Дж. Макдональд, Толкін, Творіння і Суб-творіння

Бог створює Сонце і Місяць.
Мозаїка собору у Монреале, Італія, 12 ст.

Джордж Макдональд вважав, що наш світ створений уявою Творця і люди також живуть в його уяві. І те, що створено в людській уяві "вкладене" в уяву Бога, воно є другим рівнем творіння, "суб-творінням".

У есе "Про чарівні казки" Толкін пише що казка є окремим світом зі своїми законами, і свідомість читача може опинитися у цьому вигаданому світі і (якщо автор майстерно створив цей світ) сприймати його як справжній, поки оповідь не закінчиться. Казка є вторинним світом (створеним уявою людини) по відношенню до первинного світу - світу створеним Творцем.

Я був вражений, коли зрозумів що саме цей підхід Толкін використав, описуючи творення світу у першій главі Сильмарилліону, де Творець світу (Еру) є по суті Автором (тексту або музики), який, окрім здатності до творчості, володіє "Пломенем Незнищенним" — здатністю перетворити вигадку на реальність, зробити неживе живим, дати йому справжнє буття.

Якщо коротко описати процес творіння світу, то він виглядає так. Спочатку Творець (Еру) зі своїх думок творить ангелів (Айнур), даючи думкам окреме буття за допомогою Пломеня Незнищенного. Потім Він задає музичну тему і хор Айнур творить музику. Вже тут з'являється постать Люцифера-Мелькора, який вносить у неї диссонанс, але Еру гармонізує його тему, роблячи гармонію більш складною.

Коли музика завершилася, Еру являє Айнурам що вони, насправді, цією музикою створили образ Світу (Арду). Вони побачили цей Світ і те, що у ньому почала розгортатися власна історія. Це видіння зачарувало їх, але не встигли вони на нього надивитись, як воно сховалося. Айнури занепокоїлись, але Еру сказав їм:

"Знаю я прагнення ваше, щоб усе побачене сталося на­справді, а не лише в думках; так само, як і ви постали, але й дещо по-іншому. Тому я кажу: Еа! Нехай Буде так! І пошлю я Пломінь Незнищенний у Порожнечу, і буде він у серці Світу, і Буде Світ; і ті з вас, хто забажає, зможуть зійти туди".

І виходить що до цього часу Світ існував лише як музичний твір, еквівалентний оповіді, літературному твору. І лише коли Айнури зацікавилися цим твором і захотіли увійти в нього, відчути його існування, Еру за допомогою Пломеня Незнищенного надає Світу дійсності, справжнього Буття.

Після створення Світу деякі Айнури сходять у нього, стають його частиною і не можуть його полишити до кінця Історії Світу. Більше того, вони опиняються не в тому моменті, який вони бачили, а в самому початку Історії: "все от-от мало розпочатися, наразі безформне і темне".

І тут ми бачимо аналогію: як свідомість і думки читача опиняються у казці на початку історії, і (в ідеалі) не можуть вийти з неї до її завершення, так і Айнури — думки Еру, опиняються на початку Історії і не можуть вийти з неї до завершення. Історія Світу стає літературним твором найвищого Автора — Бога-Творця.

"Ліліт" Дж. Макдональда, Льюіс і Толкін

Плакат для першого американського видання, 1895

Позаминулого тижня прочитав роман "Ліліт" Джорджа Макдональда. Короткий виклад його сюжету можна прочитати у вікіпедії, хоча мені здається що там багато неточностей.

Для мене ця книга була цікава тим, що Макдональд, один з засновників сучасного фентезі, був улюбленим письменником Клайва Льюіса та Дж. Р. Р. Толкіна. І у цій книзі відчувається що Льюіс та Толкін належать до тієї ж традиції, що і Макдональд — Льюіс більш явно, Толкін — більш приховано.

Цікаво що Макдональд, супер-популярний автор свого часу був майже забутий після своєї смерті у 1905 році. Він дружив із Марком Твеном, Льюіс Керолл дав йому почитати перший рукопис "Аліси у Дивокраї" і саме Макдональд переконав його видати цю книжку. 

