Араґорн, Стежина Мертвих і Добрий пастир

Добрий пастир, римські катакомби, 3 ст. н.е.

Араґорн — одна з трьох христологічних фігур "Володаря Перснів": Фродо уособлює Христа як священника, Ґандалф — як пророка, а Араґорн — як царя. Кожен з цих персонажів переживає символічну смерть. У випадку Араґорна це прохід Стежиною Мертвих.

Про цей шлях казала у своєму загадковому посланні Ґаладріель*: "Та темні на тебе ждуть манівці — Дорогу до Моря сторожать Мерці". Елронд через своїх синів також передає послання: «Нехай Араґорн пригадає слова ясновидця, а ще — про Стежину Мертвих». Рогірими, що століттями живуть поруч із місцем де починається цей шлях знають, що ніхто живим з цієї стежини не повертався. Зачувши про рішення Араґорна пройти нею Еомер каже йому: "навряд чи ми ще побачимося на білому світі".

Проте Араґорну суджено пройти цей шлях. У пророцтві**, яке згадує Елронд, сказано: "Виведе хто / із туманів мрячних народ забутий? / Нащадок тих, кому вони клялись". Стежину Мертвих охороняють неупокоєні душі тих, що колись присяглися Ісілдуру стати на його сторону, але порушили клятву. Араґорн, як його нащадок має право прикликати їх на останній бій.

Цей смертельний ризик та викуплення загублених душ нагадують християнським читачам євангельську притчу про доброго пастиря, розказану Ісусом. У ній добрий пастир готовий пожертвувати собою, аби спасти заблукалих овець, а Ісус каже що він і є такий пастир: "Я Пастир Добрий, ... і власне життя Я за вівці кладу." (Івана 10:14-15)

Як Ісус дає шлях спасіння грішнику, так і Араґорн дає можливість відступникам звільнитися від прокляття Ісілдура, виконавши свій обов'язок. Як Спаситель виводить душі з Пекла, так Араґорн виводить відступників зі Стежини Мертвих — місця їх вічного покарання.

Араґорн і Фарамир у Домі Цілителів / Anke Eissman

Але це не єдине місце у книзі де Толкін проводить таку паралель. Після Битви на Пеленнорських полях Араґорн приходить у Дім Целителів де, серед інших поранених у битві, знаходяться троє уражених чарами назґулів: Фарамир, Еовін і Мері. Навіть Ґандалф не може їх зцілити. Єдина надія — на справжнього короля, в руках якого є цілюща сила:

"Араґорн опустився на коліна біля Фарамира, поклавши руку йому на чоло. І ті, хто був у кімнаті, стали свідками великої боротьби. Обличчя Араґорна посіріло від утоми; час від часу він повторював ім'я Фарамира, та щоразу тихіше, немов іздалеку, так ніби він відходив у якусь темну долину, шукаючи того, хто заблукав".

Окрім мотиву пошуків того хто заблукав з'являється біблійний символ темної долини, де чигає смерть: "Коли я піду хоча б навіть долиною смертної темряви, то не буду боятися злого, бо Ти при мені, Твоє жезло й Твій посох вони мене втішать!" (Псалми 23:4) Тут Бог знов порівнюється із пастирем, що за допомогою жезла і посоха виведе у безпечне місце того, хто потрапив у біду.

Також "темну долину" Араґорн згадує перед зціленням Еовін: "Мені, мабуть, вистачить сили зцілити її тіло та повернути її з темної долини". І її, і гобіта Мері він повертає з темряви, кличучи їх по іменах.

* * *

Ще одну вказівку на мотив Пастиря Толкін сховав у тому, скільки проходить днів після символічної смерті персонажа до його нової появи у тексті. Події пропущених днів читач дізнається або через пізніші розповіді самого персонажа, або із спогадів його супутників.

