Еаренділ, батько Елронда і перший персонаж Легендаріуму

Зоря Незгасної Надії. Ілюстрація Антоніо Вінчі

Ось як Сильмарилліон розповідає про те як корабель Еаренділа став небесною зорею:

"А [корабель] Вінґілот [валари] узяли, й освятили, і пронесли через Валінор до найдальшого краю світу; там він проминув Двері Ночі, і його здійняли аж до неозорих небесних просторів.

Став той корабель прегарним і дивовижним, сповненим хисткого полум’я, чистого та ясного; а за стерном стояв Еаренділ Мореплавець, іскристий од пилу ельфійських коштовностей, і Сильмарил пишався в нього на чолі. Далеко, аж до беззоряних порожнеч, запливав він на своєму кораблі, проте найчастіше бачили його вранці чи ввечері, як він сяяв при сході чи заході сонця, повертаючись до Валінору з мандрівок у позасвіття.

Однак Елвінґ не супроводжувала свого чоловіка в тих мандрівках, адже вона не спромоглася би витримати холоднечу й непрохідні порожнечі, та й любила радше землю і лагідні вітерці, які дмуть на морі й у пагірках. Тому для неї на північних кордонах Розділяючих Морів звели білу вежу; туди часами збирались усі морські птахи землі. І кажуть, що Елвінґ, яка і сама була колись у їхній подобі, вивчила мови всіх пташок, і вони навчили її майстерно літати, і крила її були білі та срібно-сірі. Тож іноді, щойно Еаренділ, повертаючись, наближався до Арди, вона вилітала йому назустріч, точнісінько як тоді, коли її вирятували з моря. У такі миті далекозорі ельфи, котрі мешкали на Самотньому Острові, бачили її у вигляді сяйливої білої птиці, забарвленої рожевими відблисками спадного сонця, що радісно линула вітати прибуття Вінґілота на небеса.

Так-от, коли Вінґілот уперше поплинув небесними морями, його, сяйливого та ясного, ніхто не сподівався побачити. Тож народ Середзем’я, угледівши той корабель у високості, був вельми подивований, і сприйняв це як знак, і нарік його Ґіл-Естель — Зоря Незгасної Надії". (Сильмариліон, Розділ XXIV. Про морську подорож Еаренділа і Війну Гніву)

* * *

Еаренділ — перший персонаж майбутнього толкінівського Легендаріуму. Влітку 1914-го року Толкін  прочитав поему Кюневульфа "Христос", написану давньоанглійською мовою де були рядки:

Eálá Earendel engla beorhtast
ofer middangeard monnum sended.

Радуйся, Еаренделе, найяскравіший з ангелів,
світити над середзем'ям до людей посланий!

Толкін відчув що слово Earendel, що перекладається з давньоанглійської як "сяюче світло, промінь" мало тут особливе значення. Він вважав що початково воно означало назву зірки, що передвіщує схід сонця, тобто Венери.

Натхненний цими словами, Толкін написав вірш "Плавання Еарендела, Вечірньої зірки" (The Voyage of Éarendel, the Evening Star), що розповідає про сходження в небо мореплавця Еарендела.

На момент написання "Володаря Перснів" Еаренділ Мореплавець — батько Володаря Елронда, та його брата-близнюка Елроса. Елрос обрав долю людини і став першим королем Нуменору.

Коли Морґот був переможеним і вигнаний за межі Світу через Двері Ночі, Еаренділ став їх хранителем, щоб жодна жива істота з-за меж Еа не потрапила у Арду непоміченою.