В «Додатку А» Володаря Перснів в перекладі Олени О'Лір про Еовіну сказано так:
«Тоді ж здобула славу Еовіна, бо вона брала участь у тій битві, верхи й у чоловічому одязі; після цього вона стала відома в Марці як Панна Щита.
Її ліву руку, що тримала щит, розтрощив булавою Король-Чаклун; однак сам він при цьому був знищений; і так здійснилося пророцтво Ґлорфінделя, яке він виголосив королеві Еарнуру: Король-Чаклун не загинув од руки людини. Бо, як співається в піснях Марки, в цій справі Еовіні допоміг зброєносець Теодена, а він був не людиною, а дрібнолюдиком із далекої країни, хоч Еомер шанував його та подарував йому ім'я Виночерпій. [Цей Виночерпій був ніким іншим, як Меріадоком Чудовим, господарем Цапового Краю.]»
Тобто Еовіну прославляли не за перемогу над Королем-Чаклуном — головним назґулом?
З цього тексту складається враження що вбив Короля-Чаклуна саме Мері, а Еовіна лише втримала удар булавою по щиту.
Але це трохи дивно, бо як ми усі пам'ятаємо у фільмі відбувся епічний діалог:
— You fool, no man can kill me! Die now!
— I am no man!
І доречі, цей діалог в перекладі переданий якраз із збереженням цієї гендерної непевності:
— Роби, як знаєш, але я все одно зупиню тебе!
— Зупиниш? Дурень ти. Жоден чоловік мене не зупинить!
(Саме пророцтво Ґлорфінделя, звучить в оригіналі так: «Far off yet is his doom, and not by the hand of man shall he fall» — «Ще далека його погибель, і не від руки людської (=чоловічої) впаде він»)
Більше того, і фільм, і книга показують що після того як Мері своїм «мечем», а насправді кинджалом штрикнув Короля, Еовін «з останніх сил рубонула мечем між короною і плащем на широких, навислих над нею плечах. Меч розколовся, розсипавшись іскрами. З брязкотом покотилася корона. Еовіна впала на тіло ворога. Та — о диво! — і плащ, і кольчуга були порожні».
Тобто вона таки влучила мечем в Короля-Чаклуна.
Але чи був цей удар необхідним? Можливо що так, можливо що ні — про це мабуть досі точаться суперечки серед шанувальників книги. Саме удар Мері зруйнував закляття, що зв'язувало тіло Короля-Чаклуна з його волею:
«...коли Мері вдарив Назґула, права рука його заніміла, і тепер працювала тільки ліва. Аж ось знайшовся його меч, тільки лезо його диміло, мов суха гілка, кинута у багаття; і на очах у Мері воно тануло, поки зовсім не зникло.
Такий був кінець меча з Курганів, викуваного у Вестернесі. Зрадів би той зброяр, котрий колись повагом працював над ним у Північному Королівстві, давним-давно, в час, коли дунадани були ще сильні, а найлютішим їхнім ворогом був жахливий король-чаклун із Анґмару. Жодна інша зброя, навіть у міцнішій руці, не завдала би ворогові такої відчутної рани, розітнувши його невмирущу плоть, зруйнувавши закляття, що зв'язувало невидимі сухожилля його волі».
У листі №210 до Форреста Дж. Акермана, де Толкін критикує проект сценарія «Володаря Перснів», а саме епізод де Король-Чаклун ранить Фродо морґульським клинком на Грозовій, також говориться що цей удар привів би до падіння Короля на землю (проте не про його смерть):
«Вершники повільно підходять пішими в темряві, а зовсім не «пришпорюють коней». Ніякої битви немає. Сем зовсім не «встромляє свій клинок у стегно Кільцепримари», так само як і удар його зовсім не рятує Фродо життя. (А якби це було так, результат виявився б практично таким самим, як у «Поверненні Короля»: Привид звалився б на землю, а меч зник би)».
Як пам'ятають ті, хто читав книгу, всі гобіти отримали свої мечі не від Арагорна, а від Тома Бомбадила з пагорбів, де лежали загиблі у війні з Королем-Чаклуном Анґмару. Тобто всі вони мали однакові чари:
«Для гобітів він вибрав кинджали майстерної роботи: довгі, у вигляді тонких листків, прикрашені червоно-золотистим зміїним візерунком. Кинджали зблиснули, коли він вийняв їх із чорних піхов, вироблених із дивного металу, легкого та міцного, оздоблених полум'яними каменями.
...І він пояснив гобітам, що багато років тому ці леза викували люди з Вестернесу: вони були супротивниками Темного Володаря, та здолав їх злий король Карн-Дума в землі Анґмару».
Під час нападу на Грозовій Фродо спробував влучити Привиду в ногу (Більбо віддасть йому Жало потім, вже у Рівендолі), але потім Араґорн знайшов плащ привида і сказав що Фродо в нього не влучив: «Боюся, що ніякої шкоди ворогові він не заподіяв; меч не ушкоджений, як і всі клинки, що протинають цього жахливого Короля. Страшнішим для нього виявилось ім'я Елберет».
В будь-якому разі, без Еовіни Меррі не вдарив би Короля-Чаклуна своїм кинджалом. До того моменту поки вона не оголосила що не є чоловіком Мері не міг зібрати свою мужність і виступити проти назґула:
«Зброєносець короля! Зброєносець короля! — кричало його серце. — Ти не можеш його покинути. Ти говорив: він буде тобі за батька». Та воля його не відгукувалась, а тіло трусилося. Він боявся розтулити міцно стиснуті повіки і навіть подивитись угору».
Але після того, як він впізнав Еовіну дещо змінилося: «То була Еовіна, але і Дернгельм — також. Мері пригадав обличчя, яке він бачив при виїзді з Гірського Скиту, — обличчя воїна, котрий утратив надію і шукає смерті. Жаль переповнив його серце, але також і захоплення, і тут раптом у ньому прокинулася неспішна хоробрість його народу. Він стиснув кулаки. Вона не загине, така прекрасна, така сумна! Принаймні не загине сама, без захисту!»
Звичайно у фільмі вся історія клинків не згадується, тому єдиний прийнятний спосіб все це відобразити — показати удар Еовіни як вирішальний.
Тож подолати Короля-Чаклуна Мері та Еовіна змогли лише вдвох, тому пророцтво і справді здійснилося одночасно в двох прочитаннях: потрібен був «не чоловік» — гобіт (тобто не людина) із зачарованим кинджалом та «не чоловік» (жінка) — донька короля Еовіна, що змалечку вчилася володіти мечем.
Немає коментарів:
Дописати коментар