Залізниця в англійській літературі — не просто транспорт, а портал у загадкові світи. Потяг у Гоґвортс, що вирушає з платформи 9¾ лише один з таких маршрутів. У перших книжках Клайва Льюіса герої портапляють у Нарнію через чарівну шафу, але згодом з'являються й інші шляхи. У "Принці Каспіані" діти переносяться до Нарнії прямо із залізничної платформи, а в "Останній битві" вони опиняються в Нарнії після того як їх потяг потрапляє в аварію.
Толкін також використовує цей образ у "Листку пана Дрібнички". Дрібничка, сонний і втомлений, опиняється у поїзді, який одразу пірнає у темний тунель. Прокинувшись, він опиняється "на дуже великій тьмяно освітленій залізничній станції". Після тривалого перебування у досить похмурому Лазареті він сідає на іший поїзд і, після короткої подорожі опиняється у чарівному місці, де бачить наяву своє Дерево — те, яке все життя малював, але яке раніше існувало лише в його уяві.
У "Володарі Перснів" подорож Піпіна, якого Ґандалф везе на коні до Мінас-Тіріту, також дуже нагадує поїздку нічним експресом. Вже на самому початку мандрівки з'являється відчуття ілюзорності руху, подібне до того, яке переживають пасажири, не розуміючи, чи рушив їхній потяг, чи сусідній:
"Коли Піпін уже поволі провалювався в сон, у нього з'явилося дивне враження: він і Ґандалф нерухомі, мов каміння, посаджені на статую коня на бігу, тоді як земля крутиться під копитами під шум сильного вітру."
У подальшому опис подорожі посилює це враження: Піпін стає схожим на пасажира, який час від часу прокидається, гублячись у часі й просторі, бо за вікном поїзда зазвичай весь час одна і та сама картинка. Він не здатний осягнути ні тривалості мандрівки, ні подоланої відстані:
"Піпін визирнув із-під Ґандалфового плаща і не зрозумів, чи прокинувся він, чи і далі спить, усе ще в тому миготливому сні, що огорнув його від самого початку великої поїздки. Темний світ пролітав повз нього, і вітер голосно свистів у вухах. Піпін бачив лише зірки вгорі, а праворуч на півдні — гори, які безкраїми тінями височіли супроти неба. Напівсонний, він намагався збагнути, скільки часу та яку відстань вони проїхали, але пам'ять його була квола і непевна".
Опис прибуття до мовчазного міста нагадує зупинку потяга на великій станції, де чути голоси людей, що входять і виходять, і неможливо заснути до тих пір, поки потяг знову не рушить. Характерно що Толкін навіть не називає місце, де опинився Піпін, додаючи відчуття дезорієнтації у просторі:
"Спочатку шалена їзда без перепочинку, потім на світанні він бачив блідий проблиск золота, і вони прибули до мовчазного міста і великого порожнього будинку на пагорбі. І щойно встигли сховатися там, як угорі знову пролетіла крилата тінь, і налякані люди принишкли. Та Ґандалф лагідно заговорив до нього, і Піпін заснув у якомусь кутку, втомлений, але неспокійний, чуючи крізь сон, як заходили, виходили, як розмовляли люди, як Ґандалф давав розпорядження. А тоді знову і знову скакали в ніч. То була друга, ні — третя ніч, відколи він заглядав у Камінь. І з цим жахливим спогадом він цілком пробудився і затремтів, і шум вітру наповнили загрозливі голоси."
В наступній сцені бачимо "пограничний контроль". Тінебор оповитий парою, наче паротяг, який щойно приїхав на станцію. "Залізний кінь" — так у XIX сторіччі метафорично називали локомотиви і залізниці в англомовних країнах. Цю метафору і досі можна зустріти у назвах книг про історію залізниці. У наступній сцені біля оповитою парою коня (чи то локомотива), що не виказує ознак втоми, стоять пограничники у плащах:
"Піпіна розбудив гомін голосів. Минули ще один день переховування та ніч подорожі. Розвиднювалося: знову настав студений світанок, і їх огорнув прохолодний сірий туман. Тінебор стояв, паруючи від поту, але голову тримав високо і не виявляв жодних ознак утоми. Його обступило багато високих чоловіків, загорнутих у плащі, а за ними в тумані проступав кам'яний мур. Здавався він напівзруйнованим, але ще не минула ніч, як уже було чути заклопотаний шум роботи: стукали молоти, цокали кельми, рипіли корби. Подекуди в тумані тьмяно горіли смолоскипи та ліхтарі. Ґандалф розмовляв із людьми, котрі заступили йому дорогу, і, прислухавшись, Піпін збагнув, що йшлося про нього".
Так само як поїзд переносить пана Дрібничку зі звичайного світу в інший — спочатку в алегорію Чистилища, а потім у Земний Рай, так і Піпін у своїй подорожі перетинає якусь метафізичну межу, потрапляючи у Мінас-Тіріт, на який вже насувається темрява з Мордору. Тривожні деталі — як-от крилата тінь чи відчуття загрозливих голосів у вітрі — свідчать про те, що попереду на нього чекають досить темні події.
Немає коментарів:
Дописати коментар