Остання подорож на ельфійському човні

Відплиття з Сірих Гаваней — Тед Насміт

Мандрівка Фродо за Море — його нагорода і можливість зцілитися від тілесних да душевних ран. Водночас його відплиття на ельфійському човні — дуже сумний момент для Сема:

"Але для Сема, який залишився на пристані, той вечір став темною ніччю; і, дивлячись на сірий простір Моря, він бачив лише тінь, яка швидко танула на заході. Він довго стояв, слухаючи зітхання та гомін хвиль біля берегів Середзем'я, і їхній голос глибоко запав у його серце. Поруч стояли Мері та Піпін, і вони мовчали.

Нарешті троє товаришів відвернулись і, не оглядаючись, поволі рушили додому; і вони не промовили ні слова, поки не приїхали до Ширу, проте кожному було приємно відчувати присутність друзів на цьому довгому сірому шляху".

В цьому місці не сказано скільки тривав цей шлях, проте з хронології в кінці книги можна дізнатись що їхали вони протягом тижня. І хоча Толкін у своєму листі наполягає що "Відхід за Море — це не смерть"[1], для тих хто лишився в Середзем'ї це щось дуже на неї подібне. В іншому листі Толкін пише: 

"Коли майстер Семуайз повідомив про «відбуття за Море» Більбо (і Фродо) 1421 р., визнати їх покійними, як і раніше, можливим не представлялося; ...1427 р. було ухвалено закон: «Якщо будь-хто з жителів Шира піде за Море в присутності надійного свідка,... спадкоємці... відтепер і надалі вступають у володіння (його) титулами, правами або власністю...»"[2].

А на що схоже прощання з людиною, яка відбуває у мандрівку в один бік до іншого світу на човні, після чого її близькі перебувають в мовчанні протягом тижня?

На скандинавський обряд поховання у човні.

Скілд Скефінг з'являється на світ немовлям у човні зі снопом зерна
Герман Зіґумфельдт, 1891

Більше того, схоже що вся концепція мандрівки з Сірих Гаваней до Невмирущих Земель пов'язана з цим обрядом. Дослідники[3] звернули увагу на історію про легендарного короля данів Скілда (Scyld), яка розповідається на початку "Беовульфа". 

Дитиною його знайшли у човні, який принесло з моря. Він стає славетним королем, а коли помирає, його тіло разом з усіма скарбами віддають морю. Важливо що на відміну від інших описів подібного обряду човен Скільда при цьому не запалюють. В недатованій лекції Толкіна він каже що в "Беовульфі"

"поет не говорить прямо, і ця ідея, ймовірно, не була повністю сформована в його свідомості, — що Скілд повернувся до якоїсь таємничої землі, звідки він прийшов. Він вийшов з Невідомості за Великим морем і повернувся в неї... В словах останніх рядків "Люди не можуть сказати, де саме розвантажився корабель" ми вловлюємо відгомін "настрою" язичницьких часів, коли практикувалося поховання на кораблі. Настрою, в якому навряд чи можна розрізнити символізм (те, що ми називаємо ритуалом) відплиття через море, дальній берег якого був невідомий, і реальну віру в чарівну країну або потойбічний світ, розташований "за морем".

Ось цю "не повністю сформовану ідею" плавання у чарівну країну за морем, яку вловив Толкін у "Беовульфі" він втілює у концепції плавання до "Невмирущих земель", Валінору, країни за Західним морем. Туди на ельфійських човнах, що єдині здатні плисти Прямим шляхом, можуть потрапити ельфи та лише деякі смертні.

За космологією світу Толкіна "Невмирущі землі" або Валінор знаходяться не тільки "за Морем", але й фактично на небі. Як пише Толкін: 

"якби за одним із таких кораблів стежив якийсь пильний спостерігач, він би помітив, що корабель не ховається за обрієм: віддаляючись, він робиться дедалі меншим, а потім зникає в сутінках: він слідував прямим шляхом на істинний Захід, а не замкненим у кільце шляхом поверхнею землі. Зникаючи, він залишав фізичний світ. І повернення йому не було".[4] 

Фактично корабель не слідує кривизні поверхні Землі — в якийсь момент він відривається від моря і підіймається у небо.

