Фейрі як нейтральні янголи і тисячолітня мить

Зоя Жук у фейсбуці:

Сучасне християнство не вірить у фейрі. Якщо спитати в священика, що визначні богослови в історії християнства казали про ельфів, то - тут, як пощастить:) або священик «свій» і теж любить Толкіна і пожартує щось по-середземському… або подумає, що з нього дражняться і пошле куди-подалі.

Насправді ж, в середньовіччі справді існувала галузь теології, що обмірковувала, ким є фейрі, чи є в них душа, чи вмирають вони, чи можна людині з ними взаємодіяти тощо.

Загальноприйнятим консенсусом було вважати, що під час «Війни в Небесах» (коли архангел Михаїл скинув Люцифера з Небес за бунт проти Бога-Творця, але до створення людини) було насправді не дві партії, а три: вірні Богові, повстанці та нейтральні, які утрималися і вирішили перечекати, чия візьме. За це Бог їх відправив з Небес «подумати і визначитися» - і прийняти остаточне рішення до часу останньої битви сил Добра проти Пітьми, що буде на прикінці світу. Вигнав з Небес, але куди? Куди податися ангелу-безхатьку? І ці ангели-вигнанці створили власний світ. От тільки вони не Бог і тому їхній світ не зовсім реальний, він чари-магія-ілюзія. Там нема справжньої їжі, плину часу, праці, радощів і труднощів, вони зависли в миті, що розтяглася на тисячоліття. Тому такі ласі фейрі до людських почуттів, праці і нашого намацального світу, аж дехто краде з нього їжу, речі, людей.

Чи можуть ангели-вигнанці повернутися до Раю достроково, не чекаючи кінця світу? Льохко - треба лише прийняти рішення і свідомо стати на бік добра. Як? Пожертвувати собою безкорисливо заради людини чи прийняти замість неї страждання. Але янголи-вигнанці горді і до смертних людей ставляться зі зневагою. І чим більше вони заздрять людям і завдають свідомого страждання, тим більше уподібнюються до партії демонів. Отаке…

Чи можна людині з ними взаємодіяти? Скажімо так, середньовічні автори здебільшого ваажали, що не варто. Стрьомні вони, ці ельфи, небезпечні, дуже могутні й абсолютно інакші щодо людини, хоча й можуть набувати людської подоби. Насправді всі фейрі різні - нема двох подібних, і будучи не втіленими, вони можуть набувати будь-якої подоби. Взаємодія з фейрі не призводить до автоматичного занепащення душі, як у випадку з взаємодією з демонами. Але нічим хорошим вона для людини не завершується. Ельфійське золото перетворюється на опале листя через добу. А триденне наймитування перетаорюється на тридцятирічне.

Все це я знаю завдяки К.С.Люїсу (праця «The Discarded Image: An Introduction to Medieval and Renaissance Literature») і коментарю до роману «Thomas the Rhymer» американської письменниці Ellen Kushner.

* * *

(Мій коментар)

У лютому побачив що толкінівська ієрархія айнурів-валарів-майарів добре лягає на дев'ять ангельських чинів. Перші чотири чини ніколи не взаємодіють із земним царством (айнури). П'ятий чин (Сили, Virtues), що керує земними стихіями це Аратари - наймогутніші з валар, що керують повітрям, водою, земними надрами, тощо; шостий чин (Влади, Powers), що захищають світ від сил зла - це звичайні валари (також словом Powers Толкін називає їх у листах); сьомий (Начала, Principalities), що направляють і захищають народи - це майари (Ґандалф і Саруман). Останні два чини (ангели і архангели) добре підходять для ельфів, але теологічно-богословської бази у мене не вистачало, хоча натяки на їх ангелічну спорідненість є. Наприклад у Толкіна ельфи "первородні" діти Еру, а Данте називає ангелів "первістками творіння". Виходить що Феанор "визначився" і повторив долю "світлоносного" Люцифера, а Ґаладріель допомагає Фродо і отримує право приєднатися до Валар.

* * *

Толкін у "Чарівних казках" наводить уривок з балади "Томас-римувальник", в якій шотландський бард Томас Лермон зустрічає у лісі Королеву фей і вона забирає його з собою у свою чарівну країну. Вони приходять до роздоріжжя, де розходяться три шляхи і Королева каже йому (нажаль не знайшов римованого перекладу):

«Чи бачиш ти вузьку, вузьку дорогу,
Що вся у тернах та шипах? —
Це дорога до праведності,
Хоч мало хто її обирає».

«Чи бачиш ти широку, широку дорогу,
Що йде через поле лілей? —
Цей шлях веде до зла,
Хоч дехто зве його шляхом у рай».

«А бачиш гарну, гарну дорогу,
Що йде по схилу, вкритому папороттю? —
Це дорога прекрасну країну фейрі,
Куди цієї ночі вирушимо я і ти».