Старий Сарум — фортеця, розібрана по камінчику (і до чого тут Саруман)

Нещодавно Фейсбук показав пост археологічної сторінки, яка двома реченнями описувала історію колишнього міста Старий Сарум, де зараз є лише фундамент кафедрального собору та залишки стін фортеці.

Старий Сарум сьогодні

Назва цього місця нагадала про Сарумана, беззаперечно "старого", а два концентричних кола нагадували Ізенгард та вежу Ортханк, що стоїть посеред круглого зеленого простору, оточеного зовнішніми стінами.

Поліз у Вікіпедію, і чим більше читав, тим більше бачив схожих деталей, хоча ані Толкін, ані Саруман у статті не згадувався. Одна з деталей: що назва Сарум*, що ім'я Саруман походять від слова давньоанглійського "searu" — "пристрій, конструкція, вигадка, мистецтво".

Старий Сарум у 12 сторіччі,
реконструкція з собору у Солсбері

Сарум — давня фортеця, укріплення існували тут з 400 року до н.е. — "нашої ери". Так само Ізенгард побудований ще до початку епохи, кінець якої ми бачимо у "Володарі Перснів"— в обох випадках фортеця існує "з давніх-давен".

Як розібрали Сарум

Сарум розташований на пагорбі, з якого далеко видно околиці, тому кожен новий власник вдосконалював оборону фортеці. Тим не менш поселення занепало, і  зовсім не через навалу ворогів, що зрівняли його із землею. Усі будівлі міста-фортеці були розібрані по камінчику, але не ентами "що мають владу над каменем", як у Толкіна, а... самими жителями! 

"Вид на Старий Сарум зі сходу у 553 році",
 вигадане зображення міста з брошури 1761 р.,
дуже схоже на план Ізенгарду.

Все сталося через конфлікт між місцевим єпископом та шерифом графства Вілтшир, центром якого був Сарум. Солдати королівської фортеці не завжди пускали мирян на територію собору, через це клірики билися із солдатами, а один із священників називав собор «ковчегом Божим, замкненим у нечестивому домі Ваала». В результаті собор вирішили перенести з пагорба в долину. У 1220-му році заклали новий собор біля річки Ейвон, в трьох кілометрах від Саруму, а камінь для будівництва брали розбираючи будівлю старого собору.

Жителі Саруму стали селитися поблизу нового собору, а будинки, що були у фортеці теж потроху розбирали на матеріли. Через 100 років, у 1322-му колишнє місто було настільки закинуте, що король Едуард II видав наказ знести саму фортецю.

Нове поселення спочатку назвали Новий Сарум, а пізніше перейменували у Солсбері — місто відоме своїм собором із найвищим середньовічним шпилем (123 метри).

Остаточну крапку в історії Старого Сарума як місця, де живуть люди, поставив король Генріх VIII у 1514 році. Він продав приватній особі «камені, що називаються замком або вежею Старого Сарума», разом з правом вивозити матеріали. «Вежа Старого Сарума» — як на мене ця назва підійде і для Ортханку!

Ортханк (1). Малюнок Толкіна.
Вежа стоїть на пагорбі, оточеному ровом з водою.
Пагорб знаходиться в центрі кола, розділеного
доріжками на сектори і оточеного кільцем стін.
Центральна фортеця Саруму також стояла
на штучному пагорбі, що оточений ровом.
На більш пізніх ескізах Толкін
прибрав пагорб і ров навколо нього.

Ортханк (5). Ескіз Толкіна.
Більш пізня версія Ізенгарду. Вежа іншої форми, пагорбу і рову вже нема. Зовнішні мури та радіальні доріжки лишились.

Місто-привид і його посланці

Так скінчилася історія Сарума як місця, де живуть люди, але і надалі Старий Сарум продовжував впливати на політику. Як Саруман, що оселився у закинутій ґондорській фортеці (якою був у той час Ортханк) і відправив свого агента Ґріму Червослова до королівського двору Теодена, так і Старий Сарум, що залишився без населення (але із землевласником) ще три століття, аж до 1831 року надсилав двох своїх представників у Палату громад Британського парламенту, в певному сенсі до королівського двору короля Британії.

Як так вийшло і що це були за люди?

Право парламентського представництва містам надавали королі, і Сарум отримав його на початку 14 століття від короля Едуарда II.

