«У книзі Фродо все-таки одягає Перстень і оголошує його своїм, і, зрозуміло, він ...отримав би ясність бачення [він усвідомив би зло Саурона і раптово зрозумів би, що не може скористатися Перснем і не володіє ані силою, ані іншими якостями, достатніми для того, щоб зберегти Перстень при собі всупереч Саурону: єдиним способом утримати Перстень і зашкодити Саурону було знищити Перстень заодно із собою], та тільки часу йому забракло: на нього одразу ж напав Горлум. Щойно Саурон виявив, що Перстень привласнено, йому залишалося тільки сподіватися на владу Персня: на те, що претендент не зможе випустити його з рук доти, доки Саурон, що поквапиться прийти, не візьметься за нього. Тоді, можливо, і Фродо, якби на нього не напали, довелося б вчинити так само: кинутися в прірву разом із Перснем. В іншому разі він, звичайно ж, зазнав би повної невдачі.
Ось вам цікава проблема: як би повівся Саурон і як би чинив опір претендент. Саурон негайно вислав Примар Персня. Вони, природно, були детально проінструктовані і жодним чином не помилялися щодо того, хто справжній володар. Володар Персня не був би для них невидимим, навпаки; тим вразливішим виявився б він для їхньої зброї. Але тепер ситуація відрізнялася від стану справ під Громовою, де Фродо діяв лише під впливом страху і хотів лише скористатися (марно) побічною властивістю Персня наділяти невидимістю. Відтоді він зріс. Чи залишилися б Примари Персня невразливими для влади Персня, якби Фродо скористався ним як знаряддям панування і підпорядкування?
Не зовсім. Не думаю, щоб Кільцепривиди спробували на нього напасти або схопили й узяли в полон; вони б підкорялися йому або вдавали, що підкоряються будь-якому дрібному його розпорядженню, що не перешкоджало б їхньому дорученню, покладеному на них Сауроном, який дотепер за допомогою дев'яти їхніх перснів (якими володів) цілковито контролював їхню волю. Доручення полягало в тому, щоб відвести Фродо від Прірви. Щойно він втратив би здатність або можливість знищити Перстень, в результаті сумніватися не доводиться - якщо не брати до уваги допомогу ззовні, на яку навряд чи доводилося сподіватися навіть віддалено!
Фродо став особистістю винятковою, але особливого роду: у сенсі, скоріше, духовного зростання, аніж примноження фізичних чи інтелектуальних сил; воля його значно зміцніла, як порівняти з тією, якою була, але досі воля ця використовувалася задля опору Персню, аніж заради його використання, і для того, щоб знищити Перстень. Фродо був потрібен час, багато часу, перш ніж він навчився б керувати Перснем або (що в даному випадку одне й те саме) перш, ніж Перстень став би керувати ним; перш ніж його воля і самовпевненість виросли б настільки, щоб він зміг би підкоряти інші могутні ворожі волі. І навіть тоді довгий час його вчинки і веління йому самому повинні були б, як і раніше, здаватися "добрими" і служити на благо іншим, крім нього самого.
Протистояння Фродо з Перснем і Вісімки (адже Король-чаклун позбувся всієї своєї сили) можна порівняти із ситуацією, коли маленький відважний чоловічок, володар руйнівної зброї, опинився віч-на-віч із вісьмома лютими дикунами великої сили та спритності, озброєними отруєними клинками. Слабкість людини в тому, що вона поки що не знає, як користуватися своєю зброєю; і водночас її характеру і вихованню насильство не до вподоби. Їхня слабкість у тому, що зброя людини навіює їм жах як якийсь страхітливий об'єкт їхнього релігійного культу, у рамках якого їх привчили догоджати тому, хто цим об'єктом володіє. Думаю, вони і виявили б "догідливість". Вони б вітали Фродо як "Владику". Ввічливими промовами вони переконали б Фродо покинути Саммат Наур - наприклад, щоб "поглянути на своє нове королівство і побачити вдалині новознайденим поглядом оплот влади, який йому нині треба оголосити своїм і використати для своїх цілей". А тільки-но той вийшов би з печери і почав витріщатися на всі боки, хтось із них завалив би вхід.
На той час Фродо, цілком ймовірно, уже надто захопився б великими задумами правління й перетворення - у дусі того бачення, що спокушало Сема (III 177 - "У свідомості його сколихнулися божевільні фантазії; він побачив себе Семуайзом Могутнім, Героєм Епохи, ось він крокує з мечем через вдягнену мороком землю, і армії стікаються на його заклик, бо він іде нищити Барад-дур"), тільки значно ширше, значно грандіозніше, - щоб це помітити.
Але якби він усе-таки зберіг бодай якусь здатність мислити розсудливо і частково зрозумів би сенс того, що відбувається, і відмовився б вирушити з ними до Барад-дура негайно, вони б просто почекали. Поки не з'явиться сам Саурон. У будь-якому разі, якби Перстень залишився цілим і неушкодженим, Фродо дуже скоро зіткнувся б із Сауроном. А в результаті сумніватися не доводилося. Фродо був би розбитий вщент, перетворений на пил або приречений на болісну долю раба, що втратив розум. Вже Саурон би Персня не злякався! Перстень належав йому, підкорявся його волі. Навіть здалеку Саурон впливав на нього, спонукав його робити все, щоб повернутися до господаря. А вже в присутності Саурона ніхто, за винятком дуже небагатьох, рівних йому в могутності, не міг і сподіватися вберегти від нього Перстень.
Зі "смертних" - ніхто, навіть Арагорн. У боротьбі за палантир Арагорн був законним власником. Крім того, боротьба відбувалася на відстані, а у творі, де допускається втілення могутніх духів у фізичній і знищуваній формі, їхня сила має непомірно зростати за безпосередньої, фізичної присутності. Саурона треба уявляти вельми жахливим. Він приймав вигляд людини зростом вище звичайного, але при цьому не велетня. У колишніх своїх інкарнаціях він був здатний приховувати свою могутність (як Ґандалф); і являв собою постать вельми величну, сповнену великої тілесної сили, і виглядав, і тримався воістину по-королівськи».
Лист №246 (чернетки) до місіс Ейлін Елгар, вересень 1963 року
Немає коментарів:
Дописати коментар