Таємничий перстень короля Едуарда і загадка 1400 року

Вілтонівський диптих, бл. 1395 р. 

У неділю прочитав пост італійця Oronzo Cilli, про Вілтонівський диптих у зв'язку із Толкіном та інших Інклінгів. Подорожуючи Італією у 1955 році Толкін подарував репродукцію цієї картини монастирю Св. Колетти в Ассізі. Сам диптих — "надзвичайно рідкісний екземпляр англійського живопису пізнього середньовіччя". Цікаво, що на ньому є символи, знайомі нам по книгам Толкіна.

З лівої сторони на колінах стоїть король Річард ІІ, замовник цього діптиху. На шиї у нього кольє зі стручків з насінням дроку (лат. planta genestia), від латинської назви якого пішла назва династії Плантагенетів. Цей рослинний символізм не міг не промовляти до Толкіна — згадаймо подарунок Ґаладріелі Семові: коробочку землі з насінинкою ельфійського маллорну.

На грудях короля висить його особиста емблема — білий олень. Сніжно-білу оленицю з оленятами намагалися вполювати гноми у Темному Лісі.

Цікаво, що усі 11 ангелів, що оточують Богородицю на правій панелі, теж мають емблеми із зображенням білого оленя а на шиях у них ланцюжки із підвісками у вигляді стручків дроку. Число 11 у Біблії має негативні конотації (наприклад число апостолів після зради Іуди), але ці емблеми і прикраси наче включають Річарда ІІ дванадцятим у їх коло, тим самим відновлюючи символічну гармонію*. Як тут не згадати Більбо, якого гноми взяли чотирнадцятим щоб уникнути нещасливого числа учасників походу.

Також звертає на себе увагу король, що стоїть у центрі і тримає пальцями перстень. Це св. Едуард Сповідник, а його перстень має символічне значення. За легендою король віддав один зі своїх перстнів бідному пілігриму, що просив милостиню. Пізніше виявилось що пілігрим був Іоанном Богословом, а перстень повернувся до короля Едуарда з посланням від апостола: "через шість місяців будеш зі мною в Раю". І справді, Едуард помер через шість місяців, а перстень став символом зв'язку королівської влади з Небесами.

Про зв'язок із вищими силами говорить і прапор в руках ангела на правій панелі. Він символізує передачу Річардом ІІ Англії під управління Богородиці. Більш явно це було зображено на іншій картині, що не збереглася. Там Річард з дружиною передавали Марії кулю (державу), що символізувала Англію з написом "Це — твоє придане, Пресвята Діво, царюй над нею".

Диптих написаний приблизно у 1395–1399 роки невідомим художником і, згідно Oronzo Cilli, має особливе значення для англійських католиків. Він — свідоцтво часів, коли католицтво було невід'ємною частиною життя англійців. Вже через півтора століття, у 1534 році, король Генріх VIII відокремить англійську церкву від Риму, до 1539 року закриють всі монастирі і для католиків почнуться важкі часи.

У мене виникла гіпотеза: якщо справді ця картина є важливою віхою для англійської католицької церкви, то чи не може цей діптих дати відповідь чому Толкін вибрав саме 1400-ті роки для подій "Володаря Перснів"? В результаті Війни Персня на трон Ґондору повертається король (Араґорн), який знаходить саджанець Білого Дерева, що символізує відновлення зв'язку з волею Небес. Він править до своєї смерті у 1541 році. І після його смерті вже не залишається людей, які спілкувались з ельфами — зв'язок з Небесами втрачається. Тобто 1541 рік у Середзем'ї приблизно відповідає 1534-39 рокам в Англії.

Побічно на користь цієї гіпотези говорить те, що продовження "Володаря Перснів" — книга "Нова Тінь",  початково мала починатися приблизно в роки смерті Араґорна. В ці роки серед людей прокидається цікавість до Саурона і орків і з'являвся "таємний сатанинський культ". Можливо що зникнення ельфів з Середзем'я, ланки що поєднує людей із вищими силами, Толкін символічно ототожнив із втратою зв'язку англійської королівської влади із Небесними покровителями і вигнанням з країни католицької церкви.

* * *

Цікаво що композиція диптиху символічно пов'язана із 6 січня — днем народження Річарда ІІ. В 14 столітті в цей день відзначали Епіфанію, в яку включали декілька подій, що потім розділилися на два свята: поклоніння трьох царів Немовляті, і Хрещення Ісуса в Йордані. Картина зображує мотив поклоніння волхвів: Діва Марія тримає на колінах Немовля, а чотири паломники прийшли поклонитися Ісусові. Один з них — Іоанн Хреститель, який нагадує про Водохреща. Інші — це три англійські королі: Едмунд Мученик зі стрілою в руках, Едуард Сповідник з перснем, і сам донатор — король Річард ІІ. Як і у випадку з ангелами, король ненав'язливо вписав себе у коло святих покровителів Англії.

