Килим-невидимка та інші способи дратувати людей

Gallos, Північний Корнуолл, 2015
Назва скульптури означає «влада» але

вона більш відома як «Статуя короля Артура»

Що вражає у Толкіна — це системність його підходу до фольклору. У «Володарі Перснів» можна знайти три найвідоміші предмети, пов’язані з невидимістю: шапку-невидимку, плащ-невидимку та зачарований перстень. Але кожен із них працює в сюжеті по-своєму.

Казки й легенди знають понад два десятки способів набути невидимість: чари, мазі, трунки, рослини, камені, палички, зачаровану зброю й одяг — усе це добре знайоме нам із книжок та ігор у жанрі фентезі. Цікаво, що невидимість приписували навіть насінню папороті: оскільки ніхто не міг його знайти, вважалося, що воно саме є невидимим, а отже може дати невидимість тому, хто носить його при собі або використовує в магічному рецепті.

Є й зовсім незвичні предмети. Наприклад, килимок-невидимка. В оповідях про короля Артура згадується зачарований килим Ґвенн, який робить невидимим того, хто на ньому сидить. Непогано для сидячої роботи — але для активних пригод навряд чи підходить :)

Та коли йдеться про предмети, що дають власнику невидимість, зазвичай згадують саме шапки, плащі та персні. Подивімося, що про них каже фольклор — і що з цього робить Толкін.

Зачарований Перстень

Класичний приклад — перстень Ґіґа з творів Платона. За легендою, предок царя Ґіґа знаходить перстень у таємничій печері: він знімає його з тіла велетенського мерця і кладе його у кишеню. Згодом виявляється, що перстень дозволяє ставати невидимим. З його допомогою пастух зваблює дружину царя Лідії, разом вони вбивають її чоловіка — і так він сам стає царем. 

У оповіді Платона є багато подібностей із Перснем Влади: від того, як його знайшли (печера, кишеня, хоч і не пастух, але сільський житель Більбо), до того, як перстень спонукає іншого гобіта — Смеаґола проявляти свої найгірші риси: підглядати, красти і робити інші капості своїм ближнім і врешті-решт перетворює його на Ґолума. І сам Більбо, хоч і не стає царем, але завдяки Персню підіймається на один рівень з епічними героями — Торіном і його гномами, чи Бардом з Озерного міста.

Плащ-невидимка

У легендах такий плащ мав король Артур.  Він входить до списку Тринадцяти Скарбів Британії й згадується в оповіді «Килух та Олвен». Там Артур дозволяє Килухові вибрати майже будь-яку нагороду, окрім свого корабля, плаща, меча, списа, щита, кинджала і дружини Ґвіневери. Цікаво, що жодна з відомих легенд не розповідає, аби Артур ставав невидимим завдяки цьому плащу. Вважають, що «невидимість» з’явилася пізніше — просто тому, що король надзвичайно високо цінував цю річ.

У Толкіна плащі з подібними властивостями Братство Персня отримує від Ґаладріелі. Вони не роблять героїв буквально невидимими, зате дозволяють злитися з природним довкіллям. Так, вершники Рогану не помічають Араґорна з супутниками просто посеред степу, а Фродо й Сем зникають серед каміння буквально перед носом у ворогів. Це майже військовий камуфляж — тільки ельфійський і, звісно, значно кращий за людський.

Шапка-невидимка

У германській міфології «tarnkappe» — чи то шапку, чи то плащ, — мав Зіґфрід, переможець дракона Фафніра. Назва походить від слів «tarnen» — «ховати» та «kappe» — «плащ». Пізніше «kappe» було переосмислене як «шапка».

У Толкіна цей предмет проходить найбільшу трансформацію. Німецький корінь «tarn» він заміняє на давньоанглійський «dern», а «шапку» на «helm» — «шолом».  Так з'являється Дернгельм, ім'я Еовін, під яким вона може полишити свої «жіночі» обов'язки і вирушити на війну разом із Теоденом.

Зняття «шолома невидимості» і несподівана поява власника (тобто Еовін) є у Толкіна в тексті. У сцені, де Мері з подивом впізнає Еовін, він пише:

...обличчям до нього, стояла та, котру він називав Дернгельмом. Але шолом її таїни (helm of her secrecy) впав з неї, і її волосся, звільнившись від пут, сяяло блідим золотом на її плечах.

Тут ім'я Дернгельм і його буквальне значення — «шолом таїни» — стоять поруч і працюють як поетична метафора — як після цього можна сумніватися у майстерності Толкіна володіти словом?

Тож на прикладі цих трьох предметів видно, як по-різному Толкін працює з фольклором: десь він залишає чарівний артефакт, десь раціоналізує невидимість як ідеальний камуфляж, а десь перетворює її на метафору. Справжній майстер-клас від творця сучасного міфу!