Йшли століття. З'являлися нові великі міста-стотисячники** які не отримали цього права. Поруч з ними існували занепалі міста (так звані "гнилі містечка"), що у час свого розквіту отримали право на представництво, але в яких тепер залишилась лише пара десятків мешканців. Депутатів з цих "гнилих" або "карманних" містечок фактично обирали не місцеві жителі, а тутешні власники землі, які просто купували голоси виборців. Самим кричущим прикладом такого містечка був саме Старий Сарум — голий незаселений пагорб, сім жителів якого існували лише на папері, і який, тим не менш, мав двох представників у парламенті.

Таким чином, посланці Старого Саруму (та інших "гнилих містечок"), замість того щоб представляти інтереси містян, представляли інтереси лордів, що їх спорядили, і в цьому дуже нагадують Ґріму Червослова, який за наказом Сарумана впливав на Теодена так, що той скоріш діяв не в інтересах роганців і свого королівства, а в інтересах справжнього хазяїна Ґріми.

Можна сказати що три століття Старий Сарум був прикладом зловживання владою, інструментом політики і прикладом коррупції; одним словом відповідав тим якостям, які Толкін демонструє через голос Сарумана — його вмінню маніпулювати людьми: 

«Голос Сарумана не гіпнотизував, але переконував. Ті, хто його слухав, наражалися на небезпеку не впасти в транс, а погодитися з його доводами, будучи в повній свідомості. Для будь-кого завжди була відкрита можливість відкинути, за допомогою вільної волі й розуму, як сам його голос у момент говоріння, так і подальше враження, яке він справив. Саруман спотворював здібності до міркування». (Лист №210)

Таке несправедливе представництво призвело до парламентської реформи, яка у 1832 році забрала право представництва у багатьох «гнилих містечок» і передала їх великим містам (а Ґріму із ганьбою випровадили в Ізенгард). Так Старий Сарум остаточно став лише археологічною пам'яткою.

А все так добре починалось...

Таким було завершення історії поселення, де з часів неоліту протягом п'яти тисяч років безперервно жили люди. Поруч, менш ніж у 10 кілометрах знаходиться Стоунхендж, створений в ті самі часи, тож його жерці чи давні астрономи жили або в цьому місці або поруч (згадаємо що Саруман — маг). У залізну добу тут була фортеця, що захищала торгівельні шляхи, пізніше фортецю бритів захопили римляни і перетворили шляхи на римські дороги. Потім фортецею володіли сакси, що оборонялися проти вікінгів. Нащадок вікінгів Вільґельм-Завойовник побудував центральний замок і кафедральний собор. Король Генріх I та його династія мали тут королівський палац, а Генріх II тримав у місцевій фортеці свою дружину Елеонору Аквітанську. Після смерті Генріха, її звільнив король Річард Левове Сердце — син Генріха та Елеонори.

Це місце з легкістю входить у п'ять найважливіших місць, що вплинуло на історію Англії.

Але, проводячи паралелі із Саруманом, причиною занепаду "вежі Старого Сарума" стало те, що її очільник поставив інтереси мирської влади вище за потреби духовного життя, а після занепаду місто довго було прикладом несправедливих політичних махінацій.

Чому ніхто про це не пише?

Пошук у гуглі показує що я не перший кому подібність назви Старий Сарум нагадала про Сарумана, але схоже що дослідники або не побачили можливий зв'язок, або не знайшли підтвердженнь що Толкін надихався історією Старого Саруму у своїй творчості. Але навіть якщо прямого зв'язку немає, те що таку паралель можна провести, говорить про те, що міфологія, яку створив Толкін — життєздатна, виростає і природно зливається із історією Англії.

8 фактів про Старий Сарум

Старий Сарум: листковий пиріг історії

Важливість Старого Саруму

Старий Сарум (Wikipedia)

__________

* Історія з назвою міста трохи складніша. Спочатку він називався Searoburh (д.-англ "searu" — конструкція, мистецтво, "burh" — фортеця). Потім назва змінювалася: Searobyrig — Searesbyrig, а в "Книзі страшного суду" — поземельному переписі 1085 року місто записане як Sarisburie — "Сорсбері". Повну назву міста у документах писали скорочено: Sar̅. Але ця рисочка також вживалася щоб відкидати римське закінчення -um. Тож з цього скорочення виникла неправильно відновлена "повна" назва Sarum. Скоріш за все вона вживалася лише у документах, а місцеві жителі називали місто Сорсбері або Солсбері. Тому нічого дивного що "Новий Сарум" врешті-решт отримав офіційну назву Солсбері.

** Бірмінгем у 1831 році мав 147 тис. населення і не мав представників у парламенті.