«Я б також виключив з кола чарівних казок будь-яку історію, яка для пояснення чудес, що відбуваються в ній, користується мотивом сновидіння або присипляння людини за допомогою машини. Навіть якщо переказане сновидіння саме по собі в усіх відношеннях і схоже на чарівну казку, вся розповідь загалом, на мій погляд, жодним чином не годиться, бо нагадує гарну картину в похиленій рамі. Немає сумнівів, що сновидіння пов'язане з Чарівною Країною. Під час сну можуть вивільнятися незвичайні сили душі. Часом у сновидіннях людина ненадовго знаходить чарівну здатність не тільки створювати, а й оживляти казку, розфарбовуючи її всіма кольорами веселки. Буває, що сон — це чарівна казка, за своєю природністю і майстерністю близька до тих, що розповідають ельфи, — але тільки поки сновидіння триває. Однак якщо автор, який не спить, зазначає, що його історія — всього лише сон, значить, він навмисно обманює очікування читача, споконвіку пов'язані з Чарівною Країною: побачити здійснення уявного дива, незалежно від свідомості, що його породила. Про ельфів часто кажуть (не знаю, правда це чи брехня), що вони створюють ілюзії, обманюють людей «фантазіями». Але це — їхня справа. До нашої проблеми вона стосунку не має. У всякому разі, подібні фокуси трапляються в казках, де самі чарівні істоти зовсім не ілюзорні, де за «фантазіями» ховаються цілком реальні прагнення і сили, незалежні від свідомості і цілей людини.
Для справжньої чарівної казки — не беручи до уваги випадків, коли її форму використовують у менш значних або навіть неналежних цілях, — дуже важливо, щоб усе, що в ній відбувається, було представлено як «реальне». На значенні слова «реальне» в цьому контексті я ще зупинюся. Оскільки в чарівній казці йдеться про «дива», вона не терпить такого оформлення або заданої настанови, які б свідчили, що вся історія загалом, усередині якої мають місце й дива, є вигадкою або фокусом. Звісно, і в таких випадках трапляються настільки прекрасні чарівні історії, що читач просто забуває про оформлення. Деякі з них мають успіх саме як історії про сновидіння. Такими є книжки Льюїса Керрола про Алісу, в яких обрамлення і рух сюжету засновані на мотиві сновидіння. З цієї ж, зокрема, причини (а також з низки інших) ці книги чарівними казками не є».
Толкін, «Про чарівні казки», 1964
Цю ж критику Толкіна можна спрямувати на «Сон літньої ночі» Шекспіра. Окрім того що весь сюжет пояснюється тим що це був лиш сон, ельфи в цій п'єсі показані маленькими істотами, які їздять на комахах — саме той образ ельфів який Толкін просто не терпів.
Немає коментарів:
Дописати коментар