Хранителі порогу: Том Бомбадил, Баба Яга і Голлум

У листі до Наомі Мітчисон (№144) Толкін пише: «Том Бомбаділ — персонаж не надто важливий (для розповіді). Думаю, він скількись значимий як «коментар». Я хочу сказати, так я насправді не пишу: він ... є чимось, що мені здається важливим, хоча в подробицях проаналізувати це почуття я не готовий. Однак я б Тома не залишив, якби він не мав свого роду функцію...». 

Спробуємо проаналізувати епізод із Томом Бомбадилом з точки зору структури чарівних казок. Згідно праці Володимира Проппа "Морфологія чарівних казок" (опублікованої у 1928 році і настільки впливової, що Голівуд взяв її як керівництво із написання сценаріїв), одним з етапів на шляху героя є перехід із звичайного світу у світ казковий (тридев'яте царство). У нашому випадку це перехід із знайомого гобітам світу Ширу, де вони самі того не усвідомлюючи, знаходяться під захистом рейнджерів-дунадайнів під керівництвом Араґорна у великий світ — світ людей, ельфів і гномів, світ пригод і небезпек.

Сюжет із проходженням лісу, в якому живе Том Бомбадил функціонально подібний сюжету, в якому герой проходить через будиночок Баби-Яги перш ніж продовжити свої пригоди у казковому світі слов'янських казок. Баба-Яга живе на межі лісу, вона — господарка лісу, повелителька звірів та птахів, яку треба улестити (вона господарка не в тому сенсі що вона володіє землею та тваринами як майном). Коли Фродо питає дружину Тома, Золотинку, хто він, у відповідь він чує: "Він є. ...Він є тим, ким ви його бачили,.. Він Господар лісів, гір і вод". Також вона каже що він Господар не в тому сенсі що володіє всією землею. Все належить саме собі: "Дерева і трави, все, що росте і живе в лісі, належить саме собі. Том Бомбадил — Господар. Ніхто ніколи не зачіпає старого Тома, коли він гуляє лісом, хлюпається у воді чи витанцьовує на пагорбах удень або вночі. Він нічого не боїться. Том Бомбадил — Господар". Коли Том наказує Старій Вербі випустити гобітів — Піпіна і Мері, — яких вона затисла у щілині — вона одразу підкорюєтся. Пізніше він так само легко звільнює гобітів з Курганів.

Баба-Яга — хранителька проходу в інший світ, її будиночок є таким собі тамбуром: спочатку впускає героя зі сторони протилежної лісу, а потім повертаєтся дверями до лісу і випускає героя в ліс. Цей будинок і сама Баба-Яга в цілому — образ домовини із покійником всередині: "лежала з кута в кут Баба-Яга, кістяна нога, ніс у стелю вріс".

Щоб потрапити у будинок герой має знати "пароль": "Хатинко, хатинко, повернися до мене передом, до лісу задом". Так само у розмові з Бабою-Ягою, у відповідь на її погрози герой має сказати їй новий "пароль": що спочатку треба його помити в бані, нагодувати і вкласти спати, а потім вже починати розмову. Все це пов'язано із ритуальним омовінням і частуванням "потойбічною" їжею і сном — аналогом смерті. Сам процес є ініціацією — символічною смертю для світу живих і переходом у потойбіччя: герой входить у домовину і виходить з неї, але вже в інший світ.

Всі ці елементи є у сюжеті із Томом Бомбадилом, проте вони більш рознесені у просторі і часі. Гобіти звертають з дороги у ліс, щоб "зрізати шлях" і не зустрітись із назґулами по дорозі. Вони блукають у лісі і опиняються біля Старої Верби (як потім пояснює Том Бомбадил, Верба робить так, щоб усі стежки приводили до неї, тобто цей пункт подорожі стає неуникненним, своєрідними "воротами" лісу). Піпін та Мері потрапляють всередину Верби, і та починає їх стискати але на допомогу вчасно приходить Том Бомбадил і звільняє їх, після чого всі гобіти відправляються до Тома у гості. (Це по суті також елемент символічної смерті але тільки для двох гобітів).

Частина з омовінням, годуванням і сном у Тома Бомбадила виражена не так яскраво: це подано як природна пропозиція, коли гобіти опиняються у нього в гостях:

«— А чи стіл накритий? Бачу я вершки та мед, білий хліб і масло, молоко та сир, ягоди й зілля. Вистачить нам цього? Вечеря готова?

