Ґімлі — паладин леді Ґаладріель

Ґімлі отримує пасмо волосся Володарки Ґаладріель

Можливо це очевидна річ, але мені здалося цікавим придивитися до цього уважніше. Особисто я помічав елементи середньовічної куртуазії у ставленні Ґімлі до Ґаладріель, але ніколи не узагальнював ставлення гнома до Володарки (а в оригіналі — Lady, тобто Леді*) Ґаладріель саме цими словами. Але якщо зробити такий крок, деякі речі стають більш помітними. До речі, слово "леді" в цьому контексті має особливе значення, бо слова "лицар має служити дамі" англійською звучать як "the knight is to serve a lady".

Нагадаю, як зародилося особливе ставлення Ґімлі до Леді Ґаладріель. Коли під час розповіді Араґорна про те як загинув Ґандалф лорд Келеборн дізнається що це сталося через Балроґа, "зло, яке розворушили гноми", він каже що якби дізнався про це раніше, то заборонив би Ґімлі перетинати кордони свого королівства, а разом і з ним всім його товаришам.

На щастя Ґімлі (бо в усіх інших випадках, його спроби відстояти перед ельфами своє добре ім'я заходили в глухий кут і завершувалося хапанням за зброю) за них вступилася Леді Ґаладріель. Вона сказала що будь-хто, навіть сам Келеборн, проходячи повз свій колишній дім, зайшов би в нього, хоч би там вже жив дракон. І додала: "Темними були води Келед-зараму, холодними — витоки Кібіл-пали, і прекрасними — багатоколонні палати Казад-дума у Прадавні Часи, до того, як загинули могутні королі підземелля".

Ґімлі був вражений тим, що Ґаладріель назвала все мовою гномів: "йому здалося, що він несподівано зазирнув у серце ворога, та побачив там любов і розуміння". Він низько вклонився та сказав: "Однак жива земля Лорієну ще прекрасніша, а Володарка Ґаладріель затьмарює красою всі скарби, що сховані під землею!" Це один з перших компліментів що Ґаладріель почула від Ґімлі, і, як на мене, вони вже нагадують слова середньовічного трубадура.

Далі, вже під чаз прощання з Лоріеном, коли загін спорядили у дорогу, Ґаладріель кожному давала подарунки. Коли дійшла черга до Ґімлі, вона спитала його, який дарунок він хотів би отримати. Ґімлі відповів: "Нічого не треба, Володарко, — відповів Ґімлі. — Для мене досить того, що я побачив Володарку ґаладримів і почув її ласкаві слова". Ґаладріель наполягає, і далі відбувається наступна сцена:

"— Нічого мені не треба, Володарко Ґаладріель, — сказав Ґімлі, низько вклонившись, а потім додав, затинаючись: — Нічого, крім… якщо мені дозволено… просити… пасмо твого волосся, що перевершує золото землі, як зірки перевершують самоцвіти з рудників. Я не прошу такого подарунка. Але ти звеліла висловити бажання.

Ельфи заворушились, уражені, й зашепотіли, Келеборн здивовано поглянув на Ґімлі, та Володарка усміхнулася.

— Говорять, що гноми майстерно працюють руками, але не язиком, — сказала вона, — однак про Ґімлі цього не скажеш. Бо ніхто ніколи не висловлював мені прохання такого зухвалого і все ж такого ґречного. І як я можу відмовити, якщо сама примусила його говорити? Але скажи-но мені, що ти робитимеш із цим даром?

— Зберігатиму, як скарб, Володарко, — відповів він, — на спомин про слова, які ти сказала під час нашої першої зустрічі. А якщо я коли-небудь повернуся до рідної кузні, то покладу його в нетлінну кришталеву чашу**, щоби передати нащадкам як віковічну обітницю доброї волі між Горою та Лісом.

Тоді Володарка розплела одну свою довгу косу, відрізала три золоті волосинки і поклала їх на долоню Ґімлі".

Це фактично сцена де прекрасна дама дає своєму лицарю певний атрибут (шарф, рукавичку, хустинку). Цей атрибут лицар міг прикріпити на щит, пов'язати на спис, тощо, для того щоб показувати що його подвиги присвячені дамі сердця***.

Стосунки лицарем і дамою описуються ідеалом куртуазної любові. Вважалося що вони мають бути таємними, але зазвичай всі про це знали, включаючи чоловіка дами сердця. Ця сцена, та досить особисте прохання до Ґаладріелі, вражає всіх присутніх, включно із чоловіком Леді Ґаладріель.

Далі Ґаладріель розплітає одну свою довгу косу. І це досить значущий момент. Жіноче волосся (зокрема коси) а також дії з ним, у багатьох культурах мають символічне навантаження. У середньовіччі вважалося що розпущене волосся можуть носити лише незаміжні жінки. У випадку заміжних жінок, на їх розпущене волосся могли дивитися лише їх чоловіки. "У будь-який інший час шляхетні дами обов'язково прикривали його вуаллю, сіткою, капюшоном або капелюхом. Деякі жінки в теплому кліматі відмовлялися від вуалі заради комфорту, але все одно прикрашали волосся складними косами, намистом і стрічками" (сайт nakedhistory.com).

