Чи ховається в Семуайзі/Фулвайзі жарт із прізвища Толкіна?

Сем Ґемджі у виконанні Шона Астіна

На сайті tolkiengateway.net, своєрідній толкіністічній вікіпедії, побачив неочікуваний варіант тлумачення прізвища Толкін. Письменник вважав що воно походить від німецького "Toll-kühn" — "нерозсудливо сміливий" і перекладав його готською як Dwalakōneis, давньоанглійською як Hrædmóding, і мовою квенья Arcastar. У невиданому творі "Notion Club Papers" прізвище профессора Рашболда— це прізвище "Tollkühn" перекладене з німецької на англійську.

Але виявляється, що це не єдиний спосіб перекласти прізвище Толкіна англійською. Складові Toll-kühn у сучасній англійській звучали б як "dull-keen" — "тупо-гострий", "дурно-кмітливий". Цей варіант видно у псевдонімі Oxymore, яким Толкін підписав один зі своїх віршів. "Оксюморон" грецькою означає як раз "гостро-тупий", "кмітливо-дурний".

Оця гра із мудрістю і дурістю присутня і в імені Семвайза. У нього Толкін заклав значення "простодушний", "напівмудрий" від "semi-wise". Вже тут парадоксальним чином слово "мудрий" використане у складі слова, що означає його протилежність — наївну, легковірну людину.

Толкін на цьому не зупиняється і йде далі — виявляє і посилює парадокс. У неопублікованому "Епілозі" до "Володаря Перснів", Араґорн надсилає Сему листа, де називає його "Семуайз, якого варто називати Фулвайз"(тобто "напівмудрий", якого варто називати "повномудрий") — "Halfwise (who should rather be called Fullwise)."

Слово "full", "повний" звучить подібно до "fool", "дурень", а отже ім'я "Фулвайз" може сприйматися на слух як "fool-wise" — "дурно-мудрий". Ось ми і прийшли до "дурно-кмітливий" — "dull-keen" — Толкін.

Тож... це натяжка, чи щось в цьому є? 😉

Про Ґданське коріння Дж. Р. Р. Толкіна

Від Ґданська в першій половині XVIII століття до прибуття в Лондон у другій половині XVIII століття

Автор: Ришард Дердзінський. E-mail: derdzinski@gmail.com, http://tolkniety.blogspot.com

Толкіни з Англії усвідомлювали своє німецьке походження. Сам Дж. Р. Р. Толкін, однак, рано опинившись осторонь родини через передчасну смерть батька, не знав, звідки і яким шляхом Толкіни потрапили до Лондона у XVIII столітті. Як видатний лінгвіст, він підтримував думку, що його прізвище походить від німецького прикметника tollkühn — «зухвалий, безрозсудно сміливий»⁵. 

Від раннього підліткового віку Толкін перекладав своє прізвище на улюблені мови: Ruginwaldus Dwalakōneis — готською, Arcastar — квенья, Rashbold — англійською. Водночас він знав і альтернативну балтійську етимологію (нижньопрусське tolk — «тлумач, посередник у переговорах» < балтійсько-прус. tulk- < слов’ян. tъlkъ — «сенс, переклад, тлумачення, пояснення»), але принаймні одного разу, у 1973 році, висловлював своє здивування⁶.

У біографії Дж. Р. Р. Толкіна, написаній Гамфрі Карпентером, згадується певна родинна легенда:

У родині Толкінів існували різні думки щодо того, чому і коли їхні предки прибули до Англії. Прихильники більш прозаїчного пояснення вважали, що це сталося 1756 року, аби врятуватися від прусського вторгнення до Саксонії, де родина володіла землями. (…)
(Bio 27)

Саксонське походження, вочевидь, було особливо привабливим для Дж. Р. Р. Толкіна. Саме германське плем’я саксів заселило Британію й у так звану добу Великого переселення народів разом з англами, ютами та фризами сформувало давньоанглійську мову й культуру — сферу зацікавлень, фахових студій і наукових досліджень професора Толкіна. Багато про те, яку саме Саксонію він міг мати на увазі, говорить важлива цитата з його вступної лекції 1955 року «Англійська і валлійська», опублікованої в The Monsters and the Critics:

Я не німець, хоч моє прізвище й німецьке (англізоване, подібно до Cerdic) (…). Разом із прізвищем я не успадкував нічого з того, що первісно до нього належало в мові чи культурі, а після двохсот років «кров» Саксонії та Польщі, ймовірно, є лише незначним фізичним складником.
(M&C 170)

Килим-невидимка та інші способи дратувати людей

Gallos, Північний Корнуолл, 2015
Назва скульптури означає «влада» але

вона більш відома як «Статуя короля Артура»

Що вражає у Толкіна — це системність його підходу до фольклору. У «Володарі Перснів» можна знайти три найвідоміші предмети, пов’язані з невидимістю: шапку-невидимку, плащ-невидимку та зачарований перстень. Але кожен із них працює в сюжеті по-своєму.

Казки й легенди знають понад два десятки способів набути невидимість: чари, мазі, трунки, рослини, камені, палички, зачаровану зброю й одяг — усе це добре знайоме нам із книжок та ігор у жанрі фентезі. Цікаво, що невидимість приписували навіть насінню папороті: оскільки ніхто не міг його знайти, вважалося, що воно саме є невидимим, а отже може дати невидимість тому, хто носить його при собі або використовує в магічному рецепті.