— Так, — відповіла Золотинка, — та гості, здається, ще ні. Том сплеснув у долоні й вигукнув:

— Томе, Томе! А ти мало не забув — гості потомилися. Ну, ходімо, любі друзі, вмийте ручки й замурзані личка, скиньте брудний одяг, розчешіть волосся!

Він розчинив двері й повів їх коротким коридором, а потім за ріг, у низьку кімнату зі скошеною стелею, прибудовану до будинку з півночі. Стіни з гладкого каменю були завішані зеленими килимами та жовтими фіранками. Підлога була вимощена плиткою і встелена свіжим зеленим очеретом. Уздовж однієї стіни лежали чотири м'які матраси, застелені білими ковдрами. Біля протилежної стіни стояла довга лава з широкими глиняними мисками та глеками з холодною і гарячою водою. Біля кожного ліжка були приготовані м'які зелені капці».

Тобто кімната, де гобіти не тільки миють руки і личка, але і вочевидь будуть спати, прибудована до будинку і має низьку стелю, бачимо певні аналогії із банею. Після вечері і короткої розмови гобіти сплять і бачать незвичні сни, всі подальші розмови, справжня взаємодія з Томом, відбуваються лише наступного дня.

Ввечері, перед останнім сном в гостях у Тома, він вчить їх пісеньки, якою вони зможуть його покликати:

«Гей! Томе Бомбадиле! Томе Бомбадилло!
Крізь води, ліс і брили, очерет, могили,
Крізь сяйво сонця й зір прислухайся й почуй нас!
О Томе Бомбадиле! Прийди і порятуй нас!»

Це фактично ключ, який дозволить гобітам успішно пройти ініціацію, він є аналогом ритуальних фраз, за допомогою яких герой казки спочатку опиняється у будинку Баби-Яги, а потім переконує Бабу Ягу не їсти його, а допомогти йому.

Коли гобіти лишають будинок Тома, вони все ще не залишили цей сюжет: наступна їх пригода закінчується тим, що вони потрапляють у туман, де їх схопив могильний дух і затягнув в могильний курган. Там гобіти лежали як покійники у саванах:

«Він повернув голову й у холодному сяйві побачив поруч біля себе Сема, Піпіна та Мері. Вони лежали навзнак, із мертвотно-блідими обличчями, вбрані у біле. Біля них було багато скарбів, можливо, золотих, але в цьому світлі позбавлених тепла та привабливості. На головах у гобітів були вінці, на поясах — золоті ланцюги, а на пальцях — багато перснів. У кожного при боці лежав меч, а в ногах — щит. До горлянок усіх трьох був прикладений один довгий оголений меч».

В якийсь момент Фродо згадує пісню, що її навчив їх Бомбадил, співає її, після чого з'являється Том, проганяє злих духів і виводить гобітів назовні. Мері, пережив уві сні досвід смерті: "я пам'ятаю! — сказав він. — Уночі напали на нас люди з Карн-Дума і побили нас. Ах! Спис у серці! — і вхопився за груди. — Ні! Ні! — мовив, розплющуючи очі. — Про що це я? Мені щось наснилось". Гобіти переживають за те що їх одежа зникла, а самі вони були "у білому шматті, коронованих і підперезаних блідим золотом".

Том каже гобітам: "— Ви з могили врятувались, мов з глибокої води. Одіж — то мізерна втрата, ви радійте, що живі. Тепле сонце хай зігріє серця ваші і тіла! Скиньте це холодне шмаття, погасайте голяка!". Фактично вони без одежі, можна це порівняти із народженням — коли людина приходить нагою у цей світ.

Отже, так само як є зв'язка ритуальні фраза — символічна смерть — перехід в інший світ, гобіти також мають ритуальну пісню, проходять через могилу, символічно помирають і народжуються. Цікавим елементом є також те що Фродо після прощання з Бомбадилом на деякий час змінює ім'я: "пам'ятайте — всі до одного — прізвище Торбин згадувати НЕ МОЖНА. Я — пан Підгір, якщо вже доведеться якось назватися".

За Проппом, один з різновидів Баби-Яги — "дарувальниця": вона дарує герою казкового коня або чарівний предмет, який допомагає йому у його подальшому шляху через це царство. Після пригод у курганах Бомбадил дарує гобітам зачаровані (як потім виявляється) кинджали, проте особливість їх чар стає зрозумілою лише ближче до кінця книги, коли Мері ранить Короля Назґулів в ногу і чари, що зв'язуть його волю з тілом знищуються через цей удар, після чого його можна вбити. Такий самий меч був в руках Фродо під час нападу назґулів на Громовій, саме цим пояснюється те, що Король Назґулів лише поранив Фродо у плече і потім відступив — Фродо при цьому розмахував своїм мечем, як виявляється, надто небезпечною для назґулів зброєю.

