Сплетіння міфу і реальності в житті Толкіна

Ґандалф і Більбо за лаштунками "Гобіта"

Толкін не називав свою творчість "вигадкою" — він "виясняв" та "досліджував" історію Середзем'я.  Він був впевнений, що те, про що він пише, у певному сенсі є правдою. Так, у листі до В. Г. Одена він писав: 

Смію припустити, що в «несвідомому» щось відбувалося вже певний час, і це пояснює моє постійне відчуття — особливо коли я застрягав, — що я не вигадую, а фіксую (недосконало), і що часом мені доводилося чекати, поки проявиться «те, що сталося насправді».

Коли був опублікований "Володар Перснів", він почав отримувати відгуки від читачів, які його дуже тішили, оскільки переконували його у сплетінні реальності із його текстами. Він був вражений, коли отримав листа від реального Сема Ґемджі, родом з по-гобітськи названого містечка Toothing (Зуб'є), і жартував, що має надію не отримати листа від містера С. Ґолума (Листи 184, 187).

А одного разу його відвідав таємничий гість: 

Кілька років тому в Оксфорді мене відвідав чоловік, чиє ім'я я забув (хоча, здається, він був добре відомим). Він був дуже вражений тим дивним фактом, що багато старих картин здавалися йому створеними для ілюстрації «Володаря перснів» задовго до його появи. Він приніс одну чи дві репродукції. Думаю, спочатку він просто хотів з'ясувати, чи живилася моя уява картинами, як це, вочевидь, було з певними видами літератури та мовами. Коли стало очевидно, що я або брехун, або дійсно ніколи раніше не бачив цих картин і не був добре знайомий з образотворчим мистецтвом, він замовк. Я помітив, що він пильно дивиться на мене. Раптом він сказав: «Ви ж не вважаєте, чи не так, що самі написали всю цю книгу?»*

Чистісінький Ґандальф! Я був надто добре знайомий із Ґ., щоб необачно виказувати себе або розпитувати, що він мав на увазі. Здається, я сказав: «Ні, я більше так не думаю». Відтоді я більше ніколи не міг цього припускати. Тривожний висновок для старого філолога щодо його приватної розваги. (Лист 328)

Слово "тривога" щодо природи взаємин між автором та його творчістю тут дуже влучне, адже найбільш разючим перетином творчості Толкіна із первинною реальністю став шторм, описаний ним у Notion Club Papers в середині 40-х років. Події твору відбуваються в майбутньому — влітку 1987 року. За сюжетом на Велику Британію насуваються надзвичайно руйнівний шторм і повінь, що завдають величезної шкоди півдню Англії та валять безліч старих дерев.

Через 40 років після написання твору, у жовтні 1987 року, південь Англії та Лондон справді несподівано (метеорологи напередодні очікували просто "погану погоду") накрив найпотужніший і найруйнівніший ураган за останні кілька століть — Великий шторм 1987 року. Він повалив близько 15 мільйонів дерев, що заблокували дороги та залізниці. Зокрема, у містечку Sevenoaks (Семидуби) впало шість дубів з тих семи, на честь яких воно назване. Час, місце і наслідки — все збігається із передбаченням Толкіна. Просто довелося почекати, поки те, що колись було написано, проявиться насправді.

__________

* Схожою розмовою Ґандалфа і Більбо завершується "Гобіт".