![]() |
| Кам'яне коло Дромберг. Ірландія, 1000 р. до н.е. |
Тож зсув природних циклів на шість місяців знайти легко, а чи можливо щоб різниця була у три місяці?
Виявляється що таке рішення можна знайти, проте не у просторі, а у часі. Далеко ходити не треба: з дитинства ми знаємо два новорічних свята: звичайний Новий рік 1 січня і "старий" Новий рік 14 січня. Є у нас і два Різдва: 25 грудня "католицьке" і 7 січня "православне". Цей зсув утворився через те що старий, дореформенний Юліанський календар кожні чотири століття додає зайвих три дня і усі його дати потроху зсуваються "в майбутнє" — на прикладі Різдва видно що грудневі дати за 2000 років з'їхали у січень. Тож теоретично через 16 тисяч років, коли календар зсунеться на 90 днів, юліанські осінні дати стануть припадати на зимовий період.
Саме питання виникло у мене через операцію яку Толкін зробив із календарем Середзем'я: символіка дат у "Володарі Перснів" зсунута на три місяці, тож різдвяні теми впливають на сюжет осінніх подій у книзі, а взимку описані події, що перегукуються із великодніми (наприклад смерть і воскресіння Ґандалфа).
Чи є підстави вважати що Толкін помістив події "Володаря Перснів" у такий далекий час? Хоч як мені сподобалася знайдена відповідь, але ні. Як ми побачимо далі, він вибрав історично більш виправданий період. 16 тисяч років тому ще не завершився останній льодовиковий період: люди не жили осідло і не існувало землеробства. Єдиний плюс — про той час не залишилося жодних письмових джерел, хіба що малюнки у печерах. Зручний час щоб для вигаданих історій!
Ідея щодо неточності календарів Середзем'я, яка могла призвести до зсуву календарних сезонів, спростовується додатковими матеріалами в кінці книги. Там автор детально описує три календарі: ельфійський, ґондорський і гобіський. Всі вони створені з урахуванням сучасних астрономічних знань. У листах він пише що його календарі навіть точніші за Григоріанський. Тож зсуву через неточність календаря у нього нема.
Проте автор залишив роздуми про те, як далеко від сучасності відстоять події "Володаря Перснів". У листі до Рони Бір (№ 211) Толкін оцінює цей розрив у 6000 років. В цей час у Месопотамії з'являлися перші міста, а у Європі будуються кам'яні кола і дольмени — місця, що у фольклорі пов'язані із домівками ельфів.
У листі він каже що наша епоха не Четверта, а щонайменше П'ята (якщо вважати що епохи тривають близько 3 тисяч років), втім вона є скоріше Шостою чи навіть Сьомою. У пізнішому тексті "Пробудження Квенді" він розвиває цю думку. Толкін називає 1960 рік, в який написаний цей текст 1960 роком Сьомої Епохи.
В цьому тексті також згадується 16000 років — нібито стільки пройшло до 1960 року від 310 року Першої Епохи — моменту коли ельфи вперше зустріли людей.
Тож може число у 16000 років зрештою не таке вже і випадкове?
* * *
Ельфи зустріли людей Дому Беора, що прийшли у Белеріанд — в землі, де розгортаються події Сильмарилліону
Ось текст Толкіна: "The Atani entered Beleriand in 310 Bel. That is in the 22nd Sun-year of VY 1498. Men had then existed for 448 VYs + 22 SYs: i.e., 64,534 Sun Years, which, though doubtless insufficient scientifically (since that is only – we being in 1960 of the 7th Age – 16,000 years ago: total about 80,000), is adequate for purposes of the Silmarillion, etc." — J.R.R. Tolkien, Carl F. Hostetter (ed.), The Nature of Middle-earth, "Part One. Time and Ageing: VI. The Awaking of the Quendi", p. 39.
Цікавий коментар у "Природі Середзем'я": у католицькій церкві є своя нумерація епох світу, які йдуть щонайменше до шостої епохи. На початку Різдвяної служби читається текст з "Римського мартирологу" (списку мучеників), де сказано: «У сорок другому році правління Октавіана Августа, коли весь світ перебував у мирі, в шосту епоху світу, Ісус Христос, вічний Бог і Син вічного Отця, бажаючи освятити світ Своїм наймилостивішим пришестям, був зачатий від Святого Духа, і по спливі дев’яти місяців від зачаття народжується у Вифлеємі Юдейському, ставши Людиною від Діви Марії.»
Латинська версія: "anno Imperii Octaviani Augusti quadragesimo secundo, toto Orbe in pace composito, sexta mundi ætate, Jesus Christus, æternus Deus æternique Patris Filius, mundum volens adventu suo piissimo consecrare, de Spiritu Sancto conceptus, novemque post conceptionem decursis mensibus, in Bethlehem Judæ nascitur ex Maria Virgine factus Homo."
Схоже що традиція нумерації епох іде від св. Августина:
This is the most classic Catholic framework, first clearly laid out by St. Augustine in The City of God (Book XXII, ch. 30). It views human history as parallel to the “six days of Creation,” followed by a “seventh day” of eternal rest:
-
From Adam to Noah (the Flood)
-
From Noah to Abraham
-
From Abraham to David
-
From David to the Babylonian Exile
-
From the Exile to the coming of Christ
-
From Christ to the End of the World (the current age of the Church)
-
Eternal Sabbath / Rest – the age to come (Heaven)
Це найкласичніша католицька схема, вперше сформульована святим Августином у Граді Божому (Книга XXII, розд. 30). Вона розглядає людську історію як паралель до «шести днів Творіння», після яких настає «сьомий день» вічного спочинку:
- Від Адама до Ноя (Потоп)
- Від Ноя до Авраама
- Від Авраама до Давида
- Від Давида до Вавилонського полону
- Від Полону до пришестя Христа
- Від Христа до Кінця світу (теперішня епоха Церкви)
- Вічна Субота / Спочинок – майбутня епоха (Небо)

Немає коментарів:
Дописати коментар