— Ні, - відповів Толкін, — не брехня.
А тоді, показавши на високі дерева в Маґдален-гроув, що шуміли віттям на вітрі, Толкін перемінив аргументацію.
«Ти називаєш дерево деревом, — почав він, — але більше не задумуєшся про саме це слово. Але ж дерево не було "деревом", допоки хтось його так не назвав.
Ти називаєш зірку зіркою і кажеш, що це лиш куля, що рухається математично точним курсом.
Але це лише ти так її бачиш. Тож, називаючи речі й описуючи їх, ти тільки вигадуєш власні визначення для них. І так само як мова — це вигадане про речі та уявлення, так і міф — це вигадане про істину.
...Ми походимо від Бога, тож і в плетиві наших міфів, хоч воно і з помилками, неодмінно віддзеркалюється і скалка того істинного світла, вічної істини, що вона і є Бог.
Справді, лише через міфотворення, лише стаючи "співтворцем" і вигадуючи історії, Людина може наблизитися до того ідеального стану, в якому перебувала до гріхопадіння.
Наші міфи можуть водити манівцями, зате кермують таки до істинної гавані, навіть якщо й хистким курсом, натомість матеріалістичний "прогрес" — лише до бездонної прірви, до Залізної Корони сил зла».
Розʼяснюючи свою віру в притаманну міфології істинність, Толкін висвітлив і основу своєї філософії як письменника, переконання, що лежить в осерді «Сильмариліону».
Льюїс слухав, як Дайсон по-своєму підтверджує слова Толкіна, і запитав:
— Маєте на увазі, що історія Христа — це просто справжній міф, який впливає на нас так само, як і всі інші, але такий, що дійсно відбувся? Якщо так, то я починаю розуміти."
Гамфрі Карпентер. "Дж. Р. Р. Толкін. Біографія", видавництво "Астролябія"
Немає коментарів:
Дописати коментар