Святвечір в Ширі

Зустріч гобітів із Ґілдором

Після святкування 22 вересня в Гобітоні, що нагадує різдвяні урочистості, починається період, коли вересневі дати за календарем Ширу збігаються з грудневими у нашому календарі.

Таким чином, гобітське 24 вересня, що відповідає нашому Святвечору, стає особливим днем у подорожі Фродо і його друзів. Саме цього вечора, рятуючись від Чорного Вершника, вони зустрічають у лісі ельфів. Провівши ніч у їхньому товаристві, гобіти неначе опиняються у казці. Починається небесне зоряне дійство:

«Високо в небі на сході плила Реммірат, Зоряна Сіть, а з імли повільно підіймалася червона Борґіл, палаючи вогняним самоцвітом. Потім легкий вітерець розвіяв увесь туман, і над краєм світу піднявся Небесний Мечоносець, Менелваґор, в осяйному поясі».

Червона зоря, що підіймається у небі нагадує про Різдвяну зорю, що знаменувала народження Ісуса.

Навколишній ліс нагадує собою не просто галявину, а величну залу:

«Зелена долівка наче піднімалась угору, утворюючи простору залу, вкриту дахом гілок. Товсті стовбури дерев, немов колони, піднімалися з кожного боку. Посередині палало вогнище, а на деревах-колонах рівним золотаво-срібним світлом горіли смолоскипи. Ельфи сиділи довкола вогнища на траві або на пеньках старих стовбурів. Дехто ходив туди-сюди, розносячи чаші та розливаючи напої; інші подавали страви на тарелях».

«Простора зала, вкрита дахом гілок», «стовбури дерев, немов колони», смолоскипи, що прикріплені до «дерев-колон» — чи не нагадує це готичний храм?

Галерея Глостерського Собору (вікі)

Сем, пригадуючи цей вечір, каже: «найбільше мене пройняв спів, якщо ви розумієте, що я маю на увазі». Один з прикладів того, як співають ельфи на думку Толкіна можна почути на власні вуха. Є запис як Толкін співає прощальну пісню Ґаладріелі «Намаріе». Це дуже схоже на григоріанський хорал, тож співи ельфів нагадують спів під час церковної служби.

Фродо ж схожий на парафіянина, що бере участь у службі Божій: «його увага була зосереджена переважно на тому, що говорили. Він трішки розумів по-ельфійськи і тому уважно слухав. Час від часу він дякував ельфам, котрі йому прислуговували, їхньою мовою». Служба до Другого Ватиканського собору, що відбувся на початку 60-х (а перший том вийшов у 1954-му) проходила виключно латинською мовою, не рідною для англійців. Тож парафіянин, що «трішки розумів» латину і уважно слухав, що говориться під час служби, час від часу відповідав би священнику: «Amen», «Et cum spiritu tuo», тощо.

Саймон Толкін, онук автора «Володаря Перснів» згадує, що латина для його діда була важливою частиною його віри, навіть коли католицька церква стала проводити службу англійською мовою:

«Пам’ятаю, який він був щирий вірянин. Пам’ятаю емоції в його голосі, коли він читав зі мною молитви ввечері. І «Радуйся, Маріє», і «Отче наш» й інші. Пам’ятаю збентеження, яке я відчував у церкві в неділю, коли він наполягав на тому, щоб я ставав на коліна, тоді як всі інші стояли, і коли він голосно вимовляв відповіді латиною, а всі інші говорили англійською».

Вечерю, якою ельфи пригостили гобітів, вони назвали «скромною гостиною», адже перебувають ельфи далеко від рідного дому. Скромність трапези перегукується з традиціями католицької Святої вечері: до реформ Другого Ватиканського собору на початку 60-х цей день був пісним, а отже без м'ясних страв.

Проте для гобітів навіть така їжа була достойна святкового столу: 

«Був хліб, смачніший для голодного за білу булку; і фрукти, солодші за лісові ягоди та соковитіші за садові плоди; він [Піпін] випив чашу духмяного напою, прохолодного, як чистий фонтан, і золотистого, як літній полудень».

