| Зліва: Око Саурона на обкладинці першого видання "ВП" (малюнок Толкіна). Справа: Око Провидіння на Декларації прав людини (1789) |
Якось я раніше не помічав подібності Ока Саурона до іншого відомого символу — Всевидячому Оку, або Оку Провидіння, яке зображалося як око у трикутнику (який символізує Трійцю) в оточенні променів світла.
Така алюзія навряд чи випадкова. За середньовічним принципом "Диявол — мавпа Бога", сили Темряви лише перекручують те, що зроблено Творцем, або, як каже Фродо про орків:
Тінь, яка їх виготовила, вміє лише передражнювати — не творити.
Ось і тут Саурон творить собі "ментальний образ" пильного Ока, повторюючи божественний символ:
У чорній безодні з'явилось Око..., облямоване вогнем, а саме оскляніле, жовте, мов котяче, насторожене та пильне, і чорний проріз його зіниці відкривався у безодню, вікно в ніщо.
Претензію Саурона на божественність описує і Толкін:
Саурон прагнув бути Богом і Королем; таким його й визнавали прислужники; якби він здобув перемогу, він вимагав би божественних почестей від усіх розумних істот і абсолютної світської влади над усім світом. (Лист №183)
Якщо зіставити два ока, то стають помітними відмінності їхніх візуальних образів: Всевидяче Око схоже на людське, Око Саурона — "котяче", сяйво замінено на темряву, трикутник замінено на коло.
Але у цьому зіставленні стають помітними і обмеження. Здатність Саурона бачити будь-що у Середзем'ї не дотягує до всюдисущості справжнього Творця, який бачить все і одразу. Увага Саурона схожа на промінь — якщо його відволікти, як це робить Араґорн із військами людей у фіналі роману, то Саурон не помітить того, що робиться в іншому місці — двох гобітів, які повзуть схилом Вогняної Гори.
Око у Персні
Передвісником появи Ока в дзеркалі Ґаладріелі є сцена в гостях у Тома Бомбадила, коли той бавиться із Перснем:
Тоді раптом Том приклав Персня до ока і засміявся. На мить ця картинка видалася гобітам і тривожною, і комічною: яскраво-блакитне око в золотій оправі.
| Зліва: Том дивиться крізь Перстень / Sue Wookey |
Тут Толкін створює візуальну риму до майбутнього видіння (і до малюнка на обкладинці): яскраво-блакитні очі Тома перегукуються із водяною темою: дощем, який не дає гобітам покинути його дім у "день прання" Золотинки — річкової доньки. А червоне око Саурона облямоване пекельним вогнем — вогнем Ородруїна, де викувано Перстень і який має його поглинути.
Але, переглядаючи ілюстрації з Оком Провидіння, я, неочікувано для себе, знайшов гравюру, де воно розміщено всередині персня:
| Зліва: Око Бога з книги Якоба Беме (1700). На кільці напис: "Чим довше, тим миліше". Справа: Око Саурона і Перстень / Джон Хоу |
Ілюстрація Джона Хоу підкреслює подібність двох образів: перстень із написом, через який дивиться Око. Втім, якщо напис на Єдиному Персні говорить про домінування над волею —
Один їх збере й у пітьмі всіх зведе
В Мордорі, де морок і тінь на землі.
— то напис на персні Беме "Чим довше, тим миліше" говорить про божественну любов. Це німецьке прислів'я, яке означає, що з часом почуття чи цінність чогось лише зростають — чим довше душа перебуває у єднанні з Богом, тим глибшим стає її зв'язок із Ним.
Кільце тут водночас і символ нескінченності, і символ шлюбу як взаємної любові. Останнє — також інвертоване у випадку Персня Саурона. Він також єднає носія із частиною Саурона, яку той вклав у цей артефакт. І чим довше носій ним користується, тим глибшим стає цей зв'язок, і тим більше він потрапляє під владу Темряви.
Тож толкінівське Око Саурона є ідеальною опозицією до Божественного Ока, як візуально, так і на рівні вкладених смислів: це символ не світла, а темряви; не вільного союзу, а рабства; не божественної любові, а домінування над волею інших.
Немає коментарів:
Дописати коментар