 |
| Дикі лови Одіна (1882) Фрідріх Вільгельм Гейне |
Ватага чорних вершників на чорних конях, що проносяться лісами і полями, і своєю появою наводять жах на тих, хто їх бачить. Їх поява віщує смерть, війну чи якесь інше лихо — чи знайомий вам цей образ?
"Ну звичайно знайомий", — скажуть ті хто читає мій блог, — "мабуть це Чорні Вершники, назґули, слуги Саурона, примари Персня".
Насправді цьому опису відповідають як толкінівські назґули, так і мисливці "диких ловів", або "дикого полювання" — міфологічного сюжету, який сягає сивої давнини. Легенда про примарних мисливців відома багатьом народам Європи, від англійців до слов'ян.
Вважалося що із початком Йоля, у день зимового сонцестояння, коли межа між світом живих і потойбіччям тоншає, і можна зустріти "Дикі лови" — нічну погоню Одіна (він же Йольнір — "володар Йолю") та його почту примарних воїнів, які переслідували коня, дикого вепра чи лісову німфу. Згодом ім’я Одіна забулося, і на чолі цієї погоні стали бачити інших персонажів: короля фейрі Ґвін ап Нудда, Карла Великого, короля Артура та інших. У середньовіччі з’являється й версія з Полюванням Каїна чи Ірода: їх душі нібито не могли знайти спокою через власні злочини — убивство Авеля, Івана Хрестителя чи Віфлеємських Немовлят.*
Згідно "Англосаксонській хроніці", таку містичну кавалькаду бачили у 1127 році:
"Нехай ніхто не дивується правдивості того, що ми зараз розповімо, адже по всьому краю знали, що [у неділю] багато людей і бачили, і чули велику кількість мисливців на ловах. Мисливці були чорні, величезні й потворні; вони їхали верхи на чорних конях і на чорних козлах-самцях, а їхні пси були смоляно-чорні, з очима, наче блюдця, і жахливі на вигляд. Це бачили просто в оленячому парку міста Пітерборо та в усіх лісах, що простягаються від того самого міста аж до Стемфорда, а вночі монахи чули, як вони сурмлять і виграють на ріжках. Достовірні свідки, які стояли на варті вночі, твердили, що цих ріжкових гудців могло бути й двадцятеро, а то й тридцятеро — наскільки вони могли порахувати."**
Зустріч із "дикими ловами" вважалася зловісною ознакою: вона могла провістити війну, мор чи смерть. Казали, що подорожній ризикував бути викраденим у потойбіччя, королівство фейрі або навіть приєднаний як ще одна душа цієї примарної погоні. Особливо небезпечно було заговорити з цими мисливцями, але вважалося що душу можуть вкрасти навіть у людини, що спить у власному ліжку, якщо кавалькада пролетить над її будинком.
Паралелі із "Володарем Перснів"
На початку "Володаря Перснів", де Чорні Вершники переслідують Фродо, паралелей із "Дикими ловами" особливо багато. Чорні коні, чорні плащі невидимих воїнів цілком відповідають середньовічним уявленням про супутників Каїна чи Ірода. А рана, яку вони завдали Фродо, поступово перетворювала його на такого ж примару Персня — ще одного вершника темної кавалькади.
Характерна назва окремого тексту, де Толкін написав про ці події з точки зору назґулів: "Полювання на Перстень" — мисливці женуться не за вепром чи конем, а за Перстнем Влади. Кавалькаду очолює "жахливий повелитель, володар Моргулу". А тут виразна паралель із ловами: "назґулам було наказано прямувати просто до Ізенґарду. Вони стрімко промчали через Рохан, і супровідний жах був такий великий, що багато людей тікали з обжитих земель світ за очі — на північ або на захід, гадаючи, що слідом за чорними кіньми зі сходу насувається війна".
Толкін не згадує чорних псів, але сам Чорний Вершник намагався винюхати Фродо: "...порівнявшись із Фродо, кінь зупинився. Вершник сидів непорушно, схиливши голову, наче прислухаючись. Із-під каптура було чути сопіння, немовби хтось нюшив ледь відчутний запах; його голова поверталася з боку в бік". Винюхування довго обговорювалося гобітами потім, і схоже що цю "собачу" рису Вершник отримав саме від псів "Диких ловів".
Осіннє рівнодення замість зимового сонцестояння
Єдина відмінність, між текстом книги і міфологічним сюжетом, це те, що "Дикі лови" починаються з Дня зимового сонцестояння, а у книзі переслідування Фродо починається 23 вересня — на наступний день після його дня народження і, водночас, Дня осіннього рівнодення.
Так, подарунки на честь народження маленького Ісуса перетворюються на дивну традицію дарунків гостям від іменинника. То там, то тут вигулькує мотив новозавітних Трьох Царів. Одного разу це три назґули, що наближаються до Фродо і один з них, вдягнений у корону, ранить його кинджалом. Іншого разу трьом царям уподібнюються друзі Фродо, яких він бачить у могилі під пагорбом: вони сплять, одягнені у білі шати і золоті корони. До них тягнеться рука злого духа, який хоче їх вбити. Подібний сюжет, де до трьох сплячих королів простягає руку ангел, щоб їх розбудити, часто зображався у середньовіччі.
Водночас гобіти завдяки своєму зросту ще і "немовлята" — смертельна небезпека в яку вони потрапили відбувається саме у той день, коли у нашому світі згадують про Невинних немовлят Віфлеємських.
І тут виникає ще один зв'язок із "Дикими ловами": гобіти набувають рис немовлят яким загрожує Ірод. А він у середньовічній традиції був одним з очільників "Диких ловів" — як володар примарних душ, приречених вічно мандрувати без спокою через свої злодіяння.
Як бачимо, Толкін не тільки використовує мотив "Диких ловів", але і майстерно зв'язує у єдине ціле як давногерманський так і більш пізній християнський варіант цієї легенди і вплітає його у складне полотно своєї оповіді. А Чорні Вершники стають не просто ворогами, а втіленням міфічного архетипу темних мисливців, що приходять у час, коли границя світу живих і мертвих майже зникає.
__________
* Myths of the Norsemen from the Eddas and Sagas by Hélène Adeline Guerber pp. 25-26
Немає коментарів:
Дописати коментар