Тор переправляється вбрід через річки, а решта асів їдуть через Біфрест
Лоренц Фроліх, 1895

Такий маршрут у небо нагадує міст між Мідгардом (дослівно "Середзем'ям") та Асгардом у скандинавській міфології [5]. Цей райдужний міст називається Біфрест — він також відходить від поверхні Землі по дотичній і підіймається у Асгард — місце де живуть боги-Аси, що нагадують толкінівських Валар, що живуть у Валінорі[6].

Мабуть так має виглядати
Біфрест сьогодні

Для смертних "Невмирущі Землі" слугують Чистилищем і Земним Раєм, але шлях смертних тут не закінчується (землі називаються "невмирущими" бо там живуть невмирущі Валари та ельфи, а не тому, що вони дають вічне життя). В тому ж листі Толкін продовжує: 

"Щодо Фродо або інших смертних, їм дано було прожити в Амані лише обмежений термін — чи то короткий, чи то довгий. Валар не мали ні влади, ні права наділяти їх «безсмертям». Їхнє перебування там було свого роду «чистилищем», але «чистилищем», що дарує мир і зцілення, і з часом вони б пішли (померли за власним побажанням і своєю волею) до призначення, про яке ельфи нічого не відали."

Тож ритуал поховання у човні символічно пов'язаний із плаванням на ельфійським човном з Сірих Гаваней у Валінор. Цікаво що і сам ритуал описаний у "Володарі Перснів". Араґорн, Леголас і Ґімлі ховають Боромира поклавши його у човен з Лотлоріену разом із зброєю переможених ним ворогів[7] і відпустивши човен за течією Андуїну:

"Сповнені смутку, відв'язали вони похоронний човен: там лежав Боромир, світлий, спокійний, гойдаючись на поверхні плинних вод. Течія підхопила його, а друзі стримали свій човен, гребучи проти течії веслами. Боромир проплив повз них, і човен його поволі відносило, аж поки він не змалів до темної цятки в золотавому світлі й раптом зовсім зник із очей. Раурос і далі ревів. Ріка забрала Боромира, сина Денетора, й уже ніхто й ніколи не бачив у Мінас-Тіріті, щоби, як колись, стояв він на Білій Вежі на світанні. Та в Ґондорі ще багато років пам'ятали, як ельфійський човен спустився пінистим водоспадом, минув Осґіліат і широким гирлом Андуїну виплив до Великого Моря в зоряну ніч".[8]

__________

[1] Лист №181, початок 1956 р.
[2] Лист №214, початок 1959 р.
[3] Том Шиппі та Дімітра Фімі.

[4] Лист №325, 1971 р.

[5] за Елізабет Віттінгем.

[6] за Джоном Ґартом.

[7] Поховання Боромира також схоже за описом на поховання Скілда у "Беовульфі" (строфи 32-41):

Човен крутогрудий Скілда чекав,

крижано іскристий корабель на мілині:

там був він покладений на лоно лодейне,

кільцедробитель; з ним же, під щоглою,

купи скарбів — здобич походів.

В житті я не бачив човна, спорядженого

краще, ніж цей, знаряддями бою,

одягом битви — мечами, кольчугами:

усе — самоцвіти, зброя, золото —

разом із володарем буде блукати

волею течій. 

[8] Опис зникнення поховального човна схожий із описом зникнення корабля, що Толкін дає у листі №325: "човен його поволі відносило, аж поки він не змалів до темної цятки в золотавому світлі й раптом зовсім зник із очей" та "корабель не ховається за обрієм: віддаляючись, він робиться дедалі меншим, а потім зникає в сутінках".