Змій у Едемському Саду: відрождення Ізенґарду та Ширу

Ґандалф під яблунею

Після перемоги над Сауроном головні герої вирушають у зворотню путь. По дорозі вони прибувають в Ізенґард, де енти наводять лад у місці, яке Саруман колись перетворив з лісу на індустріальну зону:

«Усе кам'яне коло вони розібрали, а рівнину перетворили на розкішний фруктовий сад, через який протікала річка; тільки посередині було чисте озеро, а з нього стриміла Вежа Ортханка, висока та неприступна, і чорні стіни її відбивались у дзеркалі води».

«Ласкаво просимо до Саду Ортханка!» — привітався з ними Древлен. У розмові з ентом виявилось що той відпустив Сарумана та Ґріму, але не бачить в тому загрози: «Гадюка без отрути може повзати, де їй завгодно» — каже він. Схоже що їжі у в'язнів було обмаль: «Від [Сарумана] мало що залишилося, коли він виповз, а той його Черв — він був, наче бліда тінь». Перед тим як попрощатися із гостями, Древлен пропонує своїм давнім знайомим — гобітам Мері та Піпіну, — випити з ним ентівської води, як у минулу зустріч.

Ця сцена містить кілька цікавих моментів. Передусім, енти висадили фруктовий сад. Це для них аж зовсім не типово, адже енти завжди опікувалися лісами, а фруктові сади висаджували дружини ентів. І саме через цю різницю в заняттях дороги ентів та їх дружин дуже давно розійшлися. Тому поява саду тут не звичайна, а отже — не випадкова.

У середньовіччі фруктовий сад часто був образом Едемського Саду. Монастирські сади були місцем для медитації та молитви, а сади біля церков та кладовищ нагадували про рай та воскресіння.

В цих садах по центру часто був розташований фонтан, колодязь або джерело, які символізували Чотири райські ріки. В Саду Ортханка є навіть дві водойми: річка, що протікає через нього, та озеро в центрі. Дві водойми у подобі Земного раю є також у іншому творі Толкіна — «Листку пана Дрібнички». Пан Дрібничка та його сусід Парохій потрапляють в незвичайну місцину, де є «озеро, що мерехтить вдалині» і джерело, з якого Дрібничка і Парохій п'ють особливу воду. Ця вода, у поєднанні із краплями «бадьорливого напою», була «в'язкою, гіркуватою, проте вона додавала снаги та прояснювала розум».

Ентівський напій, який Древлен пропонує Мері і Піпіну, Толкін описував так: 

«Трунок був подібний на воду, ... однак мав якийсь особливий аромат чи присмак, який важко було описати... Дія напою почалася з кінчиків пальців ніг, а тоді поступово піднялася догори, аж до кінчиків волосся, наповнюючи гобітів свіжістю і бадьорістю». 

Особливий смак води, її незвичайні якості присутні в обох текстах. Можливо «бадьорливий напій» Дрібнички — це концентрований напій ентів? :)

Проте навіть у Едемському саду ховалася небезпека: змій, що спокусив Адама і Єву. Не обійшлося без змія і тут. Древлен із Ґандалфом весь час порівнюють Сарумана і Ґріму із зміями: Саруман «виповз» з вежі, він тепер «гадюка без отрути», а Ґріма вже не Червослов а просто Черв. Ще в палаці Теодена, Ґандалф казав Ґрімі: «тримай свого роздвоєного язика за зубами», а потім порівняв його із плазуючим змієм: «Лягай, гадюко! — раптом гримнув він. — Черевом у порох! Зізнавайся, давно купив тебе Саруман?».

Так само як змій словами зашкодив Адаму і Єві, саме у словах Сарумана та Ґріми знаходиться найбільша «отрута». Голосу Сарумана Толкін присвятив окрему главу, де навіть переможений маг був здатен багатьох ввести в оману і переконати у необхідності союзу із ним. Лише обережність та мудрість Теодена і Ґандалфа завадила йому вийти сухим із води.

Схоже що Толкін надихається біблійною сценою вигнання із раю. У книзі Буття Господь карає змія:

І мовив Господь Бог до змія: «Через те, що ти таке вчинив, поведеться тобі гірше від усіх тварин і диких звірів. Плазуватимеш на череві й їстимеш порох усе своє життя. Я зроблю вас із жінкою ворогами, і дітей ваших також зроблю ворогами. Її дитинча вразить тебе в голову, а ти вразиш його п’яту» (Буття 3:14–15).

Ми вже бачили у толкінівському тексті і «плазування», і «черево», і «порох» як не дуже поживна їжа. Але цей мотив Толкін продовжує і далі, у розділі «Очищення Ширу». Гобіти знаходять ватажка банди, що гнобила їхній край, і ним виявляється Саруман. Фродо забороняє його вбивати й жене його геть. Тоді Саруман кличе Ґріму:

«Черве! — покликав Саруман, і з ближньої халупи виповз рачки, мов пес, Червослов».

Фродо пропонує Ґрімі залишитись у Ширі і почати нове життя, адже той нічого лихого не зробив. Але Саруман не хоче відпускати свого слугу: він звинувачує Ґріму у тому що той вбив, а може навіть і з'їв Лотто, якому Фродо продав Бег-Енд:

«Нічого лихого? — хихикнув він. — О, ні! Навіть якщо він виповзає ночами, то лише для того, щоби помилуватися зорями. ... Черв убив вашого Начальника, вашого бідолаху ... Думаю, заколов його вві сні. І закопав, сподіваюся; хоча Черв останнім часом дуже голодний».

На завершення, він остаточно принижує Ґріму: «Він копнув скорченого на землі Червослова в обличчя, обернувся й пішов».

В цій сцені є і вигнання, і плазування (Червослов «виповзає по ночах»), і поїдання «пороху» (мертвого тіла), і образ п'яти, що вражає зміїну голову (удар ногою).

Спільний мотив Едемського саду і вигнання змія створює зв'язок між відновленням Ізенґарду та Ширу. Енти вже створили в Ізенґарді сад, а гобітам ще належить відновити свій край. Саруман зіпсував природу Ширу і перетворив його у такий самий промисловий регіон, як колись Ізенґард, і тепер гобітам доведеться відроджувати його.

Необхідність фізичної праці для створення райського саду поєднує розділ «Відновлення Ширу» з історією пана Дрібнички, який перед потраплянням у Райський сад довго займається фізичною працею в Робітні. Роботу Дрібнички (який на початку оповіді зневажав Парохія), пов'язують із першим колом дантівського «Чистилища», де пихаті носять каміння як спокуту. 

Можливо саме цей символізм пояснює те, чому у Толкіна енти розібрали кам'яну стіну навколо Ізенґарду. По логіці вона мала лишитися, адже стіна необхідна для існування середньовічного саду. Інакше туди могли потрапити лісові звірі — олені, кабани чи зайці і з'їсти чи пошкодити рослини, що ростуть у ньому. Саме англійське слово «garden», тобто «сад» походить від слова «огорожа».

Тож схоже що Толкін бачить важку фізичну працю як необхідність для відновлення образу Едемського саду. Через це проходять і пан Дрібничка, і енти, і гобіти. Проте самої лише важкої праці не достатньо, потрібне і благословення — чарівна скринька із землею, що подарувала Семові Ґаладріель. Це поєднання дозволяє гобітам відновити Шир і знову перетворити його на райський сад і образ земного раю, такого близького сердцю кожного справжнього гобіта.