаються дослівно, що майже неможливо для двох окремих усних розмов, розділених кількома місяцями. Вперше відредагований 10-хвилинний варіант цього інтерв’ю прозвучав у ефірі BBC у 1971 році в програмі “Now Read On”.

Геро: Професоре Толкін, Володар Перснів є одним із найвизначніших художніх творів століття. І я почну з одного-двох запитань щодо можливих джерел. Наприклад, я подумав, що, можливо, Мідґард може бути Середзем’ям або мати з ним якийсь зв’язок?

Толкін: О так, це те саме слово. Більшість людей помиляються, вважаючи, що Середзем’я — це якийсь окремий різновид землі або інша планета у науково-фантастичному сенсі. Але це просто старомодне слово для позначення цього світу, у якому ми живемо, що, як вважалося, оточений океаном.

Геро: Мені здавалося, що Середзем’я є певною мірою, як ви кажете, “цим світом, у якому ми живемо”, але… цим світом, у якому ми живемо, в іншу епоху.

Толкін: Ні… на іншому рівні уяви.

Interview with J. R. R. Tolkien concerning "The Lord of the Rings" (1964, 1965)

This text is a transcript of a forty-minute interview conducted for the BBC by Denys Geroult in 1964. A shortened version was first broadcast in 1971.

It is sometimes suggested that there were two separate interviews: a “trial” recording made in 1964 and a full forty-minute interview recorded in 1965. However, closer examination shows that the so-called “1964” version—considerably shorter in length—simply presents the material in a different order. The wording of both questions and answers is otherwise identical, word for word. Such exact correspondence would be highly implausible in interviews recorded several months apart. For this reason, it is most reasonable to conclude that the material underlying both the “1964” and “1965” versions was recorded during a single interview session.

Gueroult: Professor Tolkien The Lord of the Rings is one of the most remarkable works of fiction of the century. And I’m going to start with one or two questions, about possible source material. For example, I thought that, conceivably Midgard might be Middle-earth or have some connection? 

Tolkien: Oh yes they're the same word. Most people have made this mistake thinking Middle-earth is a particular kind of earth or is another planet and you know in the science fiction sort. But it's simply an old-fashioned word for this world we live in, as imagined surrounded by the ocean. 

Gueroult: It seemed to me that Middle-earth was in a sense, as you say, ''this world we live in'' but um this world we live in at a different era. 

Tolkien: No … at a different stage of imagination … yes.

Віщі видіння Фродо: Золотинка та Ґаладріель

Золотинка / Miriam Ellis

Між розділами "Дзеркало Ґаладріелі" та "У домі Бомбадила" я помітив виразну внутрішню паралель.

В Лорієні (а це, до речі, не тільки назва володінь Ґаладріелі, а це і ім'я валара-повелителя сновидінь), так ось — в Лорієні гобіти приходять

"до глибокого зеленого видолинку, через який дзюркотів сріблястий струмок, збігаючи з водограю на пагорбі. Унизу, на низькому п'єдесталі, вирізьбленому в формі гіллястого дерева, стояла чаша зі срібла, широка та пласка, а поряд — срібний глек". 

Вода тут і тече струмком, і падає водограєм, і наповнює чашу Дзеркала по вінця. Вода — основа  ельфійського "чародійства", яке так хотів побачити Сем.

А ось перша зустріч із Золотинкою:

"У протилежному кінці кімнати у кріслі обличчям до дверей сиділа жінка. ... Біля її ніг у широких глиняних зелено-коричневих чашах плавали білі водяні лілії, тож сиділа вона, мов на троні посеред озера" —

поруч із нею теж чаші з водою, та і сама вона є дочкою Ріки.

Зоя Жук про Ателас або Королівське листя

Лист канупера

Письменниця і садівниця Зоя Жук про канупер: 

Кожен, хто читав «Володаря перснів», пам‘ятає про чудесну рослину з лікарського арсеналу дунаданів. То ателас (athelas) або ж королівське листя (asëa aranion). Воно гоїть рани, знімає біль, відганяє втому та зневіру. І єдине може зупинити отруйну дію «подиху назгула». Звісно, потрібні ще «руки короля»... Літературознавці, біографи та фанати давно сперечаються, яку рослину мав на увазі Толкін. Біографи стверджують, що то була м‘ята. І вся історія “чарівного цілющого зілля” навіяна дитячими спогадами про лихоманку і те, як мама випоювала маленького Роналда м‘ятним чаєм. Філологи від етоноботаніки зробили детальний перелік, які квіти й трави в європейських мовах мають назву «королівська трава», «королівське листя» чи «королівське зілля» - там список із 60 трав:)

А я від першого прочитання й по досі впевнена, що чарівний ателас - це канупер. Він знімає спазматичний біль і дає полегшення при мігрені (чим мігрень - не «подих назгула?), є антисептиком, а також просто бадьорить своїм запахом.

В середньовічних зільниках канупер описано, як costus of Virgin Maria, тобто «дорогоцінність Діви Марії». Назва відображає ставлення церковних аптекарів і лікарів до цієї рослини. І англійська просторічна назва звучала цілком близько до латинськоі - costmary. Канупер входив в число 72 рослин, що мали рости в кожному монастирському саду.

Лампада Тома Бомбадила або Труднощі перекладу

Найпростіша масляна лампа

"Четверо гобітів переступили широкий кам’яний поріг і завмерли, мружачись. Вони опинились у довгому низькому покої, залитому світлом лампад (?), які звисали зі сволоків; на столі з темного лискучого дерева яскраво палахкотіло безліч свічок, високих і жовтих".

Так починається розділ "У домі Тома Бомбадила" в перекладі Катерини Оніщук. Взагалі цей переклад, який в "Астролябії" прийшов на зміну перекладу Олени Фешовець, викликає у мене неоднозначні відчуття. З одного боку, в ньому виправлено багато помилок, іноді досить суттєвих, які були у "старому" перекладі. З іншого боку, іноді око чіпляється за якесь неочікуване слово, яке викликає багато питань.

Ось оці "лампади" — чи виправдані вони тут?