Смерть Боромира, Роланд та Оліфант

Мініатюра Симона Марміона на сюжет "Пісні про Роланда" з "Великих французьких хронік". Сер. XV ст. Під деревом справа від центру мініатюри лежить загиблий Роланд.

Смерть Боромира для англійського читача є більш несподіваною ніж для українського. Розділ, що в українському перекладі називається "Смерть Боромира", в оригіналі має назву "Departure of Boromir", що у сучасному вжитку означає "відхід" або "відплиття" Боромира і лише у застарілому значенні "departure" означає "смерть".

Отже, коли Фродо і Сем перепливають річку щоб продовжити шлях у Мордор лише удвох, а Араґорн у пошуках Фродо підіймається до Трона Зору на вершині Амон-Гену, на табір нападають орки:

"Араґорн насторожився. Він почув крики, і серед них із жахом розпізнав хрипкі голоси орків. Тоді раптом гучно засурмив великий ріг, і його глибокий звук луною розкотився по горах і ущелинах, заглушивши навіть ревіння водоспаду.

— Ріг Боромира! Він у біді! — вигукнув Араґорн і великими стрибками кинувся вниз сходами і далі стежкою. ...

Десь за милю до Парт-Ґалену на невеличкій галявині поблизу озера він знайшов Боромира. Той сидів, притулившись спиною до великого дерева, ніби відпочивав. Але Араґорн побачив, що груди його пронизані чорноперими стрілами; він усе ще стискав свій меч, зламаний біля руків'я; розламаний навпіл ріг лежав поруч. Навколо були купи порубаних орків".

Загибель Роланда. Мініатюра Жана Фуке з рукопису "Великих Французьких хронік". Сер. XV століття. Поруч із убитим лежать його ріг Оліфант і меч Дюрандаль.

Ця сцена нагадує смерть Роланда у середньовічній "Пісні про Роланда". У пісні розповідається про повернення імператора Карла Великого з війни в Іспанії. Племінник Карла, Роланд, із своїм загоном був ар'єргарді. Коли його загін проходив Ронсельванську ущелину на них напали сарацини. Їх було так багато, що соратники Роланда пропонують йому просурмити в свій ріг та прикликати Карла на допомогу. Проте Роланд не бажає занапастити честь Карла і проявляючи дива відваги, відбиває численні атаки маврів. Проте сили надто не рівні і його соратники гинуть один за одним. Лише перед смертю Роланд сурмить у свій ріг, Карл із військом повертаються і мстяться за нього:

"І знов, вкладаючи нелюдську силу,
Роланд сурмить у Оліфант потужно.
Багряна кров вже на вустах з'явилась,
З натуги тріснули на скроні жили.
І Оліфант свій звук розніс далеко.
Карл, що долав тіснину, чує знову,
Почули також Найм та інші франки.
Король сказав: "То плаче ріг Роланда!
Даремно не сурмив би, там вже битва!"

Оліфант з Аахенського собору, XI ст.

Оліфант, як зрозуміло з контексту — ім'я рогу Роланда. Виявляється оліфантом називали мисливський ріг, який виготовляли з бивня слона. Власне старофранцузьке слово "оліфант" походить з латини і означає "слон". Мабуть саме через це Толкін використовує слово "оліфант" як назву слонів-мумаків, яких використовують харадрими — жителі Півдня Середзем'я.

У "Пісні" показана сила, з якою Роланд сурмить у ріг. Про те як сурмив Боромир ми дізнаємось пізніше, із спогадів Піпіна: "Боромир засурмив у свій ріг так, що ліс загудів у відповідь, і налякані орки спочатку відступили; та коли на заклик відгукнулася тільки луна, вороги знову атакували, ще лютіше".

Так само як і Роланд Боромир лежить під деревом із своїм мечем та рогом. Ось як це описано у "Пісні про Роланда":

"Роланд відчув, що смерть вже зовсім близько,
Вона іде від голови до серця.
У тінь сосни високої лягає
Він долілиць, в траву зелену й ніжну,
Підклав під себе меч і Оліфант свій,
Звернув обличчя до землі невірних.
Аби відразу стало зрозуміло
І Карлові, і лицарям-баронам,
Що він, Роланд, помер як переможець.
Відпущення гріхів у Бога просить
И до Неба рукавицю простягає".

Ріг Боромира розрубаний навпіл, ріг Роланда також пошкоджений — один з маврів намагався забрати у померлого (як він думав) Роланда меч, щоб потім вихвалятися що вбив лицаря у двобої, проте Роланд з усіх сил вдарив сарацина рогом і вбив його, проте ріг від цього удару тріснув: "Жаль, ріг мій посередині аж тріснув, / Повипадали золото й каміння".

Роланд перед смертю просить у Бога відпущення гріхів. Хаммонд і Скалл пишуть що Боромир перед смертю фактично сповідується Араґорнові:

"Боромир розплющив очі й насилу проговорив:
— Я хотів відібрати у Фродо Перстень. Каюся. Це розплата. — Його погляд ковзнув по трупах ворогів: було їх щонайменше двадцять. — Дрібнолюдики… орки потягли їх зі собою. Вони не мертві. Орки їх пов'язали.
Він замовк і втомлено стулив очі. За хвилину заговорив знову:
— Прощавай, Араґорне! Іди до Мінас-Тіріта і врятуй мій народ! Я програв.
— Ні! — сказав Араґорн, узяв його руку і поцілував у чоло. — Ти переміг. Мало хто здобував такі перемоги. Будь спокійний! Мінас-Тіріт не загине!
Боромир усміхнувся.
— Куди вони пішли? Чи був із ними Фродо? — запитав Араґорн. Але Боромир уже не відповів".

Хаммонд і Скалл коментують останні слова Боромира: "Те, як Боромир загинув, вразило деяких читачів як майже християнська смерть, а його останні слова фактично є сповіддю. Він йде з життя згідно з етикою воїна (борючись за благородну справу), і, що більш важливо, він помер у духовному "стані благодаті", нарешті звільнившись від чар Персня. Його смерть частково є спокутою за спробу відібрати Перстень у Фродо. Важливо також, що його остання думка була про людей його міста".

Проте поховання Боромира відбувається не за християнським звичаєм, а за обрядом відомим із саґ. Так у "Беовульфі" ховають короля Данів Скільда Скевінґа — його поклали на корабель з багатьма скарбами, зброєю і плащами, а потім віддали океану, щоб він його виніс. Боромиру в човен кладуть зброю переможених ним ворогів.

"Ріка забрала Боромира, сина Денетора, й уже ніхто й ніколи не бачив у Мінас-Тіріті, щоби, як колись, стояв він на Білій Вежі на світанні. Та в Ґондорі ще багато років пам'ятали, як ельфійський човен спустився пінистим водоспадом, минув Осґіліат і широким гирлом Андуїну виплив до Великого Моря в зоряну ніч".

 

Тіло Боромира у човні. Кадр з фільму "Володар Перснів"