Те, що загін Персня вирушає з Рівендолу 25 грудня спонукало багатьох читачів шукати у цій даті зв'язок із символікою Різдва. Проте не зовсім ясно, як саме ця сцена відповідає темі народження Спасителя. Хіба що припустити, що саме у цю мить Фродо остаточно бере на себе цю роль і, таким чином, символічно "народжується" як спаситель Середзем'я.
 |
| Аннунциата. Антонелло да Мессіна, 1476 |
Однак інше тлумачення, що виходить із того, що 25 грудня за літочисленням Ширу має відповідати 25 березня у нашому календарі, дозволяє побачити тут інший зв'язок. 25 березня — день Благовіщення, коли ангел сповістив Марію, що вона покликана стати матір'ю Спасителя.
Багато хто сприймає цей момент Євангелія, як визначений наперед: Бог повідомляє Марію про Свою волю, і Марії залишається лише виконати те, що було сказано. Насправді у церковній традиції цей момент розглядають як поворотний момент в історії людства, де людина вільно проявляє свою волю і своєю згодою відкриває шлях до спасіння людства. Адже Марії був запропонований вибір, і вона могла відмовитись, і тоді історія пішла б зовсім іншим шляхом. Згода не була автоматичною — це був усвідомлений акт волі.
За словами богословів, під час розмови з ангелом Діва Марія проходить п'ять внутрішніх станів: зворушення, роздуми, запитування, смирення та гідність. Зворушення спричинене появою ангела, роздуми — його вітанням, а запитування виникає у відповідь на його слова: «Не бійся, Маріє, бо в Бога благодать ти знайшла! І ось ти в утробі зачнеш, і Сина породиш, і даси Йому ймення Ісус» (Лк. 1:30-31). Марія запитує: «Як же станеться це, коли мужа не знаю?».
Смирення, полягає у прийнятті Марією своєї долі: «Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм!».
П'ятий стан — гідність — настає коли ангел покидає Марію і вона відчуває що зачала Христа. В цей момент Марія залишається самотньою — у роздумах про свою долю і майбутнє свого Сина. На картині Антонелло да Мессіна обличчя Марії виражає її стан: блідість, зворушення, зануреність у себе, міцно стиснуті губи: здається, що водночас із радістю зачаття вона передбачила страждання, які має пережити її Син.
Наскільки легко було їй прийняти це рішення? Вона не була заміжня — лише заручена за Йосипа, а за тогочасними законами її вагітність могла стати причиною суворого покарання. Йосипа не одразу прийняв цю новину — спочатку він вирішив «таємно відпустити її» — не одружуватись. Проте йому уві сні прийшов ангел і сказав йому що «зачате в ній — від Духа Святого» (Мф 1:19-20). Попереду у Марії була невідомість і водночас — висока місія.
 |
| Благовіщення. Данте Габріель Россетті, 1850 |
А як це стосується Фродо і моменту, коли Братство вирушає з Рівендолу?
Фродо вже погодився нести Перстень ще два місяці тому — на Раді Елронда. І це було не просте рішення:
«Його охопив великий страх, наче він очікував виголошення вироку, який давно передбачив, і даремно сподівався, що його ніколи не промовлять. Непереборне прагнення відпочити і залишитись у спокої біля Більбо в Рівендолі сповнило його серце. Нарешті він заговорив через силу, здивовано прислухаючись до власних слів, мовби чужа воля користувалася його слабким голоском.
— Я візьму Перстень, — сказав він, — хоч і не знаю шляху».
Але сказати сказати — не значить зробити. Елронд пізніше ще раз питає: «Ти все ще тримаєшся свого слова, Фродо, — ти будеш Персненосцем?».
І ось 25 грудня настає момент істини, час, коли слова стають дією. Опис цього моменту у Толкіна передає самотність кожного з персонажів, які мають залишити чудовий і затишний Рівендел і вирушити у буквальну темряву невідомості, що лежить попереду:
 |
| Останні хвилини перед дорогою |
«Чекали темряви, бо Елронд порадив їм якомога частіше подорожувати під прихистком ночі, аж поки не відійдуть далеко від Рівендолу.
Попрощались у великій кімнаті біля каміну, і тепер чекали тільки на Ґандалфа, який затримався в домі. Світло від каміна виблискувало крізь прочинені двері, і м'які вогні миготіли у багатьох вікнах. Більбо, загорнутий у плащ, мовчки стояв на порозі біля Фродо. Араґорн сидів, схиливши голову на коліна; тільки Елронд усвідомлював вагомість цієї миті. Усі інші здавалися просто темними постатями в темряві.
Сем стояв біля поні, посвистуючи крізь зуби і похмуро вдивляючись у пітьму, де ревіла та перекочувала каміння ріка; його жадання пригод було на найнижчій позначці».
Єдиний персонаж, через якого Толкін передає настрій інших героїв — це Сем. Але навіть у цю мить він своєю розмовою із поні робить цю сцену менш щемливою: його думки про мотузку, яку він забув узяти, перелік спорядження яке нав загону Елронд — все це покликано дещо приховати справжню природу цієї сцени, наповненої самотністю і мовчазними внутрішніми переживаннями всіх інших героїв.
Що ж поєднує ці сцени — Благовіщення та вихід з Рівендолу?
Немає коментарів:
Дописати коментар