Наскільки я розумію це в першу чергу стосується ельфів першої епохи. Вся ця помстивість крутиться навколо "клятви Феанора", що ніхто не може володіти Сильмарилями, які він створив окрім його нащадків, а проти всіх, хто навіть захоче отримати Сильмаріль (як от Берен) вони будуть йти війною.
Це історія про падіння ельфів через бажання не просто бути творцями, але й володіти творами свого мистецтва. Нащадки Феанора не вибирали засобів щоб слідувати своїй клятві - тому було багато зрад і месті. Ця історія закінчується у першій епосі, тому що всі Сильмарилі так чи інакше зникають із Землі - один втоплений у морі, один - у вулкані, і останній літає з Еаренділем у небі.
Але ельфи навіть у третій епосі не всі мудрі і світлі, і не для всіх зустріч із ними бажана - ми просто бачимо їх з точки зору їх союзників, непересічних представників своїх народів. У тому ж "Гобіті" король лісових ельфів саджає гномів у темницю, а у "Володарі Перснів" Боромир боїться йти у Золотий Ліс Галадріелі, бо "звідти мало хто повертається, а серед тих хто повертається нема неушкоджених". Елронд і Галадріель мудрі і світлі, але вони теж далеко не типові ельфи.
Немає коментарів:
Дописати коментар