Зоя Жук про Ателас або Королівське листя

Лист канупера

Письменниця і садівниця Зоя Жук про канупер: 

Кожен, хто читав «Володаря перснів», пам‘ятає про чудесну рослину з лікарського арсеналу дунаданів. То ателас (athelas) або ж королівське листя (asëa aranion). Воно гоїть рани, знімає біль, відганяє втому та зневіру. І єдине може зупинити отруйну дію «подиху назгула». Звісно, потрібні ще «руки короля»... Літературознавці, біографи та фанати давно сперечаються, яку рослину мав на увазі Толкін. Біографи стверджують, що то була м‘ята. І вся історія “чарівного цілющого зілля” навіяна дитячими спогадами про лихоманку і те, як мама випоювала маленького Роналда м‘ятним чаєм. Філологи від етоноботаніки зробили детальний перелік, які квіти й трави в європейських мовах мають назву «королівська трава», «королівське листя» чи «королівське зілля» - там список із 60 трав:)

А я від першого прочитання й по досі впевнена, що чарівний ателас - це канупер. Він знімає спазматичний біль і дає полегшення при мігрені (чим мігрень - не «подих назгула?), є антисептиком, а також просто бадьорить своїм запахом.

В середньовічних зільниках канупер описано, як costus of Virgin Maria, тобто «дорогоцінність Діви Марії». Назва відображає ставлення церковних аптекарів і лікарів до цієї рослини. І англійська просторічна назва звучала цілком близько до латинськоі - costmary. Канупер входив в число 72 рослин, що мали рости в кожному монастирському саду.

Аж тут прийшла Реформація. Католицькі монастирі в Британії були зруйновані, ченці вигнані чи вбиті… але на цілющі властивості кануперу це ніяк не вплинуло. Він і далі ріс у садах, квітниках, зільниках. Єдиний недолік був у рослини - назва. Назвати його balsam herb - бальзамічна трава? Але скільки їх ще є «бальзамічних трав»… як не переплутати? І тут у пригоді стала Біблія. Не текст, а книга - чим грубша, тим ліпше. Пуритани-нонконформісти помітили, що листя кануперу відмінно надається для створення закладинок. Плаский, тонкий, не ламається й не розсипається. А потім якось відкриваєш Псалми, в скорботі та печалі, а на тебе віє тонкими пахощами - певне, то благодать Божа. І вже в кінці 17ст. цей звичай вкорінився в американській культурі. Так «коштовність Діви Марії» стала «біблійним листям».

Нашукати в лісах і полях канупер майже неможливо - він так давно введений в культуру, що майже не зав‘язує життєздатного насіння. Розмножити його можливо лише поділом куща. Є два підвиди - з жовтими і з білими квітами. Той, що з білими - важче ростити, він гірше переносить погодні негаразди, але має солодший і ніжніший запах, менше гіркот.

В дикій природі я бачила канупер лише раз - і то підозрюю, що це "втікач" із городу.

Я люблю його різкий пряний запах. І хоча «зціляє рука короля», чашка запашного чаю ще нікому не завадила :)

Посилання на оригінальний пост, але фейсбук його відкриває лише на мить, допомагає режим "інкогніто".