Аркенстон та Сильмарилли

Аркенстон, малюнок Теда Насміта

Серед шанувальників творчості Толкіна є теорія що Аркенстон, який був знайдений гномами в Ереборі (королівстві під Самотньою Горою), насправді був сильмарилом, який Маедрос, старший син Феанора, забрав із собою, коли кинувся у вогняне провалля. Цей сильмарил нібито промандрував у магмі 1000 кілометрів до Самотньої Гори (яка дуже схожа на вулкан), де і був знайдений гномами, які його обгранили. В цій теорії є складнощі, наприклад те, що сильмарил був незнищенним, а отже йому не можна було б надати іншої форми. Проте є й покращена теорія, яка каже що на сильмарил наріс алмазний шар, який вже можна було обгранити (це також пояснює чому він не обпікає руки смертних — гномів, Більбо або Барда). В будь-якому разі Толкін ніде у своїх творах не пов'язує ці два каменя, що обидва здатні світитися своїм власним внутрішнім світлом.

Але між ними є інший зв'язок, не менш цікавий. Толкін працював над історією сильмарилів приблизно в той самий час що і над "Гобітом". В якийсь момент йому стало потрібно щоб Більбо був здатен винести з лігва Смоґа еквівалент 1/14 долі скарбу, тим самим довівши що підозри щодо чесності гномів, на що натякав сам Смоґ, безпідставні. Таким способом став дорогоцінний камінь, який втілював у собі величезну цінність.

Оскільки Толкін початково не пов'язував казку "Гобіт" із своїми іншими творами, він сміливо додавав у сюжет речі, які не дуже добре пасували загальній картині цього світу. Наприклад імена гномів, які він взяв зі Старшої Едди, лінгвістично не вписувались в жодну мову, що існувала у Середзем'ї. Так само існування дорогоцінного каміню, що своїм описом дуже нагадує сильмарил, але ніяк з ним не пов'язаний, не сильно турбувало автора, бо дії відбуваються в не пов'язаному з легендаріумом світі.

Тож зовнішній вигляд дорогоцінного каменю Толкін взяв у сильмарилів. Але і сама назва Аркенстона, як виявляється, також пов'язана із сильмарилями.

Свої перші легенди Толкін писав також на давньоанглійській мові. Початкова ідея того, як ми дізнаємося про ельфійські легенди була у тому, що давньоанглійський мореплавець Еріол зустрічає у своїх подорожах ельфів (вони дають йому ім'я Ельфвіне — друг ельфів) і вони розповідають йому ці історії. Відповідно ці тексти спочатку записуються давньоанглійською.

Отже в "(Найдавніших) Анналах Валінору" є такий запис:

MMD Hér þurh searucræftas aþóhton and beworhton þá Nold-ielfe gimmas missenlice, Féanor Noldena hláford worhte þá Silmarillas, þæt wæron Eorclanstánas.

Що перекладається таким чином:
[Рік] 2500. Тут завдяки хитрому ремеслу/мистецькій майстерності ельфи-нолдори вигадали ("a-thought") і створили ("be-worked") багато коштовних каменів, і Феанор, володар нолдорів, виготовив Сильмарилі, дорогоцінні/святі камені [Eorclanstánas або "Аркенстони"].

Як бачимо "аркенстон", "еоркланстан", "священний камінь" - це епітет, або опис того чим є сильмарил (який, як ми пам'ятаємо, обпікає нечисті руки).

Більше подробиць про еволюцію тексту "Гобіта" і етимологію "аркенстона" (він зустрічається і в Едді, і у Беовульфі, тощо), інші цитати де сильмарили називаються "eorclanstanas" можна прочитати в главі з книги "Історія Гобіта", на яку можна перейти за посиланням.