Еовін і темно-синя мантія, оздоблена зірками

Еовін та Фарамир на стінах Мінас-Тіріту

Коли я шукав що пишуть в інтернеті про образ Діви Марії у "Володарі Перснів" то на свій подив з'ясував що майже у кожній жіночій постаті цієї книги читачі знаходять риси, що перегукуються з образом Богородиці.

Звичайно що важко уявити, що кожна героїня у Толкіна є втіленням Марії, проте і у Ґаладріелі, і у Арвен, і у Еовін є моменти, коли автор створює образ, який перегукується із традиційною іконографією Пресвятої Діви.

Наприклад, сцена, в якій Еовін і Фарамир стоять на мурах Мінас-Тіріту, вдивляючись у далечінь у тривожному очікуванні новин з поля бою. Вони ще не знають, що саме в цей час — 25 березня — наближається мить коли Перстень буде знищено:

"Вони загорнулись у теплі плащі, а поверх плаща Еовіна накинула темно-синю мантію кольору літнього неба, вишиту срібними зорями на подолі та біля шиї. Фарамир звелів принести цю одіж і сам накинув її на плечі Еовіні; й подумав він, яка воістину прекрасна та велична стояла вона поруч. Цю мантію носила його мати, Фіндуїлас із Амрота, яка померла передчасно, і була ця одіж пам'яткою чарівності далеких днів і першого горя; і Фарамир вирішив, що мантія пасує до печальної краси Еовіни".

Мати Божа Гваделупська

Темно-синя мантія, оздоблена зірками — у середньовічному мистецтві однозначний атрибут Діви Марії, Цариці Небесної*. Тут є і підтекст материнства — мантія належала матері Фарамира. І дата — 25 березня — не випадкова: це день Благовіщення і, у середньовічній традиції — день Розп'яття Христа. 

Еовін відчуває що ось-ось станеться щось невідворотне:

"Та панна затремтіла під зоряною мантією і подивилася на північ, поверх сірих земель, звідки віяв холодний вітер і де небо було бліде та чисте.
— Чорна Брама лежить он там, правда? — сказала вона. — Напевно, він уже підійшов до неї? Сім днів минуло, відколи він від'їхав. <...>  Краще помовчімо! Я стою на краю безодні, й у мене під ногами непроглядна пітьма, а чи є світло за спиною — не знаю. Бо я не можу озирнутися. Я чекаю миті, коли здійсниться фатум."

Саме зараз там, куди дивиться Еовін, військо Заходу оточене силами Саурона, і саме зараз Фродо несе свій тягар на вершину Гори Фатуму, що символічно перегукується із підйомом Спасителя на Ґолгофу.

Образ діви, що стоїть на краю і вдивляється у далечінь у міфології Толкіна пов'язаний із постаттю Варди, Елберет Ґілтоніель. Це постать, найбільш близька до Богородиці у світі Середзем'я. Її уявляли такою, що стоїть на високій скелі й дивиться в бік Середзем’я: її погляд пронизує темряву, і вона прислухається до тих, що кличуть на допомогу в час потреби й скорботи. Так само і Богородиця вслухається у біль світу.

Останні години перед звершенням долі світу наповнені тишею:

"І вони не мовили ні слова більше; і поки вони так стояли на стіні, вітер ущух, і сонце потьмяніло, й усі звуки в Місті та на полях завмерли: ні вітру, ні голосу, ні пташиного крику, ні шелесту листя, навіть їхнього дихання не було чути. Час зупинився.
І вони стояли і чекали, самі не знаючи, чого. І тоді їм здалося, що над пасмом далеких гір виросло ще одне пасмо — темряви, — наче хвиля, готова затопити весь світ, і довкола миготіли блискавки; а потім земля здригнулась, і стіни Міста затремтіли в них під ногами."

Це схоже на євангельський опис останніх годин життя Христа: "А від години шостої аж до години дев'ятої темрява сталась по цілій землі!" (Мф. 27:45). І після трьох годин темряви землетрус сповіщає про смерть Ісуса: "І ось завіса у храмі роздерлась надвоє від верху аж додолу, і земля потряслася, і зачали розпадатися скелі" (Мф. 27:51).

Обидві події знаменують перемогу Світла над Темрявою, яка, втім, спочатку не очевидна.

З цих паралелей у сюжеті видно, що сцена де Еовін вдивляється у далечінь в очікуванні здійснення фатуму, схожа на сюжет, де Марія знаходиться біля розп'ятого Спасителя: "Під хрестом же Ісуса стояли Його мати, і сестра Його матері, Марія Клеопова, і Марія Магдалина" (Ів. 19:25).

Звичайно, що Еовін не є богородичною фігурою: темно-синю мантію із вишитими зірками ми бачимо лише один раз, коли автор створює потрібний йому образ. Сюжет, який створює Толкін  неначе передвіщує майбутні події Євангелія і в цьому він наближається до правди реального світу — що, на думку автора, може бути властивим "особливо красивим чарівним казкам"**.

Але чому у Толкіна зображення жіночих персонажів так часто з'являються такі відсилки до Марії? Можливо пояснення є у листі Толкіна до Роберта Маррі, його друга і водночас священника-єзуїта. Дж. Р. пише, що на образі Пресвятої Діви "засновані всі мої власні смиренні уявлення про красу, сповнену як величі, так і простоти".

Тож коли у читача виникає враження що Арвен чи Еовін чимось подібні до Марії — це не випадковість: адже вона для Толкіна є зразком величі і простоти. Вона — ідеал, в тій чи іншій мірі присутній у героїнях "Володаря Перснів".

___________________

* Колір плаща Еовін не вказаний, але у попередньому абзаці сказано, що Фарамир п'ять днів тому побачив її на стіні "й вона стояла там, і її біле вбрання сяяло на сонці". У цій сцені він звертається до неї: "Еовіно, Еовіно, Біла Панно Рогану, в цей час не вірю я, що темрява переможе!", тож у одежі Еовін синя мантія поєднується із її білим вбранням, що додає подібності до іконографічного образу Богородиці.

** «Неважко уявити собі, що особливе хвилювання й радість виникнуть тоді, коли якась особливо красива чарівна казка виявиться «первинно» істинною, такою, що має реальні корені й присвячена історичній події, і при цьому зовсім не втратила своєї міфічної чи алегоричної значущості. Це неважко уявити — бо не потрібно вигадувати щось зовсім незнайоме. Радість буде такою ж за своєю природою (хіба що сильнішою), як радість від щасливого повороту сюжету в казці, бо в ній відчувається правда реального світу. (Інакше, щоб передати це відчуття, довелося б вигадати інше слово). Це почуття цілком пов’язане з очікуванням Великої «евкатастрофи» (або зі спогадом про неї: у цьому разі різниця не суттєва)». — есе "Про чарівні казки" (1939).