Таким чином, розплетення коси, це, за середньовічною міркою, нечувана милість з боку леді Ґаладріель. 

Далі у тексті декілька разів Ґімлі гаряче вступається за честь своєї дами кожного разу коли хтось нешанобливо відгукується про неї. Його не зупиняє навіть чисельна перевага. Коли він та його друзі були оточені вершниками Еомера і той сказав про Володарку: "мало кому щастить вирватися з її тенет. Дивні часи! Та якщо вона до вас ласкава, то ви, мабуть, також чаклуни (в перекладі пропущено "та плетете тенета")", Ґімлі відповідає йому: "не розкидуйся нерозумними словами. Ти ганиш ту, чиєї краси тобі не осягнути, і лише куцість твого розуму може виправдати тебе".

Араґорнові вдалося владнати справу з Еомером і отримати від нього коней щоб продовжити пошуки гобітів. Еомер також сказав що сподівається що вони повернуться якомога скоріше щоб допомогти Рохану у боротьбі з орками і вибачився за "необдумані слова про Володарку Лісу":

— Повертайтеся якомога швидше, і нехай мечі наші засяють разом!

— Я повернуся, — пообіцяв Араґорн.

— І я повернуся, — заявив Ґімлі. — Ми не закінчили розмову про Володарку Ґаладріель. Я ще навчу тебе говорити ввічливо.

— Побачимо, — посміхнувся Еомер. — Після стількох дивовижних речей я вже не здивуюся, якщо під люблячими ударами гномівської сокири вчитимуся прославляти прекрасну пані. Щасливої дороги!

Вже в кінці "Володаря Перснів", коли Еомер побачив Ґаладріель у Рохані, між ним та Ґімлі відбулася теж досить куртуазна лицарська розмова:

— Ґімлі, сину Ґлоїна, чи під рукою в тебе сокира?

— Ні, володарю, — відповів Ґімлі, — та якщо потрібно, то можу піти по неї.

— Вирішуй сам, — сказав Еомер. — Бо між нами ще стоять нерозважливі слова про Володарку Золотого Лісу. І тепер я побачив її на власні очі.

— Ну, і що скажеш?

— На жаль! Я не скажу, що вона найпрекрасніша пані на світі.

— Тоді я іду по сокиру, — сказав Ґімлі.

— Та спершу дозволь мені виправдатися, — сказав Еомер. — Якби я побачив її в іншому товаристві, то погодився би з тобою. Але нині я віддаю першість королеві Арвен, Вечірній Зорі, й готовий битися з кожним, хто мені заперечить. Посилати мені по меча?

Тоді Ґімлі низько вклонився.

— Ні, бо я вибачаю тобі. Ти обрав Вечір, а я свою прихильність віддаю Світанку. І серце мені підказує, що Світанок незабаром відійде назавжди.

На завершення можна ще помітити що ця фактична присяга Ґімлі у вірності до Ґаладріелі відкриває цілий ряд лицарських вчинків серед загону Хранителів: Боромир присягає Араґорну, Мері — королю Теодену, Піпін — наміснику Денетору. З цього ряду лише присяга Боромира  законному насліднику трона більш-менш очікувана, в той час як вчинки гобітів досить незвичні. І мабуть Ґімлі, якщо не перевершив їх усіх, то встав на один щабель по дивовижності: бо гном, що присягнув ельфійській володарці — це єдиний та унікальний випадок на весь толкінівський легендаріум.

________

* В англійському варіанті Ґаладріель саме Леді. Коли її вперше згадують, то називають "Galadriel the Lady of Lórien" (у перекладі "Ґаладріель, Володарка Лоріену") а далі по тексту весь час її кличуть як "Lady Galadriel" — "Володарка Ґаладріель".

** В оригіналі нема слова "чаша", дослівно Ґімлі каже: "І коли я колись повернуся до кузні мого дому, то воно буде оправлене у нетлінний кришталь, і стане реліквією дому мого,..." — "And if ever I return to the smithies of my home, it shall be set in imperishable crystal to be an heirloom of my house,...".

*** Золоте волосся королеви Гвіневери (щоправда зібраного з гребінця без її відома) носить між тілом та сорочкою Ланселот в однойменному романі Кретьєна де Труа і цінить його більше ніж найбільш шановані мощи св. Мартина та св. Якова Компостельского (https://litmir.club/br/?b=851380, примітка 34, також вікіпедія). У легенді про Тристана та золотоволосу Ізольду, король Марк розпоряджається відправлятися на пошуки дівчини по золотому волосу що його скинула на подвір'я ластівка.