У тому, як композиція молитовного образу відсилає до церковного свята можна побачити подібність із композицією початку "Володаря Перснів". Початок книги обігрує різдвяні свята: ті самі три королі з'являються то у образі трьох назґулів, що нападають на Фродо на Грозовій, то в образі гобітів, вдягнених у корони і золоті прикраси у полоні Могильного Духа. Можливо і епізод з Ґандалфом, що залишив свої ініціали нашкрябані на камінчику, Толкін включив у тому числі як зв'язок із датою свого народження — 3 січня, День святого імені Ісуса (монограми IHS). Як видно майстер художнього слова може закладати символічні зв'язки у текст не гірше за середньовічного художника, що майстерно створює плетиво візуальних символів на своїй картині.

Фото репродукції, яку Толкін
подарував монастирю Св. Колетти в Ассізі

Oronzo Cilli наводить цитату з книги "Tolkien's Lost Chaucer", де автор проводить паралелі між Річардом ІІ та занепадом королів Ґондору: «Від самого моменту появи як персонажа (Листи, 79), Фарамір розмірковує про “військову славу і правдиву славу”, і ці його осуди мають сталі паралелі при дворі Річарда II. Люди Нуменору захопилися темними мистецтвами; Річарда II звинувачували в окультних практиках, а у його особистій бібліотеці зберігалася книга з геомантії. Королі Ґондору будували гробниці розкішніші за оселі живих; Річард II щедро інвестував у королівські гробниці у Вестмінстерському абатстві. Королі Ґондору дорожили давніми іменами своїх предків більше, ніж власними синами; Річард II встановив у Вестмінстерському палаці серію статуй від Едварда Сповідника до себе самого, що підкреслювала його родовід. Бездітні чоловіки поринали в роздуми про геральдику; бездітний Річард II мав нав’язливу пристрасть до геральдики, прикрашаючи своїм символом — Білим Оленем — усе, що тільки міг, найвідоміше — на звороті Вілтонського диптиху. Старі нуменорські вчені ставили запитання зіркам; одержимість Річарда II астрологією спонукала Чосера написати Трактат про Астролябію, в якому він вшановує “короля, що є володарем цієї мови”. Останній король із роду Анаріона не залишив нащадків; Річард II не мав дітей зі своєю дружиною Анною і, таким чином, не залишив спадкоємця, коли був скинутий із трону своїм кузеном Генріхом Болінґброком». (Bowers, с. 138)

* * *

Пішов читати про книгу «Загублений Чосер Толкіна» і провалився у "кроличу нору": "З 1922 по 1928 рік Толкін працював над «Вибраними творами з поезії та прози Чосера». Хоча проект не був завершений, 160 сторінок коментарів проливають світло на його роздуми про мову й оповідання. ... книга показує, що Чосер мав глибокий вплив на літературну уяву Толкіна».

Чосер — знакова фігура для англійської літератури. Він — творець літературної англійської мови, що першим почав писати не латиною, а сучасною йому середньоанглійською мовою. Карпентер пише що в Оксфорді факультети мовознавства і літературознавства розділялися "по Чосеру". Мовознавці вважали що  література після Чосера не варта уваги, а літературознавці вважали що все що "до Чосера" — порожній педантизм. Власне для Толкіна, який належав до "мовознавців", література протягом навчання в Оксфорді закінчувалась Чосером, тобто 1400 — роком його смерті. Лише у 1914 році він вперше був захоплений сучасною літературою — купив декілька книжок Вільяма Морріса і був вражений його книгою «Повість про Дім Вовкінгів».

У англійській статті про Чосера сказано, що він був першим автором який вживав на письмі багато розмовних англійських слів: "Ці слова, ймовірно, вже широко вживалися у мові того часу, але саме Чосер став найбільш раннім автором, який зафіксував їх у письмовій формі завдяки своєму чуттю до розмовної мови". Оце "чуття розмовної мови" англійською звучить як "ear for common speech"!!!. 

Виявляється що друга назва Толкінівської мови Вестрон — "Загальна мова" або англійською "Common Speech" — це просто лінгвістичний термін для "розмовної мови"! 

Тобто у чосерівські часи літературною (мовою знань, філософії і богослов'я) була латина, а "common speech" була англійською. А у гобітів "відповідниками латини та греки... були ельфійські мови", які мало хто знав, а користувалися вони "Common Speech" — Вестроном, який Толкін передає англійською.

__________

* Вікіпедія цитує статтю Мартіна Герма де вказана біблійна основа такого трактування. У книзі Буття 37:9 юний Йосип розповідає братам свій сон, в якому сонце, місяць і одинадцять зір схиляються перед ним. Брати, яких у Йосипа було одинадцять, однозначно сприймають цю оповідь як натяк на те що Йосип буде панувати над ними. Тут сам Йосип сприймається як дванадцята зірка, яка завершує повноту. Герм пише: "можна припустити, що мотив юного Йосипа, якому у сні вклоняються сонце (що уособлює Христа), місяць (що символізує Діву Марію) та одинадцять зірок (образ братів), є значущою паралеллю до бачення небесного двору, де перед очима короля Ричарда ІІ постають Христос, Богородиця та одинадцять ангельських придворних".