Якось я почув, що творчість Толкіна – це "серйозна гра". І справді, в його книжках відчувається, як він використав чи не всі тексти, які коли-небудь читав, збираючи свою оповідь, наче з деталей конструктора "Лего". У його творах можна знайти ідеї з середньовічних богословських трактатів, ірландських легенд, Шекспіра, легенд артурівського циклу, пригодницької літератури, яку він читав у дитинстві, й багатьох інших джерел.
Його тексти можна читати як захопливу історію, а можна грати у його гру — шукати що там всередині заховано. Хоча сам Толкін вважав що "аналізувати кості з яких зварений суп" не варто, бо це може зруйнувати сприйняття історії, мені здається що порівняння із першоджерелами дає можливість відчути додаткову глибину. Іноді це дає можливість побачити по-новому як твори Толкіна, так і тексти, які його надихали. Це схоже на ефект 3D-кіно: ліве і праве око бачать трохи різні зображення, а у свідомості відбувається магія їх поєднання.
А оскільки Толкін "грав" з "Володарем Перснів" 12 років, то і заховано там дуже і дуже багато.
Немає коментарів:
Дописати коментар