Хліб та чаша нагадують також про обряд євхаристії. Тим не менш, що зовсім нехарактерно для гобітів, цього разу їжа відійшла на другий план:

«Пізніше Піпін заледве міг пригадати, що саме вони їли та пили, бо він захоплювався освітленими обличчями ельфів і їхніми голосами, такими різними і такими прекрасними, що йому здавалося, ніби він спить».

Говорячи про сон, можна помітити, що свято почалося не одразу. Перед появою зірок гобіти спали:  

«Ельфи присіли на траву і тихо загомоніли; здавалося, вони перестали помічати гобітів. Фродо та його друзі загорнулись у плащі та ковдри і задрімали. Була пізня ніч, у селі згасли вогні. Піпін заснув, поклавши голову на зелений горбочок».

Розглядаючи це дійство як церковну службу, можна знайти пояснення цьому сну: до реформ святкова служба у Святвечір починалася опівночі, і тривала півтори-дві години, тому до цього часу варто було відпочити.

Що ж стосується Мері, то він, нажаль, пропустив цю чарівну зустріч. Його ім’я ідеально перегукується з традиційним різдвяним привітанням "Merry Christmas!", але у цей момент Фродо, Сем і Піпін мандрують лише втрьох. Меріадок приєднається до них лише наступного вечора.

Якщо ж говорити про імена, то цікаво, що повне ім'я ватажка ельфів — Ґілдор Інґлоріон, тобто «син Інґлора». Проте тут можна помітити і співзвучність із фразою "In glory" — «у славі». Саме так у Біблії описують появу святих, пророків і самого Бога, що зазвичай супроводжується сяйвом, а іноді ще й сонмом янголів і небесними знаменнями*.

Цікаво що Ґілдор каже Фродо, що зустрічався з Більбо саме на цьому місці, перед тим як той залишив Шир сімнадцять років тому. Ця деталь додає зустрічі з ельфами символічного значення, це — "невипадкова випадковість". Вона стає для гобітів не лише моментом відпочинку та безпеки на початку їхньої небезпечної подорожі, моментом зустрічі із вічним, в якому зливаються минуле і теперішнє. Гобіти, подібно до пілігримів, які заходять у храм перед довгим шляхом, отримують тут благословення, натхнення та відчуття причетності до чогось більшого, ніж вони самі. Ельфи, їхній спів, світло смолоскипів і сама атмосфера вечері нагадують про католицькі традиції, підкреслюючи важливість духовного виміру як у самій історії, так і в житті героїв.

Відсутність прямих відсилок до християнства дозволяє Толкіну, глибоко віруючому католику, говорити про вічні цінності універсальною мовою, яка знаходить відгук у серцях читачів незалежно від їхнього культурного чи релігійного контексту. Подорож Фродо та його друзів стає не лише фізичним переміщенням через Середзем'я, але й духовним шляхом, де кожен елемент — від зірок у небі до співу ельфів — нагадує про те, що навіть у найскладніші часи існує місце для дива, надії та віри в перемогу світла над пітьмою.

* * *

*) Можливо що ім'я Інґлоріон також пов'язане із текстом різдвяного гімну Angels from Their Home in Glory, де у першому рядку є вираз "in glory":

Angels from their home in glory
Gladly flew, gladly flew;
Flew to tell the joyful story,
Christ is born today for you:
Holy angels, holy angels,
We would come and worship, too!

Текст, автором якогого вказаний Thomas S. Weddle, датовано 1878 роком. Проте важко сказати чи знав Толкін саме цей варіант, адже цей гімн має багато варіацій.

Одним з найперших є варіант 1816 року Angels From the Realms of Glory, вільний переклад французького різдвяного гімну "Les Anges dans nos campagnes":

Angels, from the realms of glory,
Wing your flight o'er all the earth;
Ye who sang creation's story,
Now proclaim Messiah's birth:
Refrain: Come and worship, come and worship
Worship Christ, the newborn King.

Інший варіант, заснований на тому ж джерелі, був написаний у 1862 — Angels We Have Heard on High. Сьогодні він найбільш популярний за межами Британії:

Angels we have heard on high
Sweetly singing o'er the plains
And the mountains in reply
Echoing their joyous strains
|: Gloria in excelsis Deo! :|