(Ще однією рисою Баби-Яги є те, що вона знаходить героя по запаху, за Проппом вона сліпа. Саме таку характеристику мають назґули — вдень їх зір не дозволяє бачити живих, вони здатні бачити лише слабкі тіні, які зовсім зникають від світу полудневого сонця. Проте вони дуже добре відчувають запахи. У сцені, де гобіти ховаються у лісі від назґула показано як він довго принюхується, намагаючись їх знайти).

Бачимо що всі етапи і атрибути зустрічі героя казки із Бабою-Ягою і переходу у світ потойбіччя  тут присутні — лісовий будинок, ритуальні фрази-паролі, омивання, їжа і сон, символічна смерть, отримання зачарованого дару і вихід у інший світ.

* * *

Так само як у "Володарі Перснів" є перехід між звичайним світом Ширу і подальшими пригодами у доти незнайомому світі, є такий перехід і у "Гобіті", коли типовий міщанин Більбо, що не уявляє своє життя без носовичків, з тягара для компанії Торіна й інших гномів перетворюється на цінного учасника загону.

Таким поворотом у долі Більбо стає отримання персня, що дозволяє йому ставати невидимим. Всі його подальші пригоди без цього чарівного персня були б неможливими. Таким моментом переходу головного героя "Гобіта" Більбо Бегінса із звичайного світу в казковий, є прохід через землю що символізує смерть і нове народження. Під час цієї пригоди Більбо проходить через печеру у горі, занурюється у найглибше підземелля, зустрічається з істотою, що там живе і плаває у човнику (доречі, дуже схожої на мерця, що знаходиться в човні як у домовині — ритуал поховання у човні відомий у германських народів), яка єдина може показати шлях назовні, гра у загадки (Ґандалф каже потім що вочевидь Більбо і Ґолум знали однакові загадки, можемо згадати що у багатьох народів у потойбіччі душа має знати відповіді на ритуальні питання, як от у Давньому Єгипті), і вихід назовні із "подарунком", який дуже допомагає герою у його подальших пригодах. Більбо з'являється з печери в той час як компанія гномів його практично "похоронила".

Сюжет отримання магічного подарунка був ще виразнішим у першому виданні "Гобіта", адже якщо після виходу "Володаря Перснів" Голлум показує вихід мимохіть, намагаючись впіймати злодія, що вкрав Перстень — невидимого Більбо, — у першому виданні нагородою за перемогу у грі в загадки був сам перстень, але, через те що Голлум його загубив і не міг знайти (а Більбо його вже знайшов), Голлум виводить його з печери весь час вибачаючись, що не зміг виконати обіцянку.

Ґолум має риси іншого типу Баби-Яги — викрадачки дітей, що їх потім пожирає. Ім'я Ґолума походить від ковтального звуку. Під час розмови з Більбо він сидить у човнику (як в домовині) і коли Більбо довго не розгадує загадку, намагається з нього вилізти (як мрець що вилазить з могили). У своїй печері, користуючись перснем, Ґолум, коли йому набридає риба, викрадає гоблінів: "Лише кілька годин тому він надівав перстень і впіймав тоді маленьке бешкетне ґобліненя". У "Володарі Перснів" Толкін додає нових рис Ґолуму, описуючи, як він виліз з-під гори у пошуках персня і як його ловили ельфи: "Лісом ходили чутки, жахливі оповіді навіть для звірів і птахів. Говорили про нове жахіття, привид, який п'є кров. Він вилізав на дерева по гнізда, заповзав у нори по малят, прослизав через вікна до колисок". Як бачимо, його риса викрадача дітей виражена максимально виразно.

* * *

Тож, у підсумку, в обох творах герої Толкіна дорогою до своєї мети перетинають межу між двома світами: своїм звичним і світом пригод. Для цього Толкін використовує персонажів і ситуації які функціонально є хранителями дверей, що відділяють звичайний світ від світу казкового. Прикметно що у кинотрилогії Пітера Джексона "Володар Перснів" ця межа є досить анекдотичною: коли Сем каже "ще один крок, містер Фродо, і я буду найдалі від дому, ніж коли-небудь у житті" між ним і Фродо на фоні стоїть городне опудало, вочевидь позначаючи собою цю границю. Схоже що саме воно - це саме городне опудало - виконує в цьому епізоді роль "хранителя порогу".

(цікавий пост про хранителів порогу за Крістофером Воглером)