В Осяйних печерах переховувалися роханські жінки й діти під час битви під Горнбургом. У своєму листі до П. Рорку (№321) Толкін повідомляє що опис Осяйних печер написаний під впливом печер Чеддарської ущелини (сир Чеддар виробляють у селі поблизу): «Вам, можливо, цікаво буде довідатися, що цей уривок написаний під впливом печер Чеддарської ущелини, одразу після того, як я знову відвідав їх у 1940 р., але водночас його забарвлено ранніми моїми спогадами про ці печери, до того, як їх перетворили на джерело прибутку. Я побував там під час свого медового місяця (1916), майже тридцятьма роками раніше».
Вхід у печеру
«Дивні істоти — люди, Леґоласе! Тут у них одне з чудес Північного Світу, і як вони його звуть? Печери, кажуть вони! Печери! Сховища на час війни, склад для сіна! Дорогий мій Леґоласе, чи відомо тобі, що підземелля Гельмового Яру величезні й гарні? Якби гноми довідалися про них, сюди би почалося нескінченне паломництво. Та вони платили би щирим золотом, аби хоч разочок поглянути на таке чудо!
— Ти нічого не бачив, тому я вибачу твій жарт, — сказав Ґімлі. — Але ти говориш дурниці. Чи не чудові палати вашого короля під горою в Морок-лісі, що їх у давнину допомагали будувати гноми? А вони просто халупи порівняно з тутешніми підземеллями: величезні зали, сповнені музикою води, що скрапує в озера, прекрасні, мов Келед-зарам у зоряному сяйві.Леґоласе, коли палахкотять смолоскипи і люди ступають піщаними долівками під лункими склепіннями, ах! — тоді, Леґоласе, на гладеньких стінах виблискують самоцвіти, кристали та прожилки золотої руди; і світло пронизує складки мармуру, схожі на мушлі, напівпрозорі, мов долоні Королеви Ґаладріель. Там є білі, шафранові та рожеві, мов зоря, колони, Леґоласе, чудернацьких, казкових форм; вони виростають із різнобарвних долівок назустріч склепінням, із яких звисають іскристі крила, намиста, завіси, витончені, мов замерзлі хмаринки; списи, хоругви, шпилі підвішених палаців! Вони віддзеркалюються в тихих озерах: мерехтливий світ визирає з темних вод, вкритих прозорим склом; міста, які й не снилися Дарінові, простягаються алеями та колонадами двориків ген аж у темні кінці, куди не сягає світло. І плюсь! — падає срібна краплина, й у колах зморщок на склі вежі гнуться і тремтять, наче водорості й корали в морському гроті. Тоді настає вечір: усе тьмяніє і згасає; смолоскипи переносять в іншу палату, в інший сон. Там за однією палатою з'являється друга, Леґоласе; за залою зала, над куполом купол, східці за східцями; і кручені коридори ведуть до самого осердя гір. Печери Підземелля Гельмового Яру! Щасливий випадок привів мене туди! Я плакав, коли покидав їх».
Всередині печери
Джерела, використані для циклу «Толкінівські місця»:
Немає коментарів:
Дописати коментар