«Думаю, Тінебор звичайно вирушив з Ґандалфом [за Море], хоча про це ніде не йдеться. Мені здається, ліпше не повідомляти всього (справді, так виходить реалістичніше, адже в хроніках і літописах «справжньої» історії багато фактів із тих, про які допитливий не проти б довідатися, випущено, тож істину доводиться з'ясовувати чи здогадуватися з огляду на наявні свідчення). Я б міркував так: Тінебор належав до особливої породи*, так би мовити, ельфійського аналога звичайних коней: його «рід» прийшов із «Заходу з-за Моря». Так що йому «піти на Захід» цілком личить. Ґандалф зовсім не «вмирав» і не вирушав особливою милістю в Західну землю, перш ніж піти «за межі кіл світу»: він повертався додому, вочевидь будучи одним із «безсмертних», ангельським посланцем ангельських розпорядників (Валар) Землі. І він, звісно ж, узяв би з собою або, принаймні, міг би взяти те, що полюбив. Востаннє Ґандалфа бачили верхи на Тінеборі. Він, вочевидь, приїхав до Гавані верхи, і неможливо собі уявити, щоб він їхав верхи на будь-якому іншому скакуні, крім Тінебора; тож і Тінебор напевно там був. Хроніст, завершуючи довгу розповідь і в той момент розмірковуючи головним чином про скорботу тих, хто залишився (адже серед них був і він сам!), можливо, про коня і не згадав**; але, якби могутній кінь теж поділяв горе розставання, про нього навряд чи б забули.
Лист № 268 до міс А.П. Норді, 19 січня 1965 р.
_______
* «У ньому відродився один із могутніх скакунів давнини». «Якби Західний Вітер зодягнувся в зриму плоть, таким би він і постав». «То були меарас... і говорили люди, ніби Бема (кого ельдар називають Ороме), мабуть, привів їхніх предків із Заходу з-за Моря».
** Недогляд Толкіна. Насправді в тексті глави «Сірі Гавані» про Тінебора згадується: «...і біля причалу поруч із могутнім сірим конем стояла одягнена в біле постать». ***
*** Хаммонд і Скалл пишуть що у першому виданні "могутній сірий кінь" не згадується. Цю фразу Толкін додав у другому виданні саме у відповідь на листи читачів із цим питанням.
Немає коментарів:
Дописати коментар