Сюжетні лінії Фродо, Араґорна та Ґандалфа

Прочитав, що Фродо, Араґорн та Ґандалф — це три христологічні фігури, які представляють різні сторони служіння Христа: Фродо — священницьку, Араґорн — царську, Ґандалф — пророчу. Не знаю, яким чином Пітер Кріфт дійшов до цього висновку: з ученими та підручниками таке часто буває — отримуєш готовий факт, і маєш тепер жити із цим 😄 Але, маючи цю думку на увазі, я помітив, що дійсно, ці три персонажі у сюжеті послідовно проходять схожі етапи, і вирішив звести їх у табличку. Тут і став помітним сюжетний "дисбаланс": наприклад, у графі "пророцтво" Ґандалф має лише один слабенький пункт, а в Араґорна набереться на сторінку (тому в кожній графі лише один приклад).

Тож які це етапи?

Пророцтво говорить про майбутню долю чи роль героя: наприклад, сон Фарамира віщує появу "дрібнолюдика" та відновлення "Зламаного Меча".

"Епіфанія" — проявлення цієї ролі для інших: так, на Грозовій, Чорні вершники вперше стикаються з Носієм Персня та іншим могутнім "кимось" (Араґорном), але Фродо ще не взяв на себе свідомо місію Носія.

Близькість до загибелі — свідомому прийняттю своєї долі передує смертельна небезпека: Фродо поранений Морґульським клинком і ледь не помирає, Араґорн бореться за Палантир з Сауроном, Ґандалф вперше стикається з невідомим супротивником біля могили Баліна (у фільмі цього нема).

Відкрите служіння — свідоме прийняття своєї місії (Фродо) або перехід від переховування до активних дій (Ґандалф, Араґорн).

Символічна смерть — втрата свідомості, "Стежина Мертвих", реальна смерть Ґандалфа.

Зникнення з сюжету — наслідок символічної смерті, якщо їх декілька — відзначає найважливішу з них.

Тріумф — епічне повернення ("евкатастрофа"): вшанування на Кормалленському полі, повернення у Пеленнорській битві, повернення Ґандалфа Білого.

В принципі, кожному етапу можна знайти відповідність у житті Христа. Єдиний момент, який викликає питання, — це "близькість до загибелі": можливо, тут паралель із 40-денним постом Христа у пустелі, який закінчується спробами диявол його спокусити.

Ну і можна тепер поговорити про "дисбаланс"

Араґорн — чемпіон за кількістю пророцтв щодо себе: це і "зламаний меч", і вірш Більбо про те, що "Ізгой знов корону вдягне" (очевидно засноване на джерелах), і про Стежину Мертвих, і очікування гондорців на повернення короля. Мабуть, в цьому і є його царська доля — численні пророцтва, які врешті-решт справджуються. Найменше пророцтв про Ґандалфа. Очевидно, тому що він сам пророк. Єдине пророцтво щодо нього — попередження Араґорна, що найбільш небезпечним шлях через Морію є саме для мага.

Явлення себе союзникам чи ворогам — це фішка Ґандалфа, він з готовністю заявляє про себе: і під час запалення вогню на Карадрасі, і у битві з варґами на шляху до Морії, в епічному бою з Балроґом, у протистоянні з Королем-Чаклуном — усюди він проголошує своє ім'я, щоб ні у кого не було сумнівів, з ким вони мають справу. А потім до цього додаються ще й сліпучо-білі шати, які ефектно з'являються після скидання сірого плаща. Очевидно, доля пророка — весь час бути на видноті і приносити погані звістки.

Близькість до загибелі та символічна смерть — у цьому весь шлях Фродо. Недарма є купа мемів з цього приводу, де все Братство несе Фродо до мети. Власне, священницька місія Христа — принесення в жертву себе. Окрім "поранення жалом і кинджалом", через які Фродо втрачав свідомість аж до того що Сем, вважав його мертвим, можна згадати ще і могильний курган, звідки гобітів визволяє Бомбадил.

Є і унікальні елементи. Ґандалф — єдиний, хто проходить через реальну смерть та воскресіння. Араґорн — єдиний, хто збирає усі винагороди (принаймні з точки зору чарівної казки): стає королем і жениться на прекрасній діві. А Фродо — єдиний, чиє народження ("різдво") стає "державним святом" у Ґондорі:

на честь Фродо... колишнє 22 вересня, його день народження, було оголошено фестивалем, а високосний рік подвоював це святкування, яке називалося Кормаре, або День Персня.

Як бачимо, герої книги разом мають усі типологічні риси Спасителя, але жоден персонаж не зібрав їх усі.

* * *

Попросив Геміні прописати як ці етапи виглядають в історії Ісуса Христа:

1. Пророцтво

У християнській традиції вся історія до народження Христа пронизана пророцтвами. Це старозавітні тексти (наприклад, пророцтва Ісаї про Месію, який візьме на себе гріхи), Благовіщення Діві Марії архангелом Гавриїлом. Остання ланка — слова Івана Хрестителя, який готує шлях для Того, хто «йде за ним».

2. Епіфанія

Момент, коли істинна природа та роль Того, Хто досі вів звичайне і непомітне життя теслі, раптово відкривається іншим. Найяскравіше він проявляється під час Хрещення в Йордані, коли Іоанн бачить сходження Духа у вигляді голуба, а з неба лунає голос: «Це Син Мій Улюблений...». Інший приклад Епіфанії — поклоніння волхвів, яким через зорю відкрилося народження Царя, хоча сам Христос ще був немовлям і місію не розпочав.

3. Близькість до загибелі

Одразу після Хрещення, згідно з Євангелієм, Дух веде Ісуса в пустелю, де він проводить 40 днів. Тобто етап Епіфанії безпосередньо передує випробуванню на межі життя і смерті. Це крайнє фізичне виснаження та духовна боротьба (спокуси від диявола) безпосередньо перед початком відкритої проповіді. Додатково сюди можна віднести втечу до Єгипту від царя Ірода (побиття немовлят) — герой опиняється під загрозою смерті задовго до того, як свідомо починає своє служіння.

4. Відкрите служіння

Цей етап починається одразу після повернення з пустелі. Христос збирає апостолів, виходить до людей, починає, відкрито проповідувати (Нагірна проповідь), творити чудеса та зцілювати. Він свідомо бере на себе місію Месії та кидає виклик тогочасним релігійним лідерам.

5. Символічна смерть

В історії Христа цей етап стає не просто символічною, а реальною фізичною смертю — Розп'яттям на Голгофі. Акт добровільної самопожертви заради інших. Якщо ж шукати аналог «Стежини Мертвих» (Сходження у темряву), то це християнський догмат про Сходження Христа в пекло після смерті на хресті, щоб звільнити душі праведників.

6. Зникнення з сюжету

Це три дні перебування в гробі. Христос буквально зникає зі світу живих. Для Його учнів (як і для послідовників Ґандалфа чи Фродо у відповідні моменти) це час абсолютної темряви, відчаю та втрати надії, коли здається, що все закінчилося поразкою.

7. Тріумф

Воскресіння. Це кульмінація історії та перемога над смертю. Термін «евкатастрофа» (раптовий щасливий поворот сюжету) був придуманий самим Толкіном. Він писав, що Воскресіння Христа — це найбільша евкатастрофа в історії людства. Після цього відбувається епічне повернення до учнів, підтвердження Своєї влади і, зрештою, Вознесіння.