Для Ґандалфа це 21 день: від смерті після перемоги над Балроґом, до повернення до життя на вершині Зірак-Зіґілу і розмови із орлом, який відніс його у Лотлорієн. У Фродо (і Сема) це 14 днів: від втрати свідомості під час виверження Ородруїна до прокидання від цілющого сну на Кормалленському полі, де відбулося вшанування їх подвигу і святкування перемоги над Сауроном. Для Араґорна*** це 7 днів: від призову клятвопорушників і до несподіванної його появи на піратських кораблях під час Пеленнорської битви.

Кожен з цих періодів відсилає до теми церковних служб у неділі після Великодня. У Тридентському чині, що використовувався до 1969 року, неділя другого тижня після Великодня була присвячена Христу як Доброму пастирю. Під час богослужіння читалися такі тексти:

* Перше послання Петра 2:21-25, де в останньому рядку говориться: "Ви бо були як ті вівці заблукані, та ви повернулись до Пастиря й Опікуна ваших душ." (1 Петра 2:25) 

* Івана 10:14: "Я Пастир Добрий, і знаю Своїх, і Свої Мене знають."

З Євангелія від Івана також читається уривок, де Ісус пояснює притчу про пастиря:

Я Пастир Добрий! Пастир добрий кладе життя власне за вівці.
А наймит, і той, хто не вівчар, кому вівці не свої, коли бачить, що вовк наближається, то кидає вівці й тікає, а вовк їх хапає й полошить.
А наймит утікає тому, що він наймит, і не дбає про вівці.
Я Пастир Добрий, і знаю Своїх, і Свої Мене знають.
Як Отець Мене знає, так і Я Отця знаю, і власне життя Я за вівці кладу.
Також маю Я інших овець, які не з цієї кошари, Я повинен і їх припровадити. І Мій голос почують вони, і буде отара одна й Один Пастир! (Івана 10:11-16) 

Як бачимо мотив Доброго Пастиря проводиться автором на багатьох рівнях — від сюжетних паралелей до символізму, пов'язаного із літургійним календарем.

__________

* Ґандалф Білий передає слова Ґаладріелі:

Араґорнові веліли сказати таке:
Де ж він зараз, Дунадан, Елессар, Елессар?
Чом так далеко носить свій жар?
Близька та година, коли Згуба гряде,
З Півночі Сірий Загін надійде.
Та темні на тебе ждуть манівці —
Дорогу до Моря сторожать Мерці.

(Кн. 3, кінець розд. V. Білий вершник) 

** Текст пророцтва:

Тінь над землею лягає предовга,

крила тьми летять на захід.

Здригнулась вежа; довкіл могил

королівських — фатум. Мертві

встають. Час настав клятвопорушників:

Ерех-камінь їх знову збере усіх,

звук рогу гірського почують там.

Чий буде ріг той? Виведе хто

із туманів мрячних народ забутий?

Нащадок тих, кому вони клялись —

його з Півночі лихо прикличе, —

до Стежини Мертвих крізь Браму пройде.

(Кн. 5, початок розд. II. Шлях сірого загону)

*** Розвиток лінії Араґорна як христологічної фігури повторює у мініатюрі основні етапи лінії Фродо:  

• Пророцтво (сон Фарамира і Боромира про те що Загибель Ісілдура знайдено / Пророцтво про Стежину Мертвих);
• Епіфанія (назґули вперше бачать Персненосця / Саурон бачить у палантирі Нащадка Ісілдура);
• Близькість до загибелі (поранення морґульським кинжалом / боротьба за контроль над палантиром);
• Прийняття своєї долі і відкрите служіння (погодження бути Персненосцем на Раді Елронда / рішення іти Шляхом Мертвих: "Ми підемо своїм шляхом, уже не ховаючись. Мені вже нічого таїтися.");
• Символічна смерть (непритомність Фродо від вулканічних газів / прохід через Шлях Мертвих);
• Пропуск у наративі (14 днів цілющого сну / 7 днів до появі у Пеленнорській битві)