Є й зовсім незвичні предмети. Наприклад, килимок-невидимка. В оповідях про короля Артура згадується зачарований килим Ґвенн, який робить невидимим того, хто на ньому сидить. Непогано для сидячої роботи — але для активних пригод навряд чи підходить :)

Та коли йдеться про предмети, що дають власнику невидимість, зазвичай згадують саме шапки, плащі та персні. Подивімося, що про них каже фольклор — і що з цього робить Толкін.

"Орли! Орли!" і кривава Битва П'яти Армій у "Гобіті"

Битва під Горою / Matthew Stewart

У попередньому дописі я писав, що облога Мінас-Тіріта має паралелі з описом облоги Ауреліанума в книзі Едварда Гаттона "Аттіла і гуни". І хоча вигук "Орли!" у "Володарі Перснів" з'являється дещо пізніше — у сцені, коли війська Заходу підходять до воріт Мордору і опиняються в оточенні сил Саурона, — саме перенесення цієї деталі на інший етап оповіді не заперечує можливості її походження з того самого літературного джерела.

Втім, є й інше важливе зауваження. Сцена з орлами у "Володарі Перснів" є відсилкою до "Гобіта", де Більбо бачить орлів під час Битви П'ятьох Армій. Хоча "Гобіт" традиційно вважається дитячою книжкою, опис битви там містить досить брутальні деталі: 

"Орли! Орли!" — чи можна було сказати "орел" на означення "легіон"?

Чи вигук "Орли! Орли!" сприймався у давнину як "Легіони! Легіони!"

Я спробував дізнатися наскільки часто римські легіони називали "орлами". Aquila, назва римського штандарту і є "орел".

Я спитав ChatGpt і він без жодних вагань сказав що називали, без проблем. Але оскільки я йому давно не вірю, пішов до інших ботів — Perplexity та Gemini.

Обидва сказали що римляни точно не називали — aquila могло означати сам штандарт, особливо після реформи генерала Gaius Marius, який у 104 році до н.е. заборонив інші символи легіонів — вовка, мінотавра, коня та вепра. Але і в цьому випадку з контексту завжди зрозуміло що мова йде про штандарт а не про легіон: "були підняті орли" означає що легіони підняли штандарти перед маршем.

"Орли! Орли!" і облога Мінас-Тіріту

Ділюся знахідкою. Том Шиппі колись звернув увагу, на те, що битва на Пеленнорських полях схожа на опис битви на Каталаунських полях (451 р.), де об'єднані сили Заходу під проводом «останнього римлянина» Аеція зупинили вторгнення племен зі сходу на чолі з Аттілою, вождем гунів. У битві гине союзник Аеція — старий король вестготів Теодоріх І. Він загинув, затоптаний кіньми власної переможної кінноти, і був оплаканий просто на полі бою — з тією ж сумішшю скорботи й слави, що супроводжує смерть Теодена. Схожі навіть їх імена, а постать Аеція добре співвідноситься із Араґорном — останнім нащадком королів Заходу.

А за тиждень до цієї битви була облога Ауреліанума (нині Орлеан), яка теж має багато спільного із облогою Мінас-Тіріта. Протягом чотирьох днів лили безперервні дощі — небеса були затягнуті хмарами (важко не згадати «день без світанку» і темряву над Мінас-Тірітом). На п'ятий день злива скінчилася. Гунам вдалося проломити міські стіни і розпочали штурм. Але саме в цей момент прибули війська Аеція і Теодоріха, відкинули нападників і врятували місто і його мешканців.

Ліки від Чорного Подиху

Зцілення Еовін / Брати Гільдебрандт

У "Володарі Перснів" сили добра і зла часто використовують симетричні "механіки" — символіку чисел, використання сил природи, тощо. Так Елронд, визначаючи склад Загону Персня, каже: 

"Загін Персня утворять Дев'ятеро. Дев'ятеро Мандрівників виступлять супроти Дев'ятьох Вершників, котрі є лихими".

Обидві сторони використовують вітер: Саурон накриває Мінас-Тіріт чорними хмарами, що несуть попіл з Ородруїну, а Володарі Заходу надсилають вітер, який розвіює морок і повертає сонячне світло.

Менш помітною є відповідь сил добра на Чорний Подих назґулів. Жертва Чорного Подиху занурюється у темний, холодний сон, з якого вже не пробуджується. Після Пеленнорської битви Фарамир, Еовін та Мері лежать у Домі Цілителів, уражені Чорним Подихом. Єдиний, хто їм може допомогти — Араґорн. Він лікує їх дихаючи на листя ателасу:

"Узявши два листки, він подихав на них, розтер у долонях, і кімната відразу ж наповнилася свіжістю, мовби саме повітря прокинулось і затремтіло, радісно виблискуючи".

Потім він кидає листя у чашу з окропом і підносить її до обличчя хворого. Але складається враження, що саме його подих є необхідним інгредієнтом ліків від Чорного Подиху.

Толкін ніби навмисно приховує цей крок — щоразу він скорочує опис приготування ліків. Вдруге сказано лише: "Араґорн іще раз розтер два листки ателасу і кинув в окріп". Втретє — "коли аромат ателасу поширився кімнатою, мов пахощі квітучих садів і сонячного вересового поля, де гудуть бджоли, Мері раптом прокинувся і сказав: 'Я голодний. Котра година?'". 

Але всюди незримо присутній подих короля, що протистоїть Чорному Подиху назґулів.