«...Звати мене Джон: ім'я це серед християн користується і популярністю, і любов'ю; а оскільки народився я на восьмий день після свята Святого Іоанна Євангеліста, я вважаю його своїм покровителем - хоча ані батько мій, ані мати на той час навіть помислити не могли про таку папістську єресь, як назвати мене на честь святого. Мене нарекли Джоном, оскільки в моїй родині було заведено давати це ім'я старшому синові старшого сина. Батько мій звався Артуром і був старшим сином мого діда Джона Бенджаміна від другого шлюбу; проте його старший зведений брат Джон помер, залишивши лише трьох дочок. Тож Джоном судилося стати мені; і старий Дж. Б. гойдав мене на колінах як спадкоємця, аж до самої смерті (у віці 92 років 1896 р.; мені на той час виповнилося тільки чотири).
Батько збирався назвати мене Джон Бенджамін Руел (від чого б я тепер не відмовився); але мама була впевнена, що народиться дівчинка, і, оскільки їй подобалися більш "романтичні" (і менш старозавітні) імена, зупинилася на Розалінді. Коли ж на світ з'явився я, до терміну, і до того ж хлопчик, хоча слабенький і кволий, Розалінду замінили на Рональда. У ті часи як ім'я в Англії воно зустрічалося значно рідше - насправді, не пригадаю, щоб хоч хто-небудь з однолітків, чи то в школі, чи то в Оксфорді, був мені тезкою, - хоча сьогодні, на жаль! - воно, схоже, широко поширене серед злочинців та інших деградованих елементів. Хай там як, я завжди ставився до нього з повагою і з самого раннього дитинства не дозволяв скорочувати його і спотворювати. Однак для себе самого я залишався Джоном. Рональдом мене звали найближчі родичі. Мої друзі в школі, в Оксфорді й пізніше завжди звали мене Джон (або іноді Джон Рональд, або Дж. Р.-в-квадраті)*...»
Лист №309 до Емі Рональд, 2 січня 1969.
_______
* але див. лист № 334, один із багатьох листів, підписаних "Рональд". У ньому Толкін просить Рейнера Анвіна звертатися до нього саме так. Ім'ям "Джон" Толкін не підписувався ніколи, окрім як у листах до майбутньої дружини в пору залицяння.
Немає коментарів:
Дописати коментар