Спочатку кілька приміток: у Першу світову війну Толкін служив лейтенантом-зв'язківцем. На момент написання листа (червень 1941) його син Майкл був кадетом Сандхерстського військового коледжу, а два помічники Толкіна пішли в армію, їх обов'язки по кафедрі в Оксфорді лягли на нього. Ополчення Другої світової війни, спочатку добровільне, було створено на випадок вторгнення німецьких військ до Великої Британії. «Томмі» — прізвисько англійського солдата (у військовому статуті солдат умовно іменувався «Томас Аткінз»).
«Однієї Війни будь-кому більш ніж достатньо. Сподіваюся, від другої доля тебе вбереже. Або гіркота юності, або гіркота зрілого віку — на життя людське цілком вистачить; і те й інше — це вже занадто. Колись мені довелося пройти через те, що переживаєш зараз ти, нехай і дещо інакше; я ж був жахливим незграбою, до війни абсолютно не пристосованим (а ми з тобою схожі лише в тому, що обидва глибоко симпатизуємо і співчуваємо «томмі» — особливо простому солдату з сільськогосподарських графств). У ту пору мені не вірилося, що «старики» хоч скількись страждають. Тепер-то я знаю, як воно. Кажу тобі: почуваюся, наче кульгава канарейка в клітці. Виконувати колишню довоєнну роботу — отрута, та й годі! Мрію зробити хоч що-небудь корисне. Але нічого не вдієш: я «звільнений у безстроковий запас», і в результаті справами завалений по вуха, навіть у військах місцевої оборони послужити ніколи. Та що вже казати: вечорами не виберешся з приятелем потеревенити».
Лист №45 до Майкла Толкіна, 9 червня 1941
Немає коментарів:
Дописати коментар