Ельфи-католики Туата-де-Дананн

Вершники Сидів / Джон Дункан, 1911

Вчора на курсі згадали Туата-де-Дананн і на мій погляд це дуже крута тема яка, як на мене, для багатьох залишається невідомою. Це міфічний народ, дуже схожий на те, як ми уявляємо ельфів: вони живуть під землею, у пагорбах, де час іде не так як на землі. Вони прекрасні, мають магічні здібності і можуть зачаровувати людей.

За легендою Туата-де-Дананн, "Племена богині Дану", були населенням Ірландії до прибуття туди людей — синів Міля. Міль із своїми людьми приплив з Іспанії і завоював Ірландію. Переможці уклали із Туата-де-Данан угоду, за якою наземна частина відходила людям, а підземна — племені богині Дану.

Це може здаватися дивним, але до 18 століття ірландці були переконані що Туата-де-Дананн — реальний, сусідній до них народ. Так само як ми впевнені що десь не дуже далеко живуть поляки чи угорці, і зовсім не дивина, коли у когось в роду є прадід або прабабуся цієї національності. І це не перебільшення, адже багато у кого з правлячої ірландської аристократії в родоводі згадувались представники Туата-де-Данан.

"Велике розлучення" Льюіса, Данте і Толкін

На курсі лекцій, який я зараз слухаю, Анастасия Тарасова розповідала про твір Льюіса "Велике розлучення". Назва може ввести в оману: мова не про людей, які розривають шлюб. Льюіс пояснює, що назва твору заперечує ідею Блейка про шлюб між Небом і Пеклом.

Оповідь починається з того, що головний герой (сам Льюіс) ходить вулицями якогось міста у сутінках і під дощем, який, як здається, ніколи не закінчується. Опис міста нагадує реалії початку 90-х: навколо повно якихось ларьків, на заборах висять обірвані афіші, тощо (сама оповідь написана у 1944, тож скоріше натякає на реалії воєнних років у Британії).

Врешті-решт герой бачить чергу на зупинці автобуса і стає у неї. Виявляється, що автобус, на який він сів, везе своїх пасажирів на небеса. Там він і інші прибульці виглядають скоріше як тіні, і кожен зустрічає свого наставника, який допомагає йому освоїтись. Наставник індивідуальний для кожного — це душа людини, яку ця людина знала у земному житті.

Церква святого Михаїла та всіх ангелів у місті Ламборн

Зверху — ключовий камінь над дверима Західного порталу церкви.
Знизу — вікно і горгульї на східній стороні церкви.

Толкін не дуже відомий як художник, але він з дитинства гарно малював пейзажі. І навіть поступивши в університет, попри навчальне навантаження, Толкін не полишив мистецтва — навпаки, він почав малювати ще частіше.

Про що кричать чайки Лорієну?

Ґаладріель у Лорієні

В Лорієні відбувається багато чудес. Щойно ельф Галдір сказав, що жоден з мешканців цього краю ніколи не бачив моря, як Фродо, піднявшись на пагорб, чує крики чайок: 

"Вони ввійшли до кола білих дерев на Керін-Амроті. Південний вітер зашарудів у гіллі. Фродо завмер, почувши голос прибою на узбережжі, вже давно поглинутого морем, і крики морських птахів, чиє плем'я давно вимерло".

Звідки ці голоси? Що це за чайки, і чому їх голоси досі чутно?

Лотлорієн — місце, де час зупиняється, а світ довкола виглядає водночас юним і прадавнім: "Усе навкруги було дуже виразне, а обриси його так чітко окреслені, мовби їх задумали і створили за мить до того, як із очей Фродо зняли пов'язку; водночас усе було таке стародавнє, наче існувало вічно".

Може, чари цього місця зберігають не тільки вигляд рослин, але й давні звуки — голоси чайок і шум прибою з морів, яких вже нема? Може колись давно тут було море і Фродо чує самі лише звуки тих часів?