«Зрозуміло, насправді, поза моєю історією, ельфи і люди — це всього лише різні аспекти Людяності та символізують проблему Смерті з погляду особистості скінченної, проте тієї, що володіє самосвідомістю і вільною волею. У цьому міфологічному світі ельфи і люди у своїх втілених обличчях припадають один одному ріднею, але в тому, що стосується ставлення їхнього «духу» до світу в часі, являють собою різні «експерименти», кожен з яких наділений своєю власною вродженою спрямованістю, а також і слабкістю.
Ельфи втілюють, так би мовити, художній, естетичний і суто науковий аспекти людської натури, зведені на рівень вищий, ніж зазвичай бачиш у людях. Тобто: вони самозабутньо люблять фізичний світ і бажають спостерігати його і розуміти заради нього ж самого і як «щось інше» — тобто як реальність, яка походить від Господа тією самою мірою, що й вони самі, — а зовсім не як матеріал для використання або як платформу для влади.
А ще вони наділені неперевершеною здатністю до мистецтва або «вторинної творчості». Тому вони «безсмертні». Не «навічно»; їм судилося існувати разом зі створеним світом і в його межах, поки триває його історія. Будучи «вбитими», шляхом пошкодження або руйнування їхньої втіленої оболонки, вони не вириваються з-під влади часу, але залишаються у світі, або розвтіленими, або відроджуючись заново.
У міру того, як тривають віки, це стає тяжким тягарем, тим паче у світі, де існують злість і руйнація (міфологічну форму, в яку вбралася Злоба або Падіння Ангелів у цьому переказі, я опустив). Самі зміни як такі не представлені як «зло»: зміни — це розгортання історії, і відмовлятися прийняти їх, звісно ж, означає опиратися задуму Божому.
Однак ельфійська слабкість у цьому контексті, природно, полягає в тому, щоб жалкувати за минулим і не бажати мати справу зі змінами: нібито людина зненавиділа дуже довгу книжку, що все ніяк не закінчується, і захотіла б зупинитися на улюбленій главі.
Таким чином, ельфи певною мірою піддалися Сауроновим спокусам: вони забажали «влади» над явищами як такими (що від мистецтва разюче відрізняється), щоб реалізувати своє прагнення до збереження: зупинити зміни та зберегти все довкола себе навічно прекрасним і свіжим. «Три Персні» залишалися «неоскверненими», оскільки ця мета в обмеженому розумінні була доброю, адже вона включала в себе зцілення справжньої шкоди, заподіяної злістю, а не тільки уповільнення змін; та й ельфи не бажали підкоряти собі чужу волю, не кажучи вже про те, щоб узурпувати весь світ заради власної насолоди.
Але з поваленням «Влади» їхні власні слабкі спроби зберегти минуле пішли прахом. У Середзем'ї для них нічого не залишилося, тільки втома. Ось тому Елронд і Галадріель йдуть».
Лист №181 до Майкла Стрейта, січень-лютий 1956
Немає коментарів